Пластмаса презентация

однакової структури.

За впливом на організм людини полімери поділяють на:

біонертні
(не розкладаються в організмі)

біосумісні
(поступово розчиняються або розкладаються в організмі)

біоактивні
(спрямованої дії)

біонесумісні
(негативно впливають на тканини організму)

вигляді ліків або компонентів лікарських форм.

Найбільш загальними властивостями полімерів є: розчинність у воді, водно-сольових розчинах, у біологічних середовищах (шлунковий і кишковий сік , лімфа, плазма).

За допомогою полімерів можна:

на більш тривалий час затримувати ліки в організмі, тобто пролонгувати їх дію;
направляти ліки у визначені органи і тканини;
отримувати такі лікарські форми речовин, у яких раніше вони не могли застосовуватися (речовини перевести в розчинні або, навпаки, ін'єкційні препарати перетворити в пероральні, порошки – в ін'єкційні тощо).

створені матеріали на основі синтетичних або природних полімерів.
Пластична маса — матеріал, основою якого є полімер, що перебуває під час формування виробу у в'язкорідкому чи високоеластичному стані, а під час експлуатації — в склоподібному чи кристалічному стані.

каучуки і т.д.;

наповнювачі –азбест, відходи бавовни, деревне борошно (їх вводять з метою збільшення механічної міцності та здешевлення виробів);

пластифікатори і барвники – пластифікатори для збільшення пластичності, барвники для надання пластмасі потрібного забарвлення.

Синтетична смола, яка є основною речовиною в пластмасі, поділяється на термопластичну і термореактивну.
До термопластичних належать смоли, які зберігають здібність плавитися при повторному нагріванні і тверднути при охолодженні.
Термореактивні смоли твердіють при підвищеній температурі і переходять в неплавкий і нерозчинний стан, тобто є не оберненими.

полімеризаційних смол;
пластмаси на основі поліконденсаційних смол


За фізико-хімічними властивостями пластмаси умовно ділять на:
жорсткі (амінопласти, полістирол);
напівжорсткі (поліетилен, поліпропілен);
м'які (пінополіуретан, полівінілхлоридний пластикат).

За характером макроструктури пластмаси ділять на:
однорідні (виготовляють з чистих смол, іноді додаючи пластифікатори і барвники);
неоднорідні або композиційні (які вміщують зв'язуючу речовину, наповнювачі, пластифікатори та інші компоненти).

1855 році .
Паркс назвав її «паркезин» (потім стали називати целулоїд).
Паркезин вперше було представлено на Всесвітній виставці в Лондоні у 1862 році. Розвиток пластмас почався з використання природних пластичних матеріалів (жувальної гумки, шелаку), далі продовжився використанням хімічно модифікованих природних матеріалів і, накінець, перейшов до повністю синтетичних молекул.

в медичній практиці, ставиться ряд вимог, а саме:

вони повинні бути хімічно стійкими;
вміщувати мінімальну кількість низькомолекулярних домішок, стабілізаторів, каталізаторів та інших речовин;
повинні витримувати теплову, хімічну чи радіаційну стерилізацію;
повинні бути без запаху;
бути інертними по відношенню до лікарських засобів, які перебувають в контакті з полімерним матеріалом.

зменшує масу деталей, висока корозійна стійкість та широкий діапазон інших властивостей.

Високий коефіцієнт тертя деяких пластмас дозволяє використовувати їх для гальмових пристроїв.

Окремі пластмаси мають специфічні властивості: високі електроізоляційні та теплоізоляційні характеристики, велику прозорість, та ін.

Важливою перевагою пластмас є можливість їх переробки у вироби найпродуктивнішими способами з коефіцієнтом використання матеріалу 0,9-0,95 — литтям, видавлюванням тощо.

термічного розширення (~15×10-5 К-1), значна повзучість, особливо у термопластів, низька теплостійкість (більшість пластмас має робочу температуру не вищу, ніж 200 °C, і лише деякі можуть працювати при 300...400 °С), низька теплопровідність (в 500—600 разів менша, ніж у металів), схильність до старіння (втрата властивостей під впливом тепла, світла, води та інших факторів).

При старінні зменшується еластичність і міцність пластмас, збільшується їх механічна жорсткість і крихкість. Під еластичністю розуміють здатність матеріалу до великих зворотних деформацій. Цей термін за фізичним сенсом аналогічний пружності, але перший вживається для аморфних, а останній — для кристалічних тіл.

з високою морозостійкістю (до — 60 °C), стійкий проти агресивних середовищ. Застосовується для виготовлення кабелів, плівок, труб, ємкостей як технічного, так і побутового призначення тощо.

Недоліки: низька гранична температура експлуатації, висока газопроникність і низька маслостійкість.

електроізоляційні властивості, водо- і хімічну стійкість. Існують марки, що отримали допуск до контакту з харчовими продуктами.

Недоліки: низька морозостійкість (— 15 °С), горючість, незадовільна склеюваність, здатність накопичувати статичну електрику. Використовується в медицині, харчовій промисловості (пакувальні плівки) та електротехніці

прозорості і зовнішньому вигляду, він використовується у світлотехніці та виробах культурно-побутового призначення. Він добре обробляється різанням та склеюється. Є хорошим діелектриком у широкому діапазоні частот, завдяки чому використовується в електротехніці. Нетоксичний, водо- і радіаційно стійкий, через що використовується у харчовій галузі і медичній техніці.

Недоліки: крихкість, низька ударна в'язкість, здатність до статичної електризації, низька теплостійкість та хімічна стійкість, горючість.

воді, спиртах, стійкий до дії розбавлених лугів, кислот, фізіологічно не шкідливий і стійкий до біологічних середовищ. Морозостійкий (—60 °С). Характеризується високою прозорістю. Виготовляється у вигляді аркушів товщиною від 0,8 мм до 24 мм, які характеризуються високою атмосферостійкістю, добрими фізико-механічними та електроізоляційними властивостями. Застосовується в авіабудуванні (авіаційне скло), автомобілебудуванні (ковпаки ліхтарів), світлотехніці.

Недоліки: низька міцність при ударі, горючість, низькі діелектричні характеристики при високих частотах, здатність до поверхнеавго розтріскування у присутності кисню.

— США, тергал — Франція, теторон — Японія). Тверда, безбарвна, прозора речовина в аморфному стані і біла, непрозора в кристалічному стані. Переходить у прозорий стан при нагріванні до температури склування і залишається в ньому при різкому охолодженні. Відрізняється хорошими механічними властивостями, зносостійкістю є хорошим діелектриком. Використовується у вигляді хімічних волокон для побутових потреб; є матеріалом ємкостей для рідких продуктів харчування та ін.

Недоліки: абсолютно нестійкий до дії каустичної соди: як до концентрованих розчинів, так і до розведених, а дія концентрованих розчинів соляної кислоти призводить до рівномірного зменшення товщини стінок тари.

до яких відносяться політетрафторетилен, політрифторхлоретилен, полівініліденфторид та ін.

Полівінілхлорид — аморфний полімер вінілхлориду з високою міжмолекулярною взаємодією. Атмосферостійкий, самозгасаючий при горінні, однак при горінні виділяються екологічно шкідливі діоксини.
При нагріванні до температур 150...170 °С починає розкладатись з виділенням хлороводню. Тому до нього вводять термостабілізатори (солі кальцію, цинку, барію).

ПОЛІВІНІЛХЛОРИД

виробів медичного призначення. Зокрема, з целулоїду, який отримують з нітроцелюлози, камфори і етилового спирту, виготовляють оправи і футляри для окулярів.
З полівінілхлоридного пластикату виготовляють підкладну і компресну клейонку, катетери, дренажі. З капрону – капронові нитки як шовний хірургічний матеріал, різні деталі до медичного обладнання.
З ефірів акрилової кислоти отримують прозору, як скло, пластмасу, яку називають плексиглазом.
Акрилати, які отримують при полімеризації акрилової та метакрилової кислот, застосовують для виготовлення різних видів зубних, щелепних, очних протезів і протезів для обличчя.
З пластмаси АКР- 7 виготовляють штучні очі.
З фторопласту-4 виготовляють клапани серця та деталі для слухового апарату.
З фенопластів – корпуси тонометрів і сфігмоманометрів, деталі електромедичних апаратів.