Життя і творчість М. Коцюбинського презентация

сiм‘їдрiбного службовця.

o

місті Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, пре-краснім Поділлі».
Родина змушена була часто переїздити через неспокійний характер бать-ка. Дрібний державний чиновник Михайло Матвійо-вич не зносив утисків на-чальства і часто міняв роботу.

душевну організацію та любов і розуміння природи.

.

училищі (1876-1880) М.Коцюбинський виділявся серед своїх однокласників умінням писати цікаві, оригінальні твори.
По закінченні духовного училища через нестатки не зміг далі вчитися.(Після смерті батька в 1886 році на нього лягли родинні турботи).
Самоосвіта

скоро хлопцеві довелося подорослішати: батько остаточно втратив роботу, осліпла мати, і Михайло взяв на себе турботи про велику сім’ю. Щоб утримувати батьків, двох сестер і двох братів, Михайло давав уроки панським дітям, а ночами просиджував над книжками.

світ, а невченіє тьма», віддає його на суд Нейману — людині освіченій і з великими симпатіями до української літератури. Це була не перша спроба пера, раніше всім подобалося те, що писав Коцюбинський, але Нейман виніс суворий вирок оповіданню і порадив початківцю більше не писати, аби «не калічити святу нашу мову».

ТВОРИ. АЖ У 1890 РОЦІ У ЛЬВОВІ БУВ НАДРУКОВАНИЙ ЙОГО ВІРШ «НАША ХАТКА», А ПОТІМ ІЩЕ ДЕКІЛЬКА ТВОРІВ ДІСТАЛИ СХВАЛЬ-НУ ОЦІНКУ, ЩО НАДАЛО ПИСЬМЕННИКОВІ ВПЕВНЕ-НОСТІ І НАСНАГИ

яким він познайомився 1890 року у Львові.

грішник». У молодого письменника виросли крила, коли він отримав листа від Панаса Мирного, в якому відомий митець писав: «Прочитав я її («Харитю») та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком…»

їде в село Лопатинці (тепер Шаргородського району на Вінниччині).

комісії, яка вела боротьбу з шкід-ником винограду на території Молдавії і Криму (1892–1897)

ряд нарисів під загальною назвою «Свет и тени русской жизни».

Вiрою Дейшi i оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi

син Юрій 1914 року вступив до більшовицької партії. У період громадянської війни він за дорученням В.І. Леніна проводив на Україні підпільну партійну роботу, був головнокомандуючим збройними силами України, які вели боротьбу проти іноземних інтервентів і націоналістичної контрреволюції.

власну сім’ю підточували сили Михайла Михайловича.
Та незважаючи на слабке здоров’я, завантаженість роботою, Коцюбинський цікавиться громадським життям: листується із провідними письменниками, очолює товариство «Просвіта», читає лекції з українознавства, знайомиться із М. Горьким. Така діяльність письменника насторожує жандармське управління, яке пильно наглядало за Коцюбинським. Тим більше, що у багатьох творах він висвітлював наболілі питання життя суспільства.

Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний (Елланський), які з любов'ю називали Михайла Михайловича своїм літературним учителем.

у видавництво із приміткою на рукописі: «Автор просить прислати коректуру на адресу: Київ, бульвар Шевченка, клініка професора Образцова».

Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Йому було неповних 49 років, були плани написати третю частину повісті «Fata morgana», але прикутий смертельною хворобою, він уже не зводиться з ліжка.
12 квітня 1913 року Коцюбинський помер. Похований у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря, над Десною

зоря, сяятиме над нами вічно, облагороджуючи душу... Вічна слава його життю, вічна слава його таланту… » (Андрій Малишко).

нашій широкій Укра-їні! Помер Михайло Ко-цюбинський. Поліг ве-ликий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, ви-водив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, гли-бокої задуми і безмірно широкої любові до лю-дей, їх – добрих і лихих – вчинків!»
Панас Мирний

сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Та з нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
і так, як квіти, ти людей любив.
В. Сосюра «Пам’яті Коцюбинського».