Інноваційні педагогічні технології. Технологія вибору раціональних методів навчання презентация

підготовки

Модуль “Сучасні дидактичні технології”

тощо.
Технологія повного засвоєння, випереджувального навчання, урок групового контролю, технологія розвиваючого навчання.
Технологія вибору та раціонального використання методів навчання.
Створення ситуації успіху.

досвіду,
орієнтація на особистісні структури.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (за Селевко Г.К.)

ведучому фактору психічного розвитку:
біогенні,
соціогенні,
психогенні
ідеалістичні технології

По науковій концепції засвоєння досвіду:
асоціативно-рефлекторні;
біхевіористичні;
гетштальттехнології;
інтеріоризаторські.

По орієнтації на особистісні структури:
інформаційні технології;
операційні;
емоційно-художні й емоційно-моральні;
технології саморозвитку;
евристичні та ін.

По характеру змісту освіти:
навчальні і виховуючі,
світські і релігійні,
загальноосвітні і професійно орієнтовані,
гуманітарні і технократичні,
галузеві і предметні

аудіовізуальних технічних засобів;
система «консультант»;
навчання за допомогою навчальної книги;
система «малих груп»;
комп'ютерне навчання;
система «репетитор»;
«програмоване навчання».

Росповсюджені комбінації цих монодидактичних систем:
класно-урочна система Я.А.Коменського;
сучасне традиційне навчання;
групові і диференційовані способи навчання;
програмоване навчання.

технології:
гуманно-особистісні;
технології співробітництва;
технології вільного виховання.

По способу, методу, засобу навчання:
догматичні,
репродуктивні,
пояснювально-ілюстративні,
програмованого навчання,
проблемного навчання,
розвиваючого навчання,
саморозвиваючого навчання,
діалогічні,
комунікативні,
ігрові,
творчі та ін.

По напрямку модернізації традиційної системи:
Педагогічні технології на основі гуманізації і демократизації педагогічних відносин;
Педагогічні технології на основі ефективності організації і керування;
Педагогічні технології на основі методичного вдосконалення і дидактичного реконструювання навчального матеріалу;
Природодоцільні;
Альтернативні;
Інтерактивні.

навчання.

Шаталов – народний вчитель СРСР, педагог-новатор, працював в загальноосвітніх школах м.Донецька, розробив і впровадив педагогічну систему, результатом якої є високий рівень знань (без негативних оцінок).

Один із основних принципів технології Шаталова – засвоєння знань на основі багатократного повторення

Основні принципи технології В.Ф.Шаталова:
багатократне повторення;
обов’язковий поетапний контроль;
високий рівень труднощів;
вивчення матеріалу крупними блоками;
учіння без примусу;
динамічний стереотип діяльності;
безконфліктність навчальної ситуації;
гласність успіхів кожного;
відкриті перспективи для виправлення;
всі діти талановиті;
особистісно-орієнтований підхід;
гуманізація відносин;
поєднання навчання і виховання;
застосування опор, опорних сигналів.

детальне викладення нового матеріалу.
2. Друге, стиснене викладення нового матеріалу;
3. Пробне опитування по опорному плакату.
4. Копіювання опорного конспекту (ОК) з опорного плакату чи розбирання змісту по копії ОК.
5. Вдома розфарбовування учнями опорного конспекту.
6. Читання матеріалу з підручника.
7. Запам’ятовування опорного конспекту.
8. На наступному уроці: письмове відтворення ОК напам’ять.
9. Усне опитування біля дошки по опорному плакату.

співробітництво);
спрямованість на успіх як головну умову розвитку учнів під час навчальна;
запобігання помилок замість роботи над ними;
диференціація, тобто доступність завдань для кожного;
безпосереднє навчання.

в навчальний процес.
Для обговорення нового матеріалу викладач залучає спочатку сильних, потім середніх, далі – слабких учнів. Таким чином всі учні навчають один одного.
Інша особливість цієї технології – це керування, яке коментується.
Під час пояснення використовуються опорні схеми, які мають вигляд таблиць, карток, малюнків

на 20 питань, отримавши декілька десятків оцінок, з яких буде виведена узагальнена підсумкова.
Виходячи з уроку, учні самі собі поставлять свою оцінку в “Відомість відкритого обліку знань”, а вчитель (викладач, майстер в/н) після цього перенесе цю оцінку в журнал.

