Джерела та система права Європейського Союзу презентация

джерел права ЄС.
2. Установчі договори.
3. Нормативно-правові акти ЄС.

кризи. "ЄВРОПА В ПОГАНОМУ СТАНІ", - сказав німецький політик в 18 вересня 2015 р., у Берліні. "ЗАРАЗ МИ МОЖЕМО В РЕАЛЬНОМУ ЧАСІ СПОСТЕРІГАТИ, ЯК ВИГЛЯДАЄ КОНТИНЕНТ, НА ЯКОМУ НЕМАЄ ЄДНОСТІ, НЕМАЄ ЄВРОПИ ТА НЕМАЄ СОЮЗУ». Міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр зазначив, що не може бути так, щоб Німеччина, Австрія, Швеція та Італія самі несли на собі тягар міграційної кризи. "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ ФУНКЦІОНУЄ НЕ ТАК". Він наполегливо попросив підтримати пропозиції Європейської Комісії щодо справедливого розподілу біженців 28-ма країнами-членами ЄС.

живет в состоянии отражения кризисов. Сначала это был украинский кризис, затем греческий, потом снова украинский, сейчас — катастрофическая ситуация с беженцами. Ежедневно возникают очень много вопросов, на которые институции ЕС не могут дать ответа или дают его неоперативно.
ЕС — НЕЗАКОНЧЕННЫЙ, НО ПЕРСПЕКТИВНЫЙ ПРОЕКТ И ОН НАХОДИТСЯ В СОСТОЯНИИ РАЗВИТИЯ.
… У нас есть голос, но пора бы уже иметь и руки, чтобы уметь защищать свои ценности. У нас есть евро, но нет монетарной политики. У нас есть внешняя политика, но нет политики обороны. У нас нет собственной европейской армии. Мы не можем в случае серьезных вызовов  защитить себя. Присутствие США в Европе уже не такое, как раньше. Надеется постоянно на НАТО, тоже неправильно. Нужно быть готовым самим защищать себя».

2015 год число прибывающих в Европу в течение 12 месяцев беженцев увеличилось в 10 раз. По данным европейского пограничного агентства “Фронтекс“, в 2012-м число просителей убежища составляло порядка 72 тыс.
Многие мигранты стремятся оказаться в Швеции, из-за либеральных норм предоставления там убежища.

Шенген: быть или не быть?
5 стран Шенгенской зоны – Германия, Австрия, Венгрия, Словакия и Словения – ввели полномасштабный паспортный контроль на своих границах. Эти государства находятся на грани своих гуманитарных возможностей по приёму мигрантов.

Еврокомиссия (ЕК) – это самый тяжёлый миграционный кризис с момента окончания Второй мировой войны.

Еврокомиссия (ЕК) - Шенген “никогда не будет поставлен под сомнение”, поскольку это одно из главных достижений ЕС.

Именно такая ситуация, если она примет затяжной характер, станет означать фактический конец Шенгена.

нестабильность в Южном Средиземноморье и на Большом Ближнем Востоке заставили сотни тысяч людей искать убежище в Европе”. С момента начала так называемой арабской весны, посеявшей хаос в регионе, войны в Ливии (2011 год) и Сирии (середина 2011 года) прошло уже 4 года.

Ответ дают сами мигранты: “Мы бежим от войны и нищеты, поскольку мы узнали, что двери ЕС открыты”.
ЕС потрясённый в 2014-2015 годах историями о крупных крушениях судов с мигрантами на борту, весной 2015 года изменил формат своей военно-морской операции в Средиземном море – запрещено буксировать спасённые суда обратно к побережью Ливии, а предписывалось немедленно доставлять всех спасённых на территорию Евросоюза. Т.Е., чтобы попасть в Евросоюз – надо отойти на рассыпающейся лодке или плоту от побережья на несколько миль и подать сигнал бедствия в поле зрения европейского корабля.

Население 28 стран ЄС равняется ПОРЯДКА 450 МЛН человек, и 500 тыс. мигрантов будут составлять 0,11%.

1500 мигрантов, и ожидается, что к октябрю число легальных беженцев станет 1800.

В ЕС с начала 2015 г. прибыло 500 тысяч беженцев из стран Ближнего Востока и Северной Африки, их число к концу года увеличиться до 800 тысяч. Большую часть беженцев принимают Германия, Франция, Италия, Греция, Швеция.  

Основная часть прибывающих – это не нищие, которым каждый день грозит гибель. Такие беженцы давно осели в более или менее мирных районах самой Сирии, а также в лагерях перемещённых лиц в Турции, Ливане и Иордании. На переезд в Европу, стоящий от €5 тыс. до €15 тыс., у них нет денег. В Европу едут бизнесмены, госслужащие, бывшие представители среднего класса. Большинство из них бежит не из зон боевых действий, а просто из разрушенного региона, где нет экономических перспектив.

система правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції та діяльність ЄС. За своєю структурою право Євросоюзу поділяється на первинне та вторинне.

До первинного права ЄС належать норми міжнародних договорів, які становлять правову основу функціонування всіх складових елементів, що формують Євросоюз. Первинне право ЄС створює правові засади для ухвалення законодавчих та інших правових актів Євросоюзу. По аналогії з національними конституціями вони є ядром правової системи ЄС.

Вторинне право ЄС являє собою більш складну підсистему норм. До нього відносять норми, які закріплені в актах органів Євросоюзу. Вторинне право чи похідне не повинно суперечити первинному, яке є основою правопорядку ЄС.

їх закріплення в певних джерелах.

Джерела права Європейського Союзу - це зовнішні форми виразу його правових норм.

Коло джерел права ЄС включає всі основні види документів, що є характерними для сучасної правової цивілізації: нормативні акти, нормативні договори, судові прецеденти. В деяких випадках формуються і правові звичаї, але роль самостійного джерела права ЄС за ними не визнається.

В західній літературі до джерел права ЄС також відносять акти індивідуального, рекомендованого та політичного характеру, що не мають юридично обов'язкового характеру. Їх ще називають "м'яким правом".

створені та функціонують організації Європейське співтовариство та Європейський Союз.

До них належать:
Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі 1951 року (Паризький договір);
Договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 року (Договір про Євратом);
Договір про створення Європейського співтовариства 1957 рік (Римський договір);
Договір про Європейський Союз 1992 року (Маастрихтський договір).

НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ НАЙВАЖЛИВІШИМИ Є ОСТАННІ ДВА ДОГОВОРИ, А ПЕРШІ ДВА МАЮТЬ ДОСИТЬ ОБМЕЖЕНУ СФЕРУ ЗАСТОСУВАННЯ.

Виняток - Договір про ЄОВС, який було укладено на 50 років.
23 липня 2002 року вийшов його строк, і з того часу Союз базується на трьох договорах.

Після створення ЄС зміни та доповнення до установчих актів вносяться на основі єдиної процедури, котра закріплена безпосередньо в Договорі про ЄС (ст.48).

Правом ініціативи наділені вищі виконавчі органи: уряд будь-якої держави-члена та Єврокомісія. Пропозиція про перегляд направляється до основного законодавчого органу Союзу - Раду, до складу якої входять міністри закордонних справ держав-членів.

Прийняття Радою рішення про скликання міжурядової конференції держав-членів. На цьому етапі Рада голосує більшістю голосів, тобто держави-члени не мають права вето.

(якщо ініціатор перегляду - національний уряд).
Міжурядова конференція, в ході якої виробляється текст поправок до установчих актів (процес триває місяцями).
Цей етап прямо не передбачений в Договорі про ЄС, але встановлений в силу звичаю.

Фінальним етапом є підведення підсумків главами держав чи урядів, що збираються в рамках Євроради. В ході засідань Євроради на вищому рівні досягається кінцевої згоди проекту реформи й приймається узгоджений текст договору, що містить необхідні поправки до установчих актів.

На етапі "останнього" читання в національному законодавчому процесі здійснюється редагування тексту з метою забезпечити відповідність один одному текстів документів на різних мовах. Це "технічний", адже згоду керівників держав-членів вже отримано на попередньому етапі.

міністрів закордонних справ.

Найдовший етап - ратифікація підписаного договору державами- членами. В Союзі вимагається ратифікація всіх держав-членів, на відміну від держав чи інших міжнародних організацій.

Правом вето на перегляд установчих актів представницький орган Союзу не володіє, але його позиція має дуже важливе значення. Так, після підписання Ніццького договору уряди Бельгії та Італії дали зрозуміти, що не ратифікують його текст, якщо його відхилить Європарламент.

Процедура перегляду установчих актів завершається вступом поправок в силу.

що застосовується для окремих статей:

В першому випадку достатньо прийняття рішення Радою ЄС з подальшою його ратифікацією держав-членів, тобто без проведення міжурядової конференції та укладення нового договору. В такому порядку можна розширити перелік основних прав і свобод громадянина Союзу, що закріплені в частині другій Договору про ЄС (ст.22);

В другому випадку поправка встановлюється актом Ради без подальшої її ратифікації в державах. Так змінюються статті Договору про ЄС, котрі фіксують кількісний склад різних органів (кількість членів Комісії, Суду та ін.).

в договір "про зміну та доповнення". Їх зміст складається з поправок, котрі інкорпоруються (включаються) в тексти договорів про Європейське співтовариство, ЄОВС, Євратом чи про Союз.

Крім установчих договорів, до джерел первинного права належать:
Договори, що містять поправки до установчих актів - Амстердамський договір, Ніццький;

Протоколи, додані до установчих актів, до яких зазвичай включають спеціальні та перехідні положення - статути Суду, Європейського інвестиційного банку. Разом з Ніццьким договором було підписано протокол, що визначає наслідки закінчення строку дії Договору про ЄОВС і т.д.

було підписано протокол "Про роль національних парламентів в Європейському Союзі", доданий одночасно до Договору про Європейський Союз та до установчих актів трьох Європейських співтовариств.

Договори про приєднання. Вони, зазвичай, містять окремі тимчасові винятки для нових держав-членів із загальних правил, закріплених в установчих актах з метою забезпечити їх поступову адаптацію в економічну, політичну та правову систему ЄС.

Деякі рішення Ради, що підлягають ратифікації національними урядами. Це стосується вищезгаданих рішень-поправок, внесених спрощеною процедурою. Таких документів існує небагато. Найвідоміший з них - Акт про прямі вибори в Асамблею (Європейський парламент) 1976 року, котрий діє до сьогоднішнього дня.

акти, що видаються органами Союзу на основі установчих актів у встановленому ними порядку.
Сукупність діючих нормативно-правових актів ЄС називають "законодавством ЄС".

СПІВВІДНОШЕННЯ ДЖЕРЕЛ ПРАВА ЄС ЗА ЮРИДИЧНОЮ СИЛОЮ: В праві ЄС немає розподілу на закони та підзаконні акти. При вирішенні питання ієрархії джерел вторинного права діє аксіома: наступний акт сильніший за попередній.

Стандартними формами нормат. актів ЄС виступають РЕГЛАМЕНТИ, ДИРЕКТИВИ ТА РАМКОВІ РІШЕННЯ.
Регламент. Поняття регламенту закріплене в ст.249 Договору про Європейське співтовариство: "Регламент має загальне застосування. Він обов'язковий та належить до прямого застосування в кожній державі-членові". 

Європейського співтовариства та Союзу в цілому. З цього правила існують два винятки. Перший, на територію Великобританії, Данії та Швеції не поширюють регламенти з питань валютного та економічного союзу, в тому числі правового режиму євро. Другий, регламенти з питань віз, імміграції, правосуддя з цивільних справ та притулку взагалі не діють на території Данії, а Великобританія та Ірландії виконують їх положення лише у випадку спеціально висловленої згоди.
2) є нормативним актом прямої дії, тобто наділяє фізичних та юридичних осіб суб'єктивними правами та обов'язками.
3) для вступу регламенту в силу непотрібно жодної його ратифікації, що мають місце при укладенні міжнародних договорів.
4) його розглядають як введення повністю однакових правил поведінки в межах всього ЄС.
Отже, регламент - це нормативно-правовий акт Європейського співтовариства обов'язкового характеру та прямої дії на його території.

національного права.

Згідно ст.249 Договору про ЄС: "Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій вона адресована, але залишає за національною владою свободу вибору форм та методів дій".
Юридичні властивості директиви:
1) містить правила загального характеру;
2) має обов'язковий характер, як і регламент, не потребує ратифікації національними урядами.
3) поширюється на територію всього ЄС, хоча допускається прийняття директив, адресованих певній державі;

В заключні положення директиви, зазвичай, включається фраза: "дана директива адресується державам-членам".

Отже, на відміну від регламенту директива - це нормативно-правовий акт, що закріплює основи законодавства в конкретній сфері суспільного життя.

але залишають за державою-членом вибір форм та методів" (ст.35 Договору про Європейський Союз).

Дані рішення не можуть мати прямої дії (ст.35 Договору про Європейський Союз).

Отже, рамкова угода - основи законодавства ЄС в сфері кримінального та кримінально-процесуального права, а також з інших питань боротьби зі злочинністю.

Рішення. Згідно ст.249 Договору про Європейське співтовариство рішення є стандартною формою індивідуальних актів, тобто повинні бути інструментом не правотворчості, а правозастосування
(прикладом може бути рішення Європарламенту від 9 березня 1994 року "Про правила та загальні умови, що регулюють здійснення обов'язків омбудсмана".

в якості зовнішніх джерел, правовий режим яких визначається нормами міжнародного права.

Особливість міжнародних договорів ЄС полягає в тому, що вони не повинні суперечити установчим договорам.

Норми підписаних та введених в дію міжнародних договорів є складовою частиною права ЄС.

Судова практика ЄС
складається з рішень судів ЄС. Особливістю прецедентного права ЄС є те, що установчі акти прямо не вповноважують його суди встановлювати нові норми права. Згідно ст.220 Договору про Європейське співтовариство "Суд забезпечує збереження одноманітності права Співтовариства при тлумаченні та застосуванні даного Договору". На основі даної норми суди Союзу не лише тлумачать установчі акти та інші джерела права ЄС, але й виводять з них нові норми.
Встановлені судами правила вважаються обов'язковими для національних судів.

Європи в рамках Європейського року мов. Європейська комісія та Європейський центр із вивчення живих мов беруть активну участь в організації заходів у цей день.

Мета Європейського дня мов – привернути увагу аудиторії до мов, якими розмовляють у Європі, поширювати культурне та лінгвістичне різноманіття та заохочувати до вивчення мов протягом всього життя.

У Європейському Союзі нараховують 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та мов меншин, та більше 175 мов, якими розмовляють емігранти. Існує близько 6 000 - 7 000 мов у світі, більшістю з яких розмовляють у Азії та Африці. Щонайменше половина мешканців планети розмовляє двома або й більше мовами, або розуміють дві або більше мови.