Улас Самчук презентация

діяльності:письменник

лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: … Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.

що
відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив
в мої руки перо. Хай буде дозволено мені
використати його для доброго, для потрібного”

Улас Самчук

сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, в 1917—1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. В 1921—1925 роках — в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит у одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецькій мові. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника якого арештували 20 березня цього ж року з Рівненської в'язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

у Варшаві, згодом в «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку "в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої «Волині».

в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без вчителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
В Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук називає Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського.

«Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.
1941 повернувся на Волинь, був редактором газети «Волинь» до 1943. У 1944-48 жив у Німеччині, був одиним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).
Ім'я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, "вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах".

протягом сучасного йому півстоліття.
Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-их — початку 1930-их pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу.

"У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами".
Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47). У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної і сучасної підсовєтської дійсности. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

правда”, 2005.-582 с.
Самчук У. Волинь: Роман у трьох частинах. Том другий.-К.:Дніпро,1993.-334 с.
Самчук У. Марія: Хроніка одного життя: Роман.-К.: Укр. письменник, 1999.-189 с.
Самчук У. Дермань: Роман у двох частинах [незакінчений].-Рівне:Волинські обереги, 2005.-120 с.
Самчук У. Чого не гоїть огонь: Роман.-К.:Укр. письменник, 1994.-233 с.
Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман.-Рівне:Волинські обереги, 2005.-328 с.
Самчук У. OST: Роман у 3-х томах. Морозів хутір (уривки з тому першого)// Українське слово: в 4 книгах. 3 книга: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.-К.: Видавництво „Аконіт”.-2001. с. 170-195

тече та річка: Частина перша.-Торонто, 1952.-314 с.

Самчук У. Марія: хроніка одного життя: ІІІ видання.-Буенос-Айрес.: Видавництво Миколи Денисюка, 1952.-280 с.

післямова М. Я. Гона.-Рівне, 2005.-103 с.

(1957)
Втеча від себе
Нарід чи чернь?
П'ять по дванадцятій (1954)
На білому коні (1956)
На коні вороному
Чого не гоїть огонь (1959)
Куди тече та річка?
На твердій землі (1967)
Планета Ді-Пі

Ostróg 2005, wyd. «Wołanie z Wołynia»
Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т.1, 2.
Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
Волинські дороги Уласа Сачука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248—267.
Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. 274

видань письменника композицію – книги, з обох боків яких – вершники. Угорі розміщено малий Державний Герб України, під ним напис УКРАЇНА, унизу – 2 ГРИВНІ 2005 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети розміщено стилізований під гравюру портрет Уласа Самчука, праворуч і ліворуч від якого – стилізовані квітки, унизу розміщено написи 1905-1987 УЛАС САМЧУК.

квітня 1980 р. у залі української православної громади при 400 Бетирст вулиці в Торонті, аби вшанувати великого земляка - письменника Уласа Самчука, якому сповнилося 75 років життя. У дверях при вході в залу найстарша волинянка пані Марія Волосевич і наймолодша, народжена й вихована поза Україною Соня Цимбалюк вручили Ювілятові та його дружині гарні квіти, а Ф. Цимбалюк - голова місцевого Товариства „Волинь," привітав їх хлібом і сіллю. У мене створилося враження, що цей хліб був спечений у Дермані, Лебедщині чи Тиляві, де маленький Уласик учився ходити; де згодом вправлявся трьома пальцями олівця тримати; де у сільському хлопчині накреслювалося для нікого непомітне його славне на письменницькому шляху майбутнє. Відкриваючи вечір, Ф. Цимбалюк коротко згадав про гостювання У. Самчука на Крем'янеччині в 1941 р. О. Стенанюк, що керував Ювілейною програмою, попросив о. Ф. Легенюка, односельчанина Ювіляра, провести молитву та поблагословити приготовані страви.

керівник програми вичислив; деякі з них — від єп. Миколая, єп. Ісидора, онтарійського прем'єра Дейвіса, през. УНР М. Левицького, НТШ Канади — прочитав у цілому. Були й усні привітання.
Вшанували письменника своєю присутністю протопр. о. Д. Фотій, протопр. о. Ю. Ференців та о. Р. Божик.
Пані Марія Волосевич — „Мама Волині" — згадала про свої зустрічі з Ювілятом у різний час на Волині; слово-побажання сказав теж О. Степанюк, а з присвятою великому синові Волині декламацію виголосила молоденька Соня Цимбалюк.
Доповідь про життя й діяльність У. Самчука прочитала пані Тоня Горохович.
Народився письменник 20. 2. 1905 р. в Дермані в родині з „старим селянським корінем, з твердими традиціями стихійного і свідомого незалежництва в дусі та незламним бажанням боротися проти кожного заперечення наших законних прав на землі". В 1907 р. батько залишив Дермань і переселився на хутір Лебедщину, а в 1913 р. до села Тилява. Хоча батьки не мали освіти, але дбали, щоб діти її набули. Закінчивши народну школу в Тилявцях у 1917 році, вчився в середній школі в Дермані, а потім в українській гімназії у Крем'янці, якої не закінчив, бо покликали до польського війська. У 1927 році втік з війська до Німеччини. Жив деякий час в Бойтені і Бресляві. Відтак переїхав до Праги. Студіював на Бреслявському та Українському Вільному Університетах. У 1941 році повернувся на Волинь; у Рівному зорганізував видання часопису „Волинь" і був його редактором. Згодом знову довелось залишити рідний край. Після війни перебував у Німеччині в таборах ДіПі. Очолював об'єднання письменників МУР. У 1948 році прибув до Канади, де теж прийшлося вийти на чоло організації письменників „Слово", та де проживає і працює й досі.

творчість письменник Улас Самчук ось такими заголовками: 1) „Віднайдений рай", 2) „Волинь" — трилогія; „Куди тече ріка"; „Війна і революція"; „Батько і син". 3) „Марія". 4) „Ост" — трилогія: „Морозів хутір"; „Темнота"; „Втеча від себе" (друкується). 5) „Кулак". 6) „Гори говорять". 7) „Чого не гоїть огонь". 8) „Юність Василя Шеремети" — два томи. 9) „П'ять по дванадцятій". 10) „На білому коні". 11) „На коні вороному". 12) „Темнота". 13) „На твердій землі". 14) „Плянета ДіПі". 15) „Живі струни". 16) „Слідами піонерів".
На скромну мистецьку частину склалося: пані Соколик прочитала кілька уривків з творів Ювілята, а М. Сушко з Гамільтону проспівав три пісні.
Ф. Цимбалюк вручив письменникові подарунок від Товариства „Волинь". До сліз зворушений Ювілят подякував землякам та гостям за вияв пошани. Закінчив волинсько-земляцьку імпрезу молитвою о. Р. Божик.
Виявлені в рамах програми думки та ведену різними формами бесіду у вільній виміні оцінок присутніх волинян дозволю звести під один гордий заголовок: Ми маємо Самчука!

. У його творчій натурі існував дуалізм , дві споріднені музи постійно зводили боротьбу під час його творчого горіння : одна муза епосу Калліопа. Муза великого письменника, друга - модерна. Третя сестра, муза широкого спілкування зі своїм народом , муза знаменитого журналіста . Обидві вони , ці музи , нерозривно сплетені в його душі і в його літературному доробку .
На початку 30- их років видавнича спілка " Діло " у Львові видала збірку новел Уласа Самчука " Віднайдений рай ". Потім появлялися його романи один за одним , спершу в роках 1932-1937, теж у Львові , його славетна трилогія " Волинь ", а у 1932 р . роман " Кулак ", в 1934 р . роман «Гори говорять» і в тому ж році лірична повість " Марія ".

" інтер арма сілент музе ", припинила свою невсипущу діяльність , правда , не цілком . Письменник присвятив свій час і ніколи невтишну енергію громадській , політичній і журналістичній діяльності, набираючись під час війни вражень , що стали основою багатьох його широких полотен Він , у тяжких воєнних роках , не раз наражаючи своє життя , повернувся на Волинь , де редагував газету під назвою " Волинь ". Покинувши назавжди Україну в 1944 р . поступово пересуваючись на захід із сотнями тисяч українців , що не хотіли жити в совєтському царстві , він переїжджає до Німеччини , а потім на постійний побут до Канади , де поселився в Торонті . Ще в Німеччині появляються такі його твори : двотомний роман " Юність Василя Шеремети " в 1947 р . і в 1948 р . чи не найкращий його твір " Морозів хутір ", що є першою частиною трилогії " Ост ". А на американському континенті були надруковані такі його твори : в 1957 р . роман " Темнота ", в 1959 р . роман «Чого не гоїть вогонь» , присвячений УПА , о 1968 р . роман про Канаду «На твердій землі» .

появою 1 - го тому " Волині " Улас Самчук увійшов у ряди українських класиків . А пізніше його творчість - це тільки поширення і поглиблення його унікальної позиції в українській літературі .
Улас Самчук народився в селі Дермань на Волині 20 лютого 1905 р . Своє село він любить над усе .
Та чорна древня земля - мати багатьох великих людей України вона народила і Михайла Грушевського , і Лесю Українку , і Валентина Мороза , вона народила нам чи не найбільшого письменника модерної української літератури Уласа Самчука.

єдину,
Хто крізь усі негоди і світи
В собі проніс любов до України.

української літератури ХХ століття: у 2 кн. Кн. 2.: Друга половина ХХ ст. Підручник/За ред. В.Г.Дончика.-К.: Либідь, 1998.-с. 227-230

Самчука: [Монографія]-Рівне: „Ліста-М”, 2004.-184 c.:іл.-бібліогр.: с. 154-166

та літературної критики ХХ ст.-К.: Видавництво „Аконіт”.-2001. с. 169

Азалія, 1993. – 103 с. – (Реабілітовані історією)

Упоряд. Я. Поліщук. – Рівне: Азалія, 1994. – 106 с.
Шанюк В. Літописець України // Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. – Рівне, 2005.

народження: Біобібліогр. покажч./Здолбунівська центральна районна бібліотека.-Здолбунів, 2005.-39 с.

у прозі Уласа Самчука //Дивослово.-2005.-№2.-с.49-54.
Поліщук Я. Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби //Дивослово.-2004.-№7.-с.26-29.
Кизилова В. Роман Уласа Самчука „Морозів хутір”. Специфіка оповідного канону: Дискусії//Слово і час.-2001.-№4.-с.69-72.
Фасоля А. Роман Уласа Самчука „Марія”//Дивослово.-1999.-№3.-с.39-42.
Пінчук С. Улас Самчук//Слово і час.-1995.-№2.-с.11-17.
Пінчук С. Три епопеї Уласа Самчука//Вітчизна.-1993.-№11/12.-с.141-146.
Жив’юк А. Дерманські обереги Уласа Самчука//Слово і час.-1993.-№8.-с.81-82.
Цимбалюк Є. Незавершений роман Уласа Самчука: [Побачив світ невідомий роман Уласа Самчука „Дермань”, який півстоліття припадав пилом в архівах]//Голос України.-2005.-19 листоп.-с.13.
Самчук Л. „Мені ім’я це дороге навіки...”: [Про укр. письм. Уласа Самчука]//Нове життя.-2005.-4 черв.-с.2.
Пащук І. Ще один роман Уласа Самчука: [Нові книги: Рец. на кн. Уласа Самчука „Дермань”]//Вільне слово.-2005.-26 квіт.-с.7.
Пащук І. Улас Самчук про літературу: [Рец. на кн.: Гон М. Улас Самчук. Роздуми про літературу.-Рівне, 2005]//Вісті Рівненщини.-2005.-11 берез.-с.4.
Цимбалюк Є. Спогади дочки дружини Уласа Самчука [Ірини Прахової, котра нині мешкає у Києві] //Вільне слово.-2005.-25 лют.-с.12.
Сніжна О. До ювілейної дати: [Про вид. кн.. А. А. Жив’юка „Між Сциллою політики і Харибдою творчості: Громадсько-політичний портрет Уласа Самчука”] //Нове життя.-2005.-19 лют.

вид. нової книги Андрія Жив’юка „Між Сциллою політики і Харибдою творчості: Громадсько-політичний портрет Уласа Самчука”] //Нове життя.-2004.-11 груд.
Самчук Л. Гордість Волині — Улас Самчук: [Про життєвий шлях письменника-земляка]//Вісті Рівненщини.-2004.-9 лип.-с.4.
Пащук І. Улас Самчук і Авенір Коломиєць: Літературна карта: [Про дружбу і співпрацю двох письм.]//Вісті Рівненщини.-2002.-11 груд.
Радчик Р. Ріка життя: 14 років тому, 9 липня 1987 року не стало письменника Уласа Самчука: [Життя та творчість] // Вільне слово. – 2001. – 11 лип.
Якубчик О. Титан слова: [Про У. Самчука]//Нове життя.-2000.-19 лют.
Дем’янчук Г. Джерело творчості: [Про У. Самчука]//Волинь.-2000.-18 лют.
Ільчук В. Щоб розбудити національну гідність: [Улас Самчук — ред. газ. „Волинь” (1941-1943 рр.) у м. Рівне] //Волинь.-2000.-18 лют.-с.6.
Карп’юк А. „Я бачила Уласа Самчука”: [Спогад]//Вільне слово.-2000.-16 лют.
Шморгун Є. Подвижник слова і духу: [Про життя і творчість У. Самчука та вшанування земляка] // Вісті Рівненщини. – 1995. – 17 лют.
Жулинський М. “Я був повний Україною…”: [Характеристика творчості] // Літ. Україна. – 1995. – 30 берез. Жулинський М. „Я повний Україною...”: [Огляд творчості]//Літ. Україна.-1995.-30 берез.
Дем’янчук Г. Перша автобіографія: [Дослідження про початок літ. роботи У. Самчука] //Рівне.-1994.-24 верес.

те, як на чужій землі
Почули мову, змалечку знайому