повторення цього матеріалу,
контроль його засвоєння.

можливості людини і їх реалізацію.
В даний час під розвиваючим навчанням розуміється новий метод у педагогічній науці і практиці, що йде на зміну пояснювально-ілюстративному методу.
Розвиваюче навчання враховує і використовує закономірності розвитку, пристосовується до рівня і особливостей індивідуума.
В розвиваючому навчанні педагогічний вплив випереджує, стимулює, направляє і прискорює розвиток спадкоємних параметрів особистості.
У розвиваючому навчанні учень є повноцінним суб'єктом діяльності.
Розвиваюче навчання спрямоване на розвиток усієї сукупності якостей особистості.

способи розумових дій;
СКМ – самокеруючі механізми особистості;
СЕМ – сфера емоційно-моральна;
СДП – сфера діяльнісно-практична.

РН = ЗУН + СРД + СКМ + СЕН + СДП, де

принцип технології Л.В.Занкова – принцип провідної ролі теоретичних знань

заданих прямо навчанням, а виникаючих у результаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів.
Загальний розвиток є поява таких новоутворень у всіх сферах психіки – розуму, волі, почуттів, - коли кожне новоутворення стає плодом взаємодії всіх цих сфер і просуває особистість у цілому.
Тільки загальний розвиток (ЗУН + СРД + СКМ + СЕМ + СДП) створює фундамент гармонійного розвитку людини.
Знання самі по собі ще не забезпечують розвитку, хоча і є його передумовою.
У процесі навчання виникають не знання, уміння та навички, а їх психологічний еквівалент – пізнавальні структури – тобто вікна, крізь які людина дивиться на світ, бачить і розуміє його.
Пізнавальні структури – це відносно стабільні, компактні, узагальнені системні представлення знань, способів їх отримання і використання, що зберігаються в довгостроковій пам'яті.
Пізнавальні структури і є та сутність, що розвивається з віком і в процесі навчання.

роль теоретичних знань;
системність і цілісність змісту;
навчання на високому рівні складності;
просування при вивченні навчального матеріалу швидкими темпами;
усвідомлення учнем процесу навчання;
включення в процес навчання не тільки раціональної, але й емоційної сфери (роль спостереження і практичних робіт);
проблематизація змісту;
варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід;
робота над розвитком всіх – сильних і слабких учнів.

функції, форми організації можуть істотно варіюватися.

Основні його інваріантні якості:
меті підпорядковані не тільки повідомлення і перевірка ЗУН, а й інші групи властивостей особистості;
полілог (діалог) в навчальній групі, який базується на самостійній розумовій діяльності учнів;
співробітництво викладача та учня.

учнів.

Ця мета досягається таким чином:
педагог створює проблемні ситуації;
використовує різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктний досвід учнів, складає й обговорює план уроку разом з учнями:
створює атмосферу зацікавленості кожного учня;
стимулює учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без остраху помилитися, одержати неправильну відповідь і т.п.;
використовує в ході уроку дидактичний матеріал, що дозволяє учню вибирати найбільш вагомі для нього види і форми навчального змісту;
оцінює не тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), але й процес діяльності учня;
заохочує прагнення учня знаходити свій спосіб роботи (рішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні.

самостійна діяльність учнів, яка пов'язана з емоційними переживаннями, що супроводжуються ефектом несподіванки завдання, включенням дослідницької реакції, механізму творчості, допомогою і заохоченням з боку педагога.
Колективний пошук, що спрямовується викладачем, забезпечується питаннями, які будять самостійну думку учня, попередніми домашніми завданнями.
Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дозволяють кожному учню виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження учня.

показники:

спостережливість – вихідна підстава для розвитку багатьох важливих психічних функцій;
елементи мислення – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення;
практичні дії – уміння створити матеріальний об'єкт.

мислення;
передати учням не стільки знання – ЗУН, скільки способи розумових дій – СРД;
відтворити в навчальній діяльності учнів логіку наукового пізнання.

тим, що його зміст побудований на основі теоретичних знань.

