Методологія наукового дослідження презентация

відокремленості суб'єкта, який пізнає, від об'єкта, котрий пізнається.
наукове знання фіксується у вигляді наукових понять, які за своєю суттю є моделями пізнаваного предмета. Два типи понять: описово-класифікаційні; пояснювальні.
наукове знання може бути отримано тільки за умов використання спеціальних методів, в яких виявляється предмет наукового дослідження, в його відмінності від реальних об'єктів.

Методологія – це специфічний спосіб організації наукового мислення

У класичній науці необхідна трансформація реального предмета в ідеалізовану форму об'єкта наукового дослідження.
Коли будь-які реальні предмети того чи іншого класу починають розглядатися як «щось».

Наукове мислення завжди і обов'язково виходить за рамки безпосереднього перцептивного й практичного досвіду і фіксує цей вихід у формі поняття.

модель - накладення предмета на часову вісь (найпростіша).

1

що можна формулювати гіпотезу.

Відповідно під кожну модель існує набір певного інструментарію, який підходить саме для такого дослідження.

До кожної моделі відповідно здійснюється організація експерименту.

Найбільший мінус класичного підходу пов'язаний з тим, що кожен раз, живі реальні об'єкти, в науковому дослідженні як би розтягуються на нескінченну кількість об'єктів і описів. А тоді дійсно живий об'єкт зникає.

Задля подолання проблеми класичних моделей виникає дві ідеї:
ідея комплексного опису,
ідея системного підходу та опису.

реалізується у такий спосіб:
необхідно провести наукове дослідження щодо наукового об'єкта, описи й дослідження якого вже існують та знайти певний принцип або спосіб упорядкування цих описів.

І

об'єкті ту сторону, той аспект, який є цікавим.
Він фіксується в темі дослідження.
Необхідно перекласти цю тему в реальний науковий об'єкт. Тут основою є розуміння, що будь-яка ознака, будь-який прояв у природному процесі існує як змінний. Отже, за об'єкт зазвичай беруть базовий процес, який характеризує зміни онтологічного процесу, наприклад: розвиток.

1

2

Базовою процедурою тут є проблематизація.
Вона задає постановку запитання, задля двох варіантів відповідей:
або побудова повноцінної моделі об'єкта,
або побудова нової практики роботи з об'єктом.
Отже, ставимо завдання формулювати НЕ тему, а проблему. Визначення проблеми, тобто точки розриву, є способом фіксації процесу, в якому виникає суперечність або розрив.

що в процесі призводить до виникнення або зупинці проблемності. Тому вона не зовсім довільна, завжди є певні підстави. Гіпотеза завжди будується, всередині процесу, як об'єкта. У найзагальнішому вигляді, гіпотеза - це припущення про встановлення зв'язків між структурними компонентами або характеристиками процесу.
Сформульована гіпотеза свідчить, що ми хоча б можемо припустити деякі можливі варіанти.

3

4

Розуміння - це те, що дає змогу ставити цілі відносно реальності задля поєднання відомих, наявних знань з експериментальною реальністю, тобто створювати нові реальності.
Починати щось нове можна тільки, якщо є можливість поєднати знання та практику. Знати це одне, можна знати все що завгодно, а розуміти - інше. Розуміння дає можливість вибудовування власних практик.

результату має спрямовуватися або на використовування, або на регуляцію.

Отже, повна структура наукового дослідження включає:
теоретичну (методологічну) частину,
емпіричну частину,
експериментальну частину,
демонстрацію можливості практичного використання, тобто або використання, або засоби регулювання.

Наукове знання - це особливе знання, це не просто знання про об'єкт, а знання внутрішніх процесів і механізмів, які визначають зміну самих об'єктів, їх існування та інше.

навчального характеру, з використанням наукового стилю

Науковий стиль – функціонально обумовлена спільність прийомів вираження думки, що використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. 

Організація наукового дослідження

певним його видом й вимогами до нього. Зазвичай є досить постійні структурні елементи.

Перш ніж починати писати роботу, корисно скласти приблизний її план (список питань, основних ідей). Прийоми написання тексту досить різноманітні, а сам процес є творчим заняттям.

Основні поради до написання академічного тексту

Організація наукового дослідження

логікою викладу думки, яка досягається наявністю смислових зв'язків між одиницями тексту (реченнями, абзацами, розділами).

Для досягнення смислових зв'язків зазвичай використовуються вступні слова і словосполучення: по-перше, по-друге, крім того, нарешті, з одного боку, з іншого боку, однак, тим не менше, отже тощо.

Оскільки завданням наукового висловлювання є визначення зв'язків між причиною і наслідком, між загальним і конкретним, нерідко використовуються складні речення, а також складові союзи: внаслідок того що; з огляду на те що, в той час як.

Організація наукового дослідження

текст був розбитий на окремі, але пов'язані між собою за змістом частини, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.

Лексика і граматика наукового стилю включає спеціальні поняття - терміни, а також деякі типові вислови: слід відзначити ..., на думку автора ..., наведемо приклад ... і так далі.

Текст зазвичай готується в безособовій формі «Вважається, що ... » або від першої особи в множині «Ми вважаємо, що ...». Рідше від першої особи в однині: «Я не можу погодитися з ...».

Організація наукового дослідження

змісту,
цитування,
оформлення.

Композиція абзацу:
вступна думка,
основна думка, її аргументація,
висновок

Основою тексту є абзац. Ідеальний абзац складається не менше ніж з трьох речень, оскільки в ньому викладається певна теза.

Організація наукового дослідження

авторства дослідження;

повнота висвітлення існуючих наукових фактів і уявлень з досліджуваної проблеми;

висловлювання подяки колегам та організаціям, які здійснювали підтримку й фінансування роботи;

адекватність методів аналізу та інтерпретацій завданням дослідження та фактичним матеріалам;

стиль і форма подання текстових й ілюстративних даних, їх достатність;

правильність і повнота оформлення допоміжного апарату дослідження.

теоретичні проблеми психології: Навч.посіб. – К.: Ніка-Центр, 2008.
Зинченко В. П. Методологические вопросы психологии / В.П. Зинченко, С.Д. Смирнов. – М., 1983.
Семиченко В.А. Пути повышения эффективности изучения психологии: Учеб. пособие. – К., 1997.
Петровський А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии. – М., 1998.
Ткаченко О.М. Принципи, категорії і методологічні проблеми психології // Психологія і суспільство. 2009. № 1.
Выготский Л.С. Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т. 1.
Корнилова Т.В. Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – СПб., 2008.
Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1999.
Лубовский Д.В. Введение в методологические основы психологии. – М., 2007.
Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2 т. – К., 2002.
Маланов С.В. Методологические и теоретические основы психологии. – М., 2005.
Мусийчук М.В. Методологические основы психологии. М. , 2013.
Юревич А.В. Интеграция психологии: утопия или реальность? // Вопросы психологии. 2005. №3.
Артемьева О.А., Синёва О.В. Теоретические основы изучения проблемы соотношения прикладной и практической психологии // Психолог. — 2013. - № 3. - С.249-270. DOI: 10.7256/2306-0425.2013.3.599. URL: http://e-notabene.ru/psp/article_599.html