Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич презентация

громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».

Життєпис

Народився 23 вересня 1900 у Новому Санчі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві лемківського села Матієва (пол. Maciejowa). Батько — русин, греко-католик, походив з села Корнів (Городенківщина, Покуття), працював дрібним податковим урядником. Був середнього зросту, міцної статури. Від батька Володимир успадкував працьовитість та педантичність. Роль батька була визначальною у формуванні В. Кубійовича як українця та греко-католика. Матір — Марія з Добровольских, полька, донька власника ковбасної крамнички та малої їдальні в Новому Сончі. Рід Добровольских — жиди-вихрести[4]. У сім'ї розмовляли польською.

навчався у Першій новосанчівській гімназії (типова класична)[5]. 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині.
У 1918–1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився у Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 1919–1923 рр.
В однострої вояка Української Галицької Армії. 1918 рік
У 1928–1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича.
З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.

і щирий український патріот, проф. В. Кубійович в середині квітня 1940 року очолив УЦК (Український центральний комітет) у Кракові (був головою до 1944 р.), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у генерал-губернаторстві (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп.
Попри всі труднощі воєнного часу, УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці.
Після приєднання Галичини до генерал-губернаторства в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.

боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всьому генерал-губернаторстві. Зокрема, казав таке:
«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі:
1.Ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні;
2.Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову
3.Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії;
4.Це може бути точка виходу для дальших планів;
5. Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».

Пам’ять На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї та деяких інших містах.

У 1944 р. емігрував до Парижа.
Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).
У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука стає його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.
Після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.
Головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984—1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).
Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86-му році життя.

(Схожий на Яценюка, якщо чесно)