поняття науки, що виражають глибинні причинно-наслідкові зв'язки і закономірності, фундаментальні уявлення, категорії (число, слово, енергія, матерія і т.д.);
поняття, в яких виділені не зовнішні, предметно-конкретні ознаки, а внутрішні зв'язки (наприклад, історичні, генетичні);
теоретичні образи, отримані шляхом розумових операцій з абстрактними об'єктами.

педагога – пропонувати учням не відповіді (готові ЗУН), а питання. Викладач веде до відомих йому цілей навчання, підтримує ініціативу учнів у потрібному напрямку (інші напрямки ігнорує).
Позиція учня – суб'єкт пізнання; за ним закріплюється роль людини, що пізнає світ (у спеціально організованих для цього умовах).
Методика Д.Б.Ельконіна – В.В.Давидова спирається на пізнавальну мотивацію діяльності.

здібності особистості:
самостійне бачення проблем, аналітичне мислення;
уміння перенести ЗУН і СРД у нову ситуацію;
бачення нового в знайомому об'єкті (альтернативне мислення);
уміння комбінувати, синтезувати раніше засвоєні способи діяльності в нові (синтетичне, комбінаційне мислення).

– інструмент, основа творчої інтуїції;
творчими здібностями наділений кожен (винаходити можуть усі);
творчості, як будь-якій діяльності, можна навчитися;
використовувати основні і доступні учням типи проблем, характерні для даної сфери науки або практики;
спрямувати емоційні переживання учнів безпосередньо на зміст проблеми.

протиріччя:

компроміс, примирення протилежних вимог, пропонованих, наприклад, до визначеної конструкції;
висування якісно нової ідеї або принципово іншої конструкції.

творчості:
похвала за будь-яку ініціативу;
заохочення словом;
демонстрацією роботи;
виставка робіт;
нагородження грамотою, дипломом і т.д.

принципи навчання, які випливають з них.
3. Зміст навчання на певному етапі засвоєння знань, умінь та навичок.
4. Цілі і завдання уроку.
5. Індивідуальна ціль учня, мотиви його навчальної діяльності.
6. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).
7. Наявні засоби навчання.
8. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).
9. Фактор часу.

загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно.

ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

вплив на діяльність учнів.

Методи усного викладу необхідно застосовувати при:
закріпленні,
вправі,
систематизації і повторенні,
при поглибленні навчального матеріалу.
Метод усного викладу, який найбільш часто зустрічається - це розповідь (лекція) викладача.
Цей метод є найбільш раціональним способом повідомлення нових знань.

підготовки учнів до уроку.
Тобто у формі опитування викладач задає питання учням, на які вони повинні відповісти.

питання, як:
вимоги до методів навчання;
критерії вибору методів і способів їх реалізації на планованому уроці.

вони повинні сприяти активності учнів у навчальному процесі
та забезпечувати глибоке розуміння ними досліджуваного матеріалу.

вміння, навички по досліджуваному питанню, ставлення до предмету, а також сильні і слабкі сторони самого викладача

С. Макаренко – ідея "завтрашньої радості",
В. О. Сухомлинський – створення "Школи радощів".

професійної школи сьогодні полягає в тому, щоб:

виховувати здатність в учнів долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
навчити учнів розвивати себе як особистість, здатну робити вибір і контролювати своє життя;
здатну брати на себе відповідальність за свої дії; здатну захищати себе і свої життєві цінності;
а також діяти відповідно до них, здатну піклуватись про інших, діяти з ними і для них.

орієнтований підхід до процесу навчання та виховання.
Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.
Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх.
Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності учня — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства.
Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості.
Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля.

поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.
З психологічної точки зору успіх — це переживання стану радості, задоволення від то-го, що результат, до якого особистість прямувала в своїй діяльності, або збігся з її очіку-ваннями, сподіваннями (з рівнем домагань), або перевершив їх.
З соціально-психологічної точки зору успіх — оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами їх діяльності.
Констатований успіх — учень фіксує досягнення, радіє йому. Передбачений успіх — дитина очікує на успіх, сподівається на нього.
Ситуація успіху — поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації.

учню реалізувати індивідуальні особливості, розвинути свою пошукову активність, відійти від навченої безпорадності.
Ситуація успіху має характер штучно створеної, бо педагог на деякий час посилює оцінний акцент на позитивних якостях праці учня, при цьому зовсім не зважає на наявні недоліки.

Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде...
Саме ти і міг би зробити таку справу...
І це зовсім не складно.
Навіть якщо не вийде — нічого страшного.
Я впевнений, що ти пам'ятатимеш про...
Починай же! Ти це добре зробиш!
Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!

"Надійні" — це учні різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, активні в громадській роботі. Рівень їх домагань адекватний їх можливостям. На заняттях такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини в сім'ї, зазвичай, добрі. Основа їх надійності — в постійному відчутті радості, яка відбулася. Та хоча радість їх в чомусь буденна, проте постійна та глибока.
У роботі з учнями категорії "Надійні" спеціальної методики не потрібно.

ніж у "надійних", але система їх роботи не настільки відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; при сумлінному ставленні до своїх обов'язків у таких учнів бувають періоди спаду. Учні дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. В класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Однак недоліками таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіхів, переростання впевненості в самовпевненість.
Ростуть такі діти в дружніх, дбайливих сім'ях.

яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи. Головна їх розпізнавальна риса — невпевненість в своїх силах. Причини цього можуть бути різноманітні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість викладачів, на необ'єктивність оцінювання.
Вибір прийомів роботи викладача з учнем категорії "Невпевнені" залежить і від особистості учня, і від складених взаємин з педагогом, і від конкретної ситуації.

здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітними: серія невдач, безтактність педагога, позиція сім'ї, в якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "попелюшки".
Педагогам, які працюють з категорією учнів "Зневірені", слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається в собі і виставляє щодалі більш глибокий захист.

поглажування"
"Анонсування"
"Гидке каченя"
"Миша у сметані".
«Неочікувана радість»
Прийом “Сходи”, або “Стань у стрій”
Прийом “Даю шанс”
Прийом “Сповідь”

“Загальна радість”
“Сімейна радість”
“Радість пізнання”

навчально-виховний процес, який він організує, містив у собі ситуацію успіху, як при індивідуальної, так і групової діяльності.
Щоб сприяти успіху дитини в діяльності, потрібні цілком певні психолого-педагогічні впливи.
Для викладача важливо розуміти внутрішній світ учня, поважати його переживання.

Вона може мати такий вигляд:
"Я гадаю, що зручніше за все було б зробити...",
"Мені здається, тут у центрі уваги перебуває...",
"Я знаю, що люди звичайно починають з...",
"Досить виконати цю частину — і...".

підхід — це напрям, а педагогічна доброта — його втілення, його матеріалізована сутність.
Особистісно орієнтований підхід може здійснювати хто завгодно, а педагогічна доброта реалізується професійно, підкоряючись певним закономірностям, правилам, спеціальним прийомам.
Педагогічна доброта — це здатність педагога усвідомлено будувати свої стосунки з вихованцями, спираючись на оптимістичну перспективу їх розвитку, на їх найкращі якості, переслідуючи благодійну мету і домагаючись її досягнення тільки благодійними засобами.

ситуації успіху", — це створити оптимістичну установку учню, забути на деякий час про її "недоліки", побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

“Створення ситуації успіху”.
2. Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації успіху у Вашому навчальному закладі”.

К.-Хмельницький, 2006. - 28,0.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 4-е видання, доповнене. – К., 2003 р. – 615 с.
Педагогічний процес: теорія і практика: Зб. наук. праць. - К.: ЕКМО. - 2006. - № 1. - 12,3.
Педагогічні інновації: ідеї, реалії перспективи: Зб. наук. праць /Ред. кол. Н.Ф.Федорова. - Вип. 9. - К.: Інститут реклами, 2006. - 8,0.
Професійна освіта: Словник /За ред. Н.Г.Ничкало. – К., 2000.
Столяренко Л.Д. Педагогика. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов н/Д: ФЕНИКС, 2003. – 448 с.
Ягупов В.В. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.
Додаткова:
Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби і технології: Колективна монографія /АПН України; Інститут засобів навчання. - К.: Атіка, 2005. - 252 с.
Педагогіка і психологія професійної освіти: Зб. наук. праць. - Л., 2006. - № 1. - 12,0.