Підгрупа карбону презентация

4. Солі Карбонатної кислоти. Їх властивості, застосування.

5. Силіцій. Фізичні та хімічні властивості, одержання
і застосування.

6. Сполуки Силіцію. Силан (SiH4), силікатні кислоти і солі, скло. Їх властивості та застосування.

Тема:
IV ГРУПА ПЕРІОДИЧНОЇ СИСТЕМИ
Д. МЕНДЕЛЄЄВА (підгрупа Карбону)

Знаходження в природі

Кількість Карбону в земній корі становить 0,14 ат. %. Він є головною складовою частиною тваринного й рослинного світу. У земній корі вуглець перебуває в складі кам‘яного вугілля, нафти, мінералів СаСО3 (крейда) або MgCO3 (магнезит), у вигляді графіту або алмаза.

Силіцій — другий за поширеністю (після Оксигену) елемент.
Він представлений сполуками SiO2 (кремнезем), силікатними й алюмосилікатними породами й становить 20 ат. %
від інших елементів в земній корі.

Всі елементи головної підгрупи IV групи — досить сильні відновники, більш типовими для них є позитивні ступені окиснення.
Атоми елементів підгрупи мають
4 валентні електрони й здатні утворювати в сполуках 4 ковалентні зв'язки.

Утворення sp3-орбіталей
елементи IV групи утворюють сполуки, досить часто одна s- і три
- орбіталі їх зовнішніх елементів гібридизуються, утворюючи 4sp3-орбіталі.

Хімічні властивості

Елементи головної підгрупи IV групи з'єднуються з Оксигеном, утворюючи оксиди загальної формули ЕО2. Оскільки в підгрупі зверху вниз посилюються металічні властивості елементів, то й властивості їхніх оксидів закономірно змінюються. Так, оксиди Карбону СО2 і Силіцію SiO2 — типові кислотні оксиди; з'єднуючись із водою, вони утворюють кислоти. Плюмбум оксид — основний; його взаємодія з водою призводить до утворення основи.

Алмаз — безбарвні прозорі кристали високої твердості. Твердість алмаза обумовлена структурою його кристалічної решітки, у якій кожний атом пов'язаний із чотирма сусідніми міцними ковалентними зв'язками, рівноцінними за енергією.

Графіт — сіра кристалічна речовина з металевим блиском, жирна на дотик. Графіт має шарувату структуру. У межах одного шару кожний атом вуглецю зв'язаний ковалентним зв'язком із трьома сусідніми.

Карбін — чорний порошок, кристали якого складаються з лінійних полімерів вуглецю (— С ≡ С —)n. Нагрівання карбіну до 2000 °С призводить до утворення графіту.

Фулерен — маловивчена речовина, однак установлено, що її молекули — порожні сфери, що складаються з 60, 70 або 80 атомів вуглецю.

Крім указаних модифікацій, Карбон у природі може існувати у вигляді вуглецевих матеріалів, вугілля (кокс, деревне вугілля), технічного вуглецю (сажа), скловуглецю.

Алмаз

Графіт

Карбіди також отримують при взаємодії з вуглецем оксидів
активних металів:

Карбіди активних металів — хімічно активні сполуки.
Вони взаємодіють з водою, причому продукти взаємодії варіюються залежно від активності металу:

Вуглець відновлює метали з оксидів:

Він активно відновлює неметали. За нормальних умов вуглець безпосередньо взаємодіє тільки з фтором. З усіма іншими неметалами реакція йде при нагріванні:

Промисловий спосіб одержання CO — пропущення вуглекислого газу СО над розігрітим вугіллям:
СО2 + С = 2СО

СПОЛУКИ КАРБОНУ
IV CO КАРБОН (II) ОКСИД

Фізичні властивості
Карбон (II) оксид СО (чадний газ) — безбарвний газ, малорозчинний у воді, tпл. = -205°С, tкип. = -192 °С. Молекула CO лінійна: С ≡ О.

Фосген СОСl2 — отруйний газ.
У промисловості CO використовують для відновлення металів
з їхніх оксидів:

CO — несолетвірний оксид, однак він вступає в реакції з водою й лугами
(реакції окиснення-відновлення):

CO біологічно активний: він необоротно взаємодіє з гемоглобіном крові, у результаті чого порушується перенесення кисню від легенів до тканин. На цьому ґрунтується отруйна дія чадного газу.

При неповному згорянні дров та вугілля у печі утворюється чадний газ, який може призвести до смертельного отруєння; оскільки він з‘єднується з гемоглобіном крові і утворює міцний зв‘язок.
При цьому кисень не переноситься з кров‘ю, і наступає загибель живого організму.

Один з найперших протигазів.

