Оподаткування аптечних закладів. Фінансово-кредитна система в умовах ринкової економіки. Кредитування аптечних закладів презентация

закладів

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ Національний медичний університет
імені О.О.Богомольця Кафедра організації та економіки фармації

утримуються у встановленому законами порядку, складають систему оподаткування (податкова система).

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і строки стягнення податків та платежів, які мають податковий характер та необхідні державі для виконання її функцій.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників визначає Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 р. з урахуванням змін та доповнень.

та збори, платником яких вона є;
рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

іншого нормативно-правового акта припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

фондів належить Державний бюджет України та місцеві бюджети (обласний, місцевий, районний).
Грошові ресурси Державного бюджету призначені для здійснення заходів щодо розвитку соціальної сфери, вирішення загальнодержавних питань, утримання Збройних Сил України, утримання органів управління.
Грошові кошти місцевих бюджетів призначені для здійснення різних соціально-економічних програм у регіонах України.

рахунок визначених цими законами податків і зборів (обов’язкових платежів), що стягуються з фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності.
За критерієм відносин з державним бюджетом державні цільові фонди поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні державні цільові фонди включаються до бюджету України (Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища тощо), а до позабюджетних відносяться Пенсійний фонд України, Фонди соціального страхування, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

особи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів (ст.15);
- об’єкт оподаткування – майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (ст. 22);
- база оподаткування – фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання (ст. 23);

виміру бази оподаткування (ст. 25);
- строк сплати податку – період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений (ст. 31). Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями;
податковий період – період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів (ст. 33).
Види податкового періоду: календарний рік; календарне півріччя; календарні три квартали; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав (ст. 30). Податкова пільга надається шляхом:
а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;
в) встановлення зниженої ставки податку та збору;
г) звільнення від сплати податку та збору.
податковий обов’язок – обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом, законами з питань митної справи.

контролюючих органах;
- вести облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;
- подавати до контролюючих органів декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;
- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи;
- подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування, первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів;
подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання;

обсягах, встановлених податковим законодавством;
- виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки;
- не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;
- повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення;
- повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та проживання фізичної особи - підприємця;
- допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.

у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб;
- представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або представника;
- обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;
- користуватися податковими пільгами за наявності підстав;
- одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит;
- бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення, ознайомлюватися та