Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) презентация

Куліш

редактор, видавець.

губернії.
Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича,
що походив зі старовинного старшинського козацького роду та дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини

у П.Куліша пробудився інтерес
до народної творчості.
Тоді ж молодий гімназист почав збирати народні пісні
та писати власні твори.
Не закінчивши гімназії, П. Куліш зайнявся приватним учителюванням.

його та інших студентів, які не мали дворянського звання, за наказом міністра освіти відрахували.

України та її народу, її мови, славного минулого, прагнення служити батьківщині.
Пізніше Т. Шевченко був боярином на весіллі Пантелеймона.

слов’янських мов і літератур, культури й народної творчості, куди він вирушив із своєю вісімнадцятирічною дружиною
Олександрою Михайлівною Білозерською,
з якою побрався
24 січня 1847р.

січні 1846 р.

участь у таємному товаристві. Куліша чекало трирічне заслання в Тулу із забороною друкувати твори.

Дмитрия Самозванца»,

історичний роман «Алексей Однорог»,

автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени»,

роман «Петр Иванович Березин и его семейство…».

Руси». (1856-857р.)

Збірка була написана «кулішівкою» – придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря».

Петербурзі в 1862р.

Та слава про Куліша вже долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікують його прозу, поезію, статті.

і опублікував,

відкрилась власна друкарня.

громадсько-політичного журналу «Основа». Приступив до написання «Історичних оповідань» – своєрідних науково-популярних нарисів із історії України – «Хмельниччина» і «Виговщина».
З'явилися вони 1861р. в «Основі».

Варшаві директором духовних справ, потім займався історико-літературною діяльністю.
Він відійшов від ідеалів демократії. Хоча раніше був їх носієм.

у Ганнину Пустинь, також повернувся до ідеї самостійного розвитку нації. Куліш багато перекладав, особливо:

Біблія, створена разом із І. Нечуєм-Левицьким та вченим І. Пулюєм.

хуторі Мотронівка

великому жолобі поряд з колодязем. Ніби напившись прохолодної води, присів перепочити на хвилинку, повернувшись з далеких мандрів.

скажені сини України,
той з ордами ходить,
а той накликає Москву.
Заллялися кров’ю всі очі пророчі.
З руїни
Вже мати не встане –
розкинула руки в рову.



В. Стус «За літописом Самовидця».

перша редакція була вже.
Проте арешт і заслання (1847 – за участь у Кирило - Мефодіївському братстві) перешкодили публікації повного тексту твору.
1857 року «Чорна рада» виходить друком одразу українською (в Петербурзі) та російською (в Москві) мовами.

ні життя свого… Тепер я немічний, помираю і лишаю вас, мої братове, вашій долі. Дякую вам усім, дорогі братове, за ту честь, яку мені виявили, обравши своїм гетьманом, за вашу вірність і слухняність. Дякую за вашу мужність у 34 битвах з поляками, уграми, волохами і татарами, а ще дякую особливо за ту згоду і братерський союз, які підтримували нас у тяжкі дні. Повертаю вам булаву, бунчук, знамено, печатки. Виберіть собі іншого гетьмана, а мене, братове, вибачте по-християнськи, якщо слабкістю своєї людської натури когось з-поміж вас образив… Помираю стурбованим вашим майбутнім. Не знаю, що станеться після моєї смерті, але благаю вас, поки ще живу, вільно виберіть собі гетьмана. Як знатиму ваш вибір, помру із спокійним серцем»

між селянами і поміщиками, міщанами і шляхтою, міщанами і козаками, низовим козацтвом, «черню» і козацькою старшиною; також засудження підступності, брехні, жаги до збагачення, прагнення заволодіти гетьманською булавою будь-яким шляхом (І.Брюховецький); заклик до єднання за «цілість України», яку намагаються «розідрати надвоє».

Тема: Зображення суспільно-політичних умов на Україні у часи Руїни після смерті Б. Хмельницького і обирання нового гетьмана на «чорній раді», що відбулася 1663 року в Ніжині.

Жанр. Перший український історичний роман-хроніка

Літературний рід: епос

— рушійна сила у визначенні своєї подальшої долі; • «усяке багатство, усяка слава — усе воно суєта суєт»; • «нема там добра, де нема правди».

Проблематика твору:
• морально-етичні риси (зрадництво, продажність верхівки, владолюбство і протиставлення їм вірності своєму обов’язку, відданості рідній землі та народу України;
• проблема людського щастя (батьки і діти, кохання і щастя людське);
• проблема і роль державного діяча

Михайло Вуяхевич,
князь Данило Великогагін
(у романі – Гагін)

романтичні образи, створені уявою автора, переважно представники простого люду, козацтва:

родина Череванів –
Михайло, Мелася, Леся;
полковник Шрам,
Петро
Кирило Тур

Головні герої твору: 
наказний гетьман Лівобережжя, переяслав­ський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запо­розької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і доч­ка Леся; Божий Чоловік.

його син їдуть із Правобереж­ної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.

Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.

головна: політична (вибори гетьмана)

Сюжетні лінії

друго­рядна (любовна)

головними героями роману.
Зав’язка:
Прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.
Кульмінація:
Проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень.

Розв’язка:
Смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.