Форми парламенського контролю за діяльність уряду презентация

широкого кола обраних народом осіб, що володіє в силу цього властивістю народного представництва - вираження волі народу відповідної країни - і виконує випливають з його представницької природи соціальні функції.
Термін походить від французького слова "парле" ("говорити"). Парламенти почали набувати нинішні властивості і ознаки в кінці XVIII століття, хоча деякими рисами, які є в парламентів, володіли представницькі установи пізнього середньовіччя.

народу найбільш адекватно дозволяє надавати законам статус актів вищої юридичної сили, регулювати цими актами найважливіші суспільні відносини.

стримувань і противаг, участь в якості одного з основних суб'єктів, у поділі влади на законодавчу, виконавчу і судову. З цією функцією пов'язана наявність у парламенту, крім суто законодавчих, інших повноважень у сфері відносин з органами різних гілок влади. Це повноваження у сфері контролю, у сфері призначення посадових осіб (в позапарламентські органи) і ряд інших. У тих же країнах, де поділ влади не передбачається, парламенти по своїм владним можливостям зазвичай мають або пріоритет перед іншими вищими органами (наприклад, у Швеції) або навпаки, займають залежне від виконавчої влади положення (наприклад, в більшості монархій Близького Сходу).

займає чільне місце в механізмі держави, оскільки відповідно до принципу поділу влади законодавча влада є найбільш важливою. Вона встановлює загальнообов'язкові вимоги, які виконавча влада повинна проводити в життя і які служать законодавчою основою для діяльності судової влади.

народу, і тільки він один правомочний виражати волю народу у формі закону. "Парламент" - це общеродових термін. В Англії, Індії, Канаді, Фінляндії, Японії та ряді інших країн законодавчий орган безпосередньо іменується парламентом. В інших країнах цей державний орган називається інакше (наприклад: Сейм - у Польщі, Фолькетинг - у Данії, Альтинг - в Ісландії, Конгрес - в США).

палат - нижньої і верхньої, які в принципі мають однакові законодавчими повноваженнями (в США - це Палата представників і Сенат, в Австрії - Союзна рада та Національна рада, в Індії - Народна палата і Рада штатів). У Федеративній Республіці Німеччини законодавчі повноваження здійснює нижня палата - Бундестаг, а Бундесрат, що здійснює представництво земель, може лише загальмувати прийняття того чи іншого закону, опротестувавши законопроект у Федеральному конституційному суді.

та 176 членів Ради Федерації (по 2 представники від кожного з 88 суб'єктів Російської Федерації). У Польщі - 460 депутатів. В Італії в нижній палаті парламенту 630 осіб, а у верхній - 315. Наприклад, на парламентських виборах в квітні 2006 р. виборчим правом володіло близько 47 мільйонів італійців. За ухилення від участі у виборах без поважної причини держава передбачила можливість застосування штрафних санкцій. У більшості країн (у тому числі і в Росії) участь громадян у виборах є добровільною.

зумовлено прагненням до більш стійкого рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владою, при якому нічим не обмежена влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата громад і Палата лордів в Англії).

складом населення або невеликих за територіальним розмірами (Угорщина, Данія, Польща, Фінляндія).

і комісії (постійні і тимчасові), які покликані забезпечувати більш ефективну діяльність законодавчого органу. Вони ведуть роботу з конкретних питань, що входять до компетенції парламенту: бюджетно-фінансову діяльність, міжнародні справи, охорона здоров'я, відають питаннями соціальної політики, боротьби зі злочинністю, оборони країни та іншими.

Великобританії ця сума становить близько трьох фунтів стерлінгів на рік (вартість двох англійських недільних газет). У той же час річний оклад депутата англійського парламенту становить 57 тис. фунтів стерлінгів. Понад зарплати на покриття службових витрат він може витратити до 120 тис. фунтів. Для порівняння: річна зарплата медсестер в залежності від стажу і класності коливається від 17 до 35 тис. фунтів; поліцейського - від 18 до 39 тис.; викладачів середньої школи - від 18 до 27 тис.; лікаря - консультанта - від 67 до 90 тис .; міністрів - 129 тис. 862 фунта; прем'єр-міністра - 178 тис. 922 фунта.

його повноважень займати іншідержавні чи громадські посади. Мета цього правила - не допустити, щоб парламентарії могли потрапити в залежність від будь-яких державних органів влади чи інтересів приватних осіб.

становить особливу парламентську прерогативу. Стверджуючидержавний бюджет, парламент порівнює загальну суму витрат із загальною сумою доходів, класифікує витрати за статтями, визначає їх важливість для економіки та інших сфер суспільного життя і, таким чином, робить досить ефективним парламентський контроль за витрачанням фінансових коштів держави.

за законодавчої. Контроль парламенту в демократичних країнах поширюється тільки на виконавчу владу і юридичні особи (на останні у зв'язку з використанням пільг і державних коштів), у той час як правова доктрина соціалістичних країн не виключає контролю й над судовою владою, хоча і не у відношенні рішень по конкретних справах.