Лабораторний метод одержання СО2 — взаємодія хлоридної кислоти з кальцій карбонатом:

КАРБОН (IV) ОКСИД СО2

Фізичні властивості
Карбон (IV) оксид СО2 (вуглекислий газ) — безбарвний газ без запаху,
важчий за повітря, малорозчинний у воді. СО2 скраплюють під тиском
0,6 МПа, при температурі -78,5 °С СО2 сублімується.
Молекула СО2 лінійна, неполярна:
О = С = О
μ = 0

В окисно-відновних реакціях СО2 проявляє окисні властивості:

СО2 не підтримує горіння й дихання (при концентрації СО2 у людини наступає параліч). Однак, деякі речовини можуть горіти в атмосфері СО2:
2Mg + СО2 = 2MgO + С

CO2 + H2O ↔ H2CO3
CaO + CO2 = CaCO3
2Al2O3 + 3CO2 = Al2(CO3)3
2NaOH + CO2 = Na2CO3 + H2O

Якісною реакцією на вуглекислий газ є реакція його взаємодії з гідроксидом кальцію (вапном). У результаті реакції утворюється нерозчинний СаСО3 (білий осад), що згодом переходить у розчинний Са(НСО3)2:

Застосування
СО2 використовують при гасінні пожеж (коли не можна використовувати воду), у приготуванні мінеральної води й прохолодних напоїв.

Одержання
Карбонатна кислота може бути отримана розчиненням у воді карбон (IV) оксиду:

Рівновага в системі зміщена вліво, тому в розчині карбонатна кислота існує не у вигляді молекули Н2СО3, а у вигляді гідрату СО2 • Н2О.

КАРБОНАТНА (ВУГІЛЬНА)
КИСЛОТА Н2СО3

Розчини карбонатної кислоти мають слабкі кислотні властивості, тобто взаємодіють із лугами, основними оксидами й солями:

Карбонатна кислота як двохосновна утворює два типи солей: середні (карбонати) і кислі (гідрокарбонати).

Карбонати — білі кристалічні речовини, більша частина яких нерозчинна у воді (добре розчиняються тільки карбонати лужних металів і амонію). Карбонати у водяних розчинах піддаються гідролізу як солі слабкої кислоти (гідроліз за аніоном):

Внаслідок цього водяні розчини карбонатів мають лужну реакцію.

CO2 • H2O + NaOH ↔ Na2CO3 + H2O
CO2 • H2O + Ca(OH)2 ↔ Ca2CO3↓ + H2O
CO2 • H2O + MgSO4 ↔ MgCO3↓ + H2SO4

Амоній карбонат розкладається при нагріванні на аміак і вуглекислий газ:

Гідрокарбонати карбонатної кислоти одержують взаємодією карбонатної кислоти з нестачею лугу:

Також гідрокарбонати утворюються при пропусканні СO2
через розчини лугів:

Всі гідрокарбонати добре розчинні у воді.

Якісною реакцією на йон СО32- є реакція карбонатів із сильними кислотами, наприклад, хлоридною або сульфатною. При цьому відбувається бурхливе виділення СО2:

Природний мінерал сполуки (СuOН)2СО3 відомий як малахіт.

Кальциновану соду одержують із питної прожарюванням останньої:

Виділений карбон (II) оксид повертають у виробництво.

Калій карбонат К2СО3 (поташ) — добре розчинна у воді сполука. Калій гідрокарбонат також добре розчиняється у воді, тому його не можна одержати способом Сольве. Калій карбонат одержують пропусканням карбон (II) оксиду через розчин калій гідроксиду:

Поташ широко використовується у виробництві
тугоплавкого скла й рідкого мила.

Кальцій карбонат СаСО3 — основний компонент таких мінералів, як вапняк, мармур і крейда. Всі вони широко використовуються в будівництві.

Крім того, вапняк додають у ґрунт для зниження
його кислотності.

КАРБОНАТ КАЛЬЦІЮ
Карбонат кальцію знижує температуру плавлення піску, скло не стає розчинним

СИЛІЦІЙ

Одержання
Кремній одержують відновленням його з оксидів з використанням сильних відновників (С, Mg):

Ця реакція лежить в основі промислового способу одержання кремнію, що здійснюється в електропечах. Отриманий кремній має 95-98% -ву чистоту. Відновлення магнієм частіше застосовують у лабораторіях:

Кристалічний кремній — дуже твердий і тугоплавкий (tпл. = 1428 °С, tкип. = 2600 °С), він є напівпровідником. Гексагональна модифікація кремнію нестійка.

Очистити кремній можна й зонним плавленням.

Хімічні властивості
У звичайних умовах кристалічний кремній малоактивний, а при нагріванні легко взаємодіє з неметалами. Реакції з галогенами протікають у діапазоні температур 300—500 °С . із утворенням галогенідів кремнію (їхня загальна формула SiHal4):

З киснем кремній взаємодіє з утворенням силіцій (II) і силіцій (IV) оксидів залежно від кількості кисню:

Галогеніди кремнію легко піддаються гідролізу:

Кремній розчиняється в лугах з утворенням солей кремнієвої кислоти (силікатів):

Більшість кислот пасивує кремній, але в суміші концентрованої плавикової й нітратної кислот він розчиняється:

Кремній взаємодіє з активними металами і їхніми оксидами
з утворенням силіцидів металів:

СИЛАН SіН4

Фізичні властивості
Силан SiH4 – безбарвний газ із запахом цвілі.
Є першим членом гомологічного ряду
кремневоднів SiH2n+2+

Силан взаємодіє з галогенами східчасто, замінюючи на галоген по одному атому Гідрогену:

З галогенводнями силан взаємодіє тільки в присутності каталізатора:

СИЛІЦІЙ (IV) ОКСИД SiO2

Хімічні властивості
SiO2 є кислотним оксидом, однак з водою він не взаємодіє. Взагалі, SiO2 досить інертний; вступає у взаємодію тільки з активними реагентами.
SiO2 у процесі сплавляння взаємодіє зі сполуками основної природи (основними оксидами, основами), а також з карбонатами з утворенням солей силікатної кислоти (силікатів):

Силіцій (IV) оксид взаємодіє з деякими неметалами:

Силікатні кислоти мають загальну формулу nSiO2 • mH2O, де n i m — цілі числа. Із цілого ряду силікатних кислот стійкими є ортосилікатна (Н4SiO4) і метасилікатна, або силікатна (Н2SiO3) кислоти.

СИЛІКАТНІ КИСЛОТИ І СОЛІ

Загальний спосіб одержання силікатів — сплавка SiO3 з відповідними основами:

Одержання
Н4SiO 3 одержують, витісняючи її з її солей.

Хімічні властивості
Силікатна кислота — слабка (слабша за карбонатну):

Більшість солей силікатної кислоти нерозчинні у воді, розчинні тільки силікати лужних металів. У воді вони піддаються гідролізу за аніоном (солі слабкої кислоти):

Реакція середовища лужна.

СКЛО

Стекла — прозорі аморфні сплави, отримані в результаті нагрівання сумішей силікатів. Властивості стекол залежать від складу вихідних реагентів і від умов технологічного процесу їх виготовлення.

Скло – аморфне тіло, що одержують переохолодженням розплаву неметалів. Поступове збільшення в'язкості розплаву призводить до набуття розплавом механічних властивостей твердого тіла. Кристалізація скла стає можливою завдяки його термодинамічній нестійкості. За походженням скло поділяють на природне й штучне.

Штучне скло виготовляється з декількох основних
склотвірних матеріалів (кварцовий пісок SiO2, сода Na2CO3, крейда CaCO3, каолініт
А12О3 • 2SiO2 • 2Н2О, доломіт CaMg(CO3)2, поташ К2СО3 та ін.). Певні домішки надають склу потрібні властивості: Na2SO4, NaCl, NaNO3 — прозорість; фториди, солей, оксид кобальту СоО — безбарвність; СrО, Сr2О3, CuO, FeO, Fe2O3 — забарвлення.

Кварцове скло стійке до різких перепадів температур, плавиться при дуже високих температурах. Виготовляють його переплавленням силіцій (IV) оксиду. Воно широко застосовується в хімічній промисловості (виготовлення термостійкого посуду) і в медицині (кварцові лампи, ртутні лампи). Великим недоліком кварцового скла є його крихкість.
Віконне й пляшкове стекла складаються зі сплавлених із SiO2 силікатів натрію й кальцію (приблизний склад: Na2O • СаО • 6SiO2).

Пісок складається із великих кристаликів кварцу.

ПІСОК

Це найбільший розповсюджений на землі мінерал. Він складається в основному із оксиду силіцію (IV).

Натрієве скло – складається із суміші CaSiO3 та Na2SiO3.
Боросилікатне скло складається приблизно з 81% SiO2; 13% В2О3, а також невеликої кількості оксидів натрію та алюмінію. Це скло витримує температуру до 800 0С і характеризується високою стійкістю до дії хімічних речовин. З нього виготовляють кухонний та лабораторний посуд.
Свинцеве скло – містить РвО і використовується для виготовлення кришталевого скла.

Флакон. Схід Середземного моря. Перша половина 1 ст.

Із кварцевого скла виготовляють оптичні волокна. Це скло складається на 99,9% із чистого кварцу SiO2. Оптичні волокна використовують у телевізійній та телефонній галузях.

Кварц – SiO2 існує багато різновидів: безколірний, кристалічний кварц-гірський кришталь, фіолетовий – аметист, коричневий – топаз.

ЛІТЕРАТУРА

2. Карнаухов О.І., Мельничук Д.О. та ін. Загальна та біонеорганічна хімія: Підручник для студентів сільськогосподарських спеціальностей вищих аграрних навчальних закладів. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 544 с.