можливостей впливу на дитину соціального оточення: молоді батьки намагаються усунути від її виховання бабусь та дідусів; спілкування з однолітками обмежене часом перебування у школі, а з іншими – сусідами, малознайомими або незнайомими – вважається небажаним. Діти лише зрідка відвідують з дорослими театри, виставки, ходять на прогулянки,екскурсії. Таким чином, безпосередній спосіб засвоєння світу стає для дитини опосередкованим.
Виховання не може бути стихійним. Тому разом з батьками усвідомлюючи, чого саме вони хочуть і чого не хочуть, ми накреслили стратегію виховного впливу. Ось її головні принципи.
1.Дитина повинна знати, що вимагають від неї батьки; що в її поведінці задовольняє їх, а що – ні. Усі свої претензії батьки мають аргументувати за цими вимогами.
2.Не можна карати дитину за те,чого вона не знала. Відповідальність за скоєне має ґрунтуватися на його розумінні.
3.Перш ніж щось вимагати від дитини, треба впевнитися, що на те вона здатна.
4.Не можна карати за поведінку, коли немає навмисного супротиву, - слід розрізняти дитячу безпорадність і лиху непокору.
5.Щоразу після владнання конфлікту треба пригорнути і приголубити дитину, показати їй свою любов.
6.У стосунках з дітьми слід керуватися любов'ю до них.
7.Не принижувати гідність дитини фізичним покаранням, які порушують її права як члена сім'ї й суспільства та засвідчують власне безсилля батьків як вихователів.