Карл Великий (742 - 814) презентация

від невіруючих"

Карл Великий – другий правитель із франкської династії Каролінгів, названої на його честь (започаткував династію Піпін Короткий – батько Карла). Карл народився 2 квітня 742 р. в Ахені, в теперішній Німеччині

Прізвище “Великий” отримав у зв’язку зі своєю діяльністю,спрямованою на створення могутньої та сильної централізованої держави. Прославився служінням християнській церкві, покровительством культурі й просвіті.

Його діяльність справила таке сильне враження на нащадків, що з того часу в багатьох країнах Європи правителів почали називати “королями” (від лат. форми його імені – “Carolus”).

Упродовж усього Середньовіччя Карл Великий залишався

ідеалом правителя. Його діяння оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо.

За життя батька не полишали рідної оселі. Ілюстрація XIII ст.

Як будь-який франк, король захоплювався полюванням. Навіть в старості він по декілька місяців на рік проводив на полюванні в лісах Саксонії.
Був добре освіченою людиною для свого часу: читав і розмовляв латиною, розумів грецьку мову, знав напам’ять великі уривки з творів отців церкви, проте писати так і не навчився.

Любив музику і володів даром красномовства.

П’ять разів одружувався, мав 8 синів і 10 доньок. Жодна дочка не вийшла заміж. Вони стали жертвами батьківських амбіцій. Він не зміг знайти їм гідних наречених, оскільки рівним собі вважав лише візантійського імператора – спадкоємця слави і величі Римської імперії.

Великий провів у військових походах. Здійснив 53 походи у сусідні країни, 27 з яких очолював сам.

Карл поставив своєю метою відродити Західну Римську імперію. Також вважав, що йому судилося бути опорою християнства, і коли він розширюватиме своє королівство, то цим самим розширюватиме й царство Боже.

В результаті походів Карл Великий об’єднав під своєю владою більшу частину Західної Європи (території сучасних Німеччини, Франції, Італії та інших країн).

У 800 році папа Лев III увінчав Карла імператорською короною. Карл Великий став першим імператором середньовічної Європи.

Роландом з місцевим населенням у Піренейських горах.

Перший похід проти арабів в Іспанії виявився невдалим і франкам довелося відступити. Відхід франкського війська прикривав маленький загін на чолі з племінником короля графом Роландом. У Піренейських горах, в Ронсельській ущелині, загін потрапив у засідку і був повністю знищений у запеклому бою з місцевими жителями – басками. Смерть Роланда була пізніше оспівана у французькому епосі “Пісня про Роланда”.

Війна з племенами саксів тривала 30 років. Була тривалою і важкою. Карл здійснив проти саксів 8 походів. Його метою була християнізація саксів.

Для того щоб здолати саксів, довелося застосувати тактику випаленої землі, взяття заручників тощо. Було встановлено смертну кару за найменші злочини проти держави і короля (наприклад, за відречення від християнської віри, недодержання посту). За переказами, після захоплення одного із племен король встромив свій меч посеред майдану і наказав стратити усіх чоловіків, що були вищі за цей меч.

Великий після проголошення його імператором енергійно взявся за розбудову своєї держави.

Територію держави було поділено приблизно на 250 графств. За місцеве управління відповідали графи, котрих призначав імператор. Для контролю над ними Карл розсилав по всій імперіі “государевих посланців” з близьких йому людей.

Уздовж кордонів, де часто виникали небезпечні ситуації, були створені спеціальні округи – марки, очолювані маркграфами.

Двічі на рік імператор збирав представників вищої знаті і узгоджував свої укази й спеціальні постанови – капітулярії (збереглося близько 250 указів).

Карл Великий видає укази. Картина XIX ст.

столиці й він разом зі своїм двором мандрував країною. Згодом зимовою резиденцією короля, а потім і справжньою столицею імперії став Ахен.

Мав великий вплив на церковні справи (скликав собори, призначав і знімав єпископів). У своїй державі Карл також активно підтримував розвиток культури. У результаті у Франкському королівстві почалося бурхливе піднесення освіти і культури, пізніше назване “Каролінгським відродженням”.

◄ Мідні монети Карла Великого. На аверсі викарбувано портрет імператора, на реверсі – торговий корабель.

себе на службу найосвіченіших людей свого часу. Їх просвітительська та інтелектуальна діяльність дала поштовх до розвитку освіти і мистецтва. Висока і витончена культура Риму поєдналась тоді з прямодушною відвагою франкського народу. Виникло “Каролінгське відродження”.

Карл усвідомлював необхідність покращити систему освіти – перш за все, духовенства. Діти повинні були проходити навчання в школах, а найздібніших, незалежно від походження, відбирали для прийняття духовного сану.

Особлива школа, де готували людей для управління державою, існувала при дворі Карла. Для викладання в ній імператор запрошував учених з усієї Європи. Програма навчання, складена англосаксом Алкуїном, у майбутньому стала основою викладання в університетах середньовічної Європи.

За наказом Карла Алкуїн створив Двірцеву академію – наукове товариство, де в присутності імператора читали й обговорювали твори античних та церковних авторів, розгадували інтелектуальні загадки тощо. Кожен член академії мав псевдонім. Наприклад, Карл називався Давидом, Алкуїн – Горацієм (в честь римського поета).

Карл Великий доручив щорічно записувати всі події, що відбувалися в державі. Ці записки отримали назву аннали (від лат. – рік). Поряд із цим збиралися германські старожитності, давні франкські пісні. Збиралися й переписувалися давні латинські та грецькі рукописи. Тим, що і сьогодні нам доступні книги письменників і філософів Давнього Риму, ми завдячуємо і праці переписувачів “Каролінгського відродження”.

За Карла велося велике будівництво палаців і храмів. Вони зводилися у візантійському стилі.

Найяскравіший зразок тодішньої архітектури – Ахенський собор.

Це велична двоповерхова споруда, висота якої сягає 32 м. Після того як Франкське королівство перетворилося в “Священну Римську імперію”, вона стала одним із символів спадщини Карла Великого. Всередині храму є надгробний камінь з надписом “Carolo Magno”, але праху короля під ним немає. Поховання в середньовіччі неодноразово розкривалось, тому прах Карла помістили в різницю.