парламентам, але не завжди реалізуються на практиці (наприклад, в КНР підзвітність передбачається, але реально не здійснюється).Звітні процедури складаються в доповіді парламенту про ефективність роботи виконавчої влади. Наприклад, згідно з Конституцією Японії, Прем'єр-міністр доповідає Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішніх зносин. Звіти бувають черговими - вживаються, як правило, раз на рік, так і позачерговими, представленими на вимогу парламенту (наприклад,право вимагати такого звіту є у палат Генеральнихкортесів у Іспанії).

прийнятих в порядку делегованого законодавства актів для вирішення їхньої подальшої долі. У законодавця є право скасування акту виконавчої влади, прийнятого у порядку делегованого законодавства.

за своєю ініціативою, або - спеціально створювані наслідкові (контрольні) комітети (комісії). Перший варіант переважає, наприклад, в США, другий, наприклад, у ФРН, Франції. При створенні тимчасових слідчих комісій конституційне законодавство вимагає вказувати сферу діяльності кожної з них.Предметом розслідування може бути, в основному, діяльність органів влади і підприємств державної власності. Однак, в принципі, предметом розслідування може стати і діяльність інших осіб.

правами, як іправоохоронні органи (наприклад, ФРН, Італія). До збирання доказів застосовуються приписи прокримінальний процес. Комісії звичайно можуть витребувати необхідні документи та матеріали, можуть викликати для допиту в якості свідків будь-яка особа (наприклад у США). Правоохоронні органи зобов'язані надавати їм допомогу. Комітети (комісії) остаточних рішень не приймають, виносячи пропозиції на засідання парламенту.

і, в той же час, результат парламентського контролю, наслідок негативних обставин, виявлених в ході здійснення інших контрольних повноважень (не обов'язково правопорушень, частіше це просто неефективність, на думку контролюючого , діяльності органу виконавчої влади). Фактично, це міра політичної відповідальності.

тільки колективною (солідарної), тобто поширюватиметься на весь склад уряду (наприклад, у Франції, Японії, Іспанії), або - в деяких країнах - і індивідуальної, тобтодопускається можливість її застосування до окремих членів уряду (наприклад, в Італії).
Відмінності між вираженням недовіри (резолюцією осуду) і відмовою у довірі полягає в наступному.

ініціюється самим парламентом (палатою). Для прийняття, як правило, потрібна абсолютна більшість голосів. У ФРН, наприклад, передбачається можливість конструктивного вотуму недовіри: він полягає в тому, що Бундестаг не просто висловлює недовіру діючому главі уряду, а й визначає нового канцлера.

(в якому може бути відмовлено) ставиться перед парламентом (палатою) урядом, але його постановка звичайно пов'язана з певною ситуацією (наприклад, парламент не приймає урядовий законопроект, програму, заяву). Іноді така прив'язка чітко зафіксована в конституції (наприклад, у Румунії).Справа в тому, що в абсолютній більшості країн відмову в довірі, так само як і вираз недовіри може спричинити розпуск парламенту (палати), що дозволяє уряду, отримавши довіру, під загрозою розпуску парламенту (палати), досягати потрібного результату.

уряд відповідальний перед обома палатами (наприклад, Італія), а в деяких - тільки перед нижньою (наприклад, Великобританія, Франція).

уряд при призначенні має користуватися довірою парламенту. У деяких країнах главу уряду формально призначає глава держави самостійно, але при цьому він пов'язаний волею парламенту, тому що інакше уряд не користуватиметься довірою.

обох палат Парламенту. У Франції довіру Уряду потрібно тільки від нижньої палати Парламенту - Національних зборів. Є й інший варіант - парламент сам визначає главу уряду, а призначає його - глава держави (наприклад, ФРН, Японія). Є приклади, коли глава держави взагалі не бере участі у призначенні прем'єр-міністра: голова парламенту оголошує про призначення глави уряду за підсумками голосування в парламенті (так відбувається в Швеції).

палат, уповноважених з прав людини та інших організацій і посадових осіб з іншими назвами, але подібними повноваженнями).
Повноваження щодо призначення на державні посади. Це значуще повноваження парламенту, фактично, нерідко є формою попереднього контролю та призначати особами.

призначенні інших посадових осіб і у формуванні інших органів. Наприклад, в США посли та інші дипломатичні, а також консульські представники призначаються Президентом "за порадою і за згодою" Сенату.

відрізнятися в різних країнах світу в залежності від форми правління, від традицій і особливостей цієї країни. При цьому дуже складно зараз знайти країну, навіть недемократичну, де вищого представницького органу не було б у принципі.

Матузов Н.І., Малько А.В. Теорія держави і права: Підручник. МАУП, 2004.
. Мелехін А.В. Теорія держави і права: Підручник.Маркет ДС, 2007.