Слайд 1В КРАЮ
ШОВКОВОЇ КОСИЦІ
Підготувала учениця 10-В класу
ЗОШ №2
Бєлова Ірина
Слайд 2
Знову покликали гори Карпати –
Все про чарівність їх будемо знати!
Сині вершини,
бистрії ріки,
Квітів пахучих цілющії ліки.
Гори – чекайте! Я до вас лину –
Пісня кохання звучить безупину.
Слайд 4Легенд у Карпатах – безліч. І не одна з них –
про шовкову косицю, тобто про шовкову квітку. Так називають гуцули дивний витвір природи – едельвейс.
Легенди народжуються в серцях красивих людей.
І самі перероджують людей, збагачують їх новою красою.
Слайд 5Гуцульське плем’я — це невід’ємна вітка українського народу — антропологічно належать гуцули до
динарського типу: високий зріст, округла голова, волосся і очі темні. Від сусідів відрізнялись передусім мальовничою ношею, а ще більше вдачею, способом життя, звичаями, обрядами й говіркою.
Слайд 8Гуцул невідродний, вірний син своїх гір. Серцем і духом пов’язаний тісно
з гірською природою; Карпати й гуцул у них — це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування. Гори для нього не лише джерело краси, але й життєвої мудрости, природа гірська — для нього книга, з якої черпає усе, що йому потрібне в житті.
Слайд 12Майже всю свою “маржинку” виганяв гуцул весною на полонину. Там “ґаздою”
був “ватаг”, а його помічниками були пастухи овець — вівчарі, — доглядачі великого скоту “бовгарі”, “гайдеї”, коней “стадарі”, до порядків у стаї був “спузар”. В затишному місці полонини було “стоїще” зі “стаєю” і загородою для худоби, довколо загорожі були “застайки” для нічлігу вівчарів.
Слайд 15Гуцульська хата збудована з коленого, вигибльованого дерева, покрита дошками-драницями, ґонтами, просторі сіни —
“хороми” й дві мешкальні кімнати, при них комори — “кліті” або “гамбарі” на переховок одягу й харчів. Були ще й за хатою кліті, а дальше стайні — “колешні” для худоби й овець. Довкола посидку була звичайно висока огорожа з піддашем на господарське приладдя і знаряддя.
Слайд 16Літнє сонце й на ніч
залишає варту,
Запаливши в небі
полонинську
ватру…
Як зелене сонце,
наші гори влітку,
Світку ти карпатський,
наш високий світку!