Фредерік Стендаль презентация

багатого адвоката.
Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера.
Через сім років померла мати Анрі, залишивши сина на виховання батькові (людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафімі, яких він ненавидів.
Стендаль зненавидів і церкву, і релігію.
Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Дідро, Гольбаха)

Гренобль
(сучасні фото)

було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася.
Захоплювався математикою.
Після закінчення курсу відправляється до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив.

революцією,
Прихильність до революційних ідеалів зберіг на все життя.

брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом.
1800 р. сімнадцятилітній Стендаль вступив в армію Наполеона.
Прослужив понад два роки, а потім подав у відставку.
1802 р. повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником, займається самоосвітою, вивчає філософію, літературу, англійську мову.

армії Наполеона.
Побував в Італії, Німеччині, Австрії, побував під Москвою.
У походах знаходив час на роздуми, писав нотатки про живопис та музику.

поїхав до Італії,
Брав участь у боротьбі карбонаріїв,
Товаришував із Байроном.
1821 р. – повернувся до Франції,
1831 р. – отримав посаду італійського консула і до кінця життя мешкав в Італії, яка приваблювала його набагато більше, ніж Франція.

Карбонарії

Гайдна, Моцарта і Метастазіо" (1814),
"Історія живопису Італії" (1817),
"Рим, Неаполь, Флоренція" (1817),
"Прогулянки Римом" (1829).

Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було критичним.
Деякі зауваження Стендаля свідчать, що він добре розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

французького критичного реалізму.
Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції.
У розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям.
Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні.

Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося задовго до революції.
Новим напрямком вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, приреченим на вимирання.
Мистецтво повине бути правдивим.
Характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі. Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній».

«Люсьєн Левен» (1834), «Життя Наполеона» (1929).
Автобіографія: «Життя Анрі Брюлара» (1835-1836)
Новели: «Ваніна Ваніні» у збірці: «Італійські хроніки» (1829)
Есе: «Про кохання» (1821), «Мемуари еґоїста» (1832)

серед них були Бальзак, Гете, Пушкін.
Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання».
Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак.
Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені розуми суспільства.

цілям.
Митець тільки тоді виконує своє призначення, коли він веде за собою суспільство.
З кожною новою історичною добою змінюється поняття краси.
Мистецтво має бути правдивим.
Необхідно вчитись у Шекспіра.

23 березня 1846 року.
Похований у Парижі на кладовищі Монмартр.
Напис на могільній плиті: «Арріго Бейль Міланец Писав. Кохав. Жив».