в Краю шовкової косиці презентация

бистрії ріки, Квітів пахучих цілющії ліки. Гори – чекайте! Я до вас лину – Пісня кохання звучить безупину.

про шовкову косицю, тобто про шовкову квітку. Так називають гуцули дивний витвір природи – едельвейс. Легенди народжуються в серцях красивих людей. І самі перероджують людей, збагачують їх новою красою.

динарського типу: високий зріст, округла голова, волосся і очі темні. Від сусідів відрізнялись передусім мальовничою ношею, а ще більше вдачею, способом життя, звичаями, обрядами й говіркою.

з гірською природою; Карпати й гуцул у них — це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування. Гори для нього не лише джерело краси, але й життєвої мудрости, природа гірська — для нього книга, з якої черпає усе, що йому потрібне в житті.

був “ватаг”, а його помічниками були пастухи овець — вівчарі, — доглядачі великого скоту “бовгарі”, “гайдеї”, коней “стадарі”, до порядків у стаї був “спузар”. В затишному місці полонини було “стоїще” зі “стаєю” і загородою для худоби, довколо загорожі були “застайки” для нічлігу вівчарів.

“хороми” й дві мешкальні кімнати, при них комори — “кліті” або “гамбарі” на переховок одягу й харчів. Були ще й за хатою кліті, а дальше стайні — “колешні” для худоби й овець. Довкола посидку була звичайно висока огорожа з піддашем на господарське приладдя і знаряддя.

ватру… Як зелене сонце, наші гори влітку, Світку ти карпатський, наш високий світку!