Центральні банки в системі монетарного та банківського управління презентация

Центральні банки
мають особливий правовий статус,
обумовлений тим, що вони поєднують
у собі окремі риси
банківської установи і державного
органу управління.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.

статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина), держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія), весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія).

Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами.

Перший аспект стосується рівня самостійності, незалежності центрального банку у визначенні і реалізації монетарної політики.
У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту.

Для того щоб уряд не мав можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку.

На ступінь незалежності центрального
банку певним чином впливає порядок призначення
і звільнення вищого керівництва банку.
До того ж відкликати вище керівництво
центрального банку або досить складно,
або взагалі неможливо.

Центральний банк є:
емісійним центром;
банком банків;
органом банківського регулювання та нагляду;
банкіром і фінансовим агентом уряду;
провідником монетарної політики.

Розрахункове обслуговування комерційних банків
може бути поєднанням централізованої платіжної
системи і децентралізованої.
Централізована система передбачає здійснення
міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків,
відкриті в центральному банку.
Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:
через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням
остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог
та зобов’язань) через центральний банк;
через кореспондентські рахунки, які комерційні
банки відкривають один у одного.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей.
По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності.
По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв’язку із зростанням обсягу ВВП;
спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків.
є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок.
виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування тощо.

До превентивних заходів, зокрема, належать:
вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
вимоги щодо ліквідної позиції банків;
вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;
обмеження для банків на деякі види діяльності тощо.

До протекційних заходів, зокрема, належить:
рефінансування комерційних банків центральним банком;
створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;
вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Згідно Закону «Про Національний банк України» Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні.
Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов’язань банку.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою.

До компетенції Ради належить:
розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;
розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;
затвердження кошторису доходів і витрат банку;
затвердження бухгалтерського балансу банку;
право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;
інші повноваження.

У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).
СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу.
Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.

рівень інфляції;
зміна грошової бази;
зміна грошової маси;
зміна обмінного курсу гривні до долара США.

Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
пропозиція (маса) грошей;
ставка процента;
валютний курс;
швидкість обігу грошей та ін.