Костянтин Дмитрович Бальмонт презентация

Франція
Мова творів: російська
Рід діяльності: поет
Роки активності: з 1890

Гумнище Шуйського повіту Владимирської губернії, третім з семи синів. Дід поета був морським офіцером ,батько, Дмитро Костянтинович Бальмонт (1835-1907) служив в Шуйском повітовому суді і земстві: Спочатку - колезьким реєстратором, потім мировим суддею, нарешті - головою повітової земської управи . Мати Віра Миколаївна, уроджена Лебедєва, походила з генеральської сім'ї, в якій любили літературу і займалися нею професійно , вона справила сильний вплив на світогляд майбутнього поета, ввівши його в світ музики, словесності, історії , першою навчивши осягати « красу жіночої душі ». Віра Миколаївна добре знала іноземні мови, багато читала і не була чужою деякого вільнодумства: у будинку приймали «неблагонадійних» гостей . Саме від матері Бальмонт, як сам він писав, успадкував «необузданность і пристрасність», весь свій «душевний лад»

падіння царського режиму в Росії, але не визнав більшовицького Жовтневого заколоту й врешті-решт залишив батьківщину.
В еміграції — з 1920 року. Жив у Парижі, де його іменем названий сквер.
Багато мандрував: Англія, Франція, Голландія, Італія, Іспанія, Мексика, США. 1912 року — здійснив навколосвітню подорож (Лондон, Плімут, Канарські острови, Південна Африка, Мадагаскар, Південна Австралія, Полінезія, Нова Гвінея, Цейлон…).

і захоплюється людини, «легені на підйом», допитливого і добродушного, але при цьому схильного до афектації і самозамилування. Поет (як зазначає Н. Банніков) і в зрілі роки «ніс у душі щось дуже безпосереднє, ніжне, дитяче». «Я все ще відчуваю себе полум'яним гімназистом, сором'язливим і зухвалим», - зізнавався він сам, коли йому було під тридцять. П. П. Перцов, знав поета з молодості, писав, що важко було зустріти такого «приємного, попереджувально-привітного людини», як Бальмонт .

Шаржі на В. Брюсова, І. Ясинського і К. Бальмонта. Рис. Аболина. «Стрекоза», 1916 р.

Відзначалися вразливість і імпульсивність поета. Найбільш чудовими подіями свого життя він вважав «ті внутрішні раптові просвіти, які відкриваються іноді в душі з приводу самих незначних зовнішніх фактів». Так, «вперше блиснувши, світить, до містичної переконаності, думка про можливість і неминучість всесвітнього щастя» народилася у ньому «сімнадцяти років, коли одного разу у Володимирі, в яскравий зимовий день, з гори він побачив удалині чорніючий довгий мужицький обоз» .

У характері Бальмонта помічалося щось жіночне: «В які б войовничі пози він ні вставав, - і все життя йому були ближче і рідніше жіночі душі». Сам поет вважав, що відсутність сестер розбудило в ньому особливий інтерес до жіночої природі . При цьому в його натурі все життя зберігалася деяка «дитячість», якій сам він навіть кілька «кокетував» (і яку багато хто вважав удаваною)

поезією, сповнені гуманізму, громадянської скорботи, самозречення. Збірки «Палаючі будинки» (1900), «Будемо як сонце» (1902), «Тільки любов» (1903) свідчили про утвердження Бальмонта на позиціях символізму, декадентського індивідуалізму.
Поезія Бальмонта набула рис занепадницького характеру (збірки «Літургія краси», 1905; «Злі чари», 1906; «Жар-птиця», 1907). У збірках «Заграва зір» (1912), «Білий зодчий» (1914), «Сонети сонця, меду й місяця» (1917) переважає імпресіоністська лірика.
Кращі вірші Бальмонта відзначаються музичністю і вишуканим внутрішнім римуванням. До збірок «Гірські вершини» (1904), «Білі зірниці» (1908), «Морське світіння» (1910) увійшли і статті про літературу.

Шота Руставелі (1910) та віршований переклад «Слова о полку Ігоревім» (1930). Вірш «Коваль» у перекладі Г. Супруненко (1908) вміщено в альманахах «Терновий вінок» та «Українська муза». Вірш «Слов'янське древо» переклав Р. Лубківський. Переспіви з Бальмонта є у Дмитра Загула (вірші «В столиці», «Скандинавська пісня», «Човен утоми» тощо, 1908).
Про К.Бальмонта — «Паганіні російського вірша», М.Цвєтаєва говорила: «Оволодівши 16-ма (здається) мовами, він говорив і писав особливою 17-ю мовою — бальмонтівською». Для К.Бальмонта поезія жила насамперед в звучанні слів. Його естетичним гаслом було Верленівське: «De la musique avant toute chose» — «Музика понад усе».

воле,
Все цветы красивы!

Все здесь нежит глаз и ухо
Ласкою веселой.
Прожужжала где-то муха,
Шмель гудит тяжелый.

Всюду - божии коровки,
Розовые кашки,
Желто-белые головки
Полевой ромашки.

Нежно-тонки очертанья
Задремавшей дали...
Полно, разве есть страданья?
Разве есть печали?