Презентація презентация

Тарас Бульба”)
Немає такої сили , яка пересилила б російську силу .
Образ матері

Тарас Бульба”)

Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це – запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих – повість М. В. Гоголя “Тарас Бульба”, над якою письменник працював майже десять років. Змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям. Серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті посідають образи старого козака Тараса Бульби і двох його синів – Остапа та Андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. Гадаю, що саме цей контраст допомагає Гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками.

подвір’ї. Спочатку нас може більше приваблювати образ Андрія, бо порівняно з суворим Остапом він більш чутливий, ніжний. Навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. Та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. Ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх “свіжість, рослість, могутня тілесна краса”, яка вразила навіть батька. Сам же Тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність.

відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. У ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. Зовсім інший – Остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. Чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: “Він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час”..

репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі вояки. Але і тут їх хоробрість не однакова: Остап – спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі Бородатого. А от хоробрість Андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій.

безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. Ось що робить Остапа справжнім героєм! У Андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. Він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: “А що мені батько, товариші, вітчизна! … нема у мене нікого!”. І ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. Ганебним було його життя, ганебна і його смерть… і тут же ми бачимо Остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. Терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть.

людини відбиваються на її долі. Перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. Але наскільки вони різні, бо різні у них святині! Ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. Я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ Остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. Андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він – лише принизливий виняток з численної армії українських синів – захисників нашої славної України.

ворогів, іншої – від руки батька. Не можна назвати одного гарним, іншого – поганим. Гоголь дав національний характер у розвитку, показав людей, дійсно притаманним різним історичним епохам.

- герой , подібний героям героїчного епосу давнини. Він сильний і хитрий, немає для нього вище цінності в житті , ніж товариство : « Немає уз святіше товариства ! Батько любить свою дитину , мати любить свою дитину, діти люблять батька й матір . Але це не те, браття : любить і звір своє дитя. Але поріднитися душею , а не по крові , може тільки одна людина ».

. Любити дружину , бути поруч з нею значить збабіти , перестати бути справжнім козаком . Не може він терпіти бездіяльності , хочеться йому перевірити своїх дітей у справі , в бою. Заради цього і здійснює він переворот в Січі. Тарасу довелося побачити дітей в бою , і він міг радіти : « В один місяць змужніли й зовсім переродилися тільки що оперилися пташенята і стали мужами ». Остап здавався природженим воїном , мав в бою холоднокровністю . Тарас вважав , що з нього « буде добрий полковник , та ще такий , що й батька за пояс заткне ». Андрій в бою не роздумував , йшов на те , « на що ніколи б не наважився холоднокровний і розумний ». Як казав Тарас , не « Остап , а добрий , добрий також вояка » , правда , він же говорив синові: «Не доведуть тебе баби до добра».

отаманом. Андрій зрадив , полюбивши . Убивши Андрія, Тарас шкодує про те , що син «пропав безславно , як підла собака ! ». Всього двоє у нього синів , а й Остапа вбив би Тарас не замислюючись , якби зрадив він свою віру , свою батьківщину , товаришів. Одного сина батько покарав за зраду , іншого на його очах взяли в полон. Дивом вижив у цьому бою Тарас пробирається до Варшави і присутній при страті Остапа . І , як в бою , схвально повторював Тарас : « Добре, синку , добре! » Не підвів його другий син , гордо міг дивитися на людей Тарас , і , ризикуючи своїм життям , відповів на душевний крик Остапа : « Чую ! » Він не тільки почув останній крик Остапа , а й помстився за його смерть. Тарас випалив вісімнадцять містечок , спалювали жінок , дітей. «Це вам , вражі ляхи , поминки по Остапові ! » - Примовляв Тарас . «Навіть самим козакам здавалася чрезмерною його нещадна лють і жорстокість » , помста за синів.

думав про товаришів . « Та хіба знайдуться на світі такі вогні , муки і така сила , яка б пересилила російську силу ! »

Велику увагу він приділив синам Тараса , Остапа й Андрія. І зовсім небагато написав про їх матері.
У творі ми вперше зустрічаємося з матір'ю , коли вона зустрічає своїх синів. «... Бліда , худенька і добра мати їх, що стояла біля порога і не встигла ще обійняти ненаглядних дітей своїх».
Серед сильних героїв повісті ми побачили слабку , маленьку жінку , яка любить своїх дітей і з повагою ставиться до свого чоловіка . Коли Тарас запитав у молодшого , чому він його не колотить , мати сказала : «.. І прийде ж тобі в голову отаке , що б дитя рідне било батька. »

« ... І мені не вдасться надивитися на них. » Вона всю ніч не спала , дивилася на дітей своїх і не могла надивитися . « Сини мої, сини мої милі ! Що буде з вами? Що чекає вас ? .. »
Хоча у неї був чоловік і два сини , вона була самотня : дітей вона бачила рідко , а Тараса «... на рік два - три дні , і потім кілька років про нього не бувало слуху. » У молодості вона терпіла від Тараса образи і навіть він її бив , напевно вона була дуже красива , але швидко постаріла. Всю ніч мати сподівалася , що поїздка відкладеться , і її діти поживуть будинку. Але цього не сталося.

»
Перед від'їздом Тарас попросив матір благословити синів. «Мати , слабка , як мати , обняла їх , вийняла два невеличкі ікони , наділа їм , ридаючи , на шию ... Не забувайте , синки , матір вашу ... пришліть хоч вісточку про себе ... » Коли Тарас з Остапом та Андрієм їхали, вона вибігла за ними за ворота , як би знала , що більше ніколи не побачить їх.
В образі матері Остапа й Андрія Гоголь показав всіх жінок Запоріжжя того суворого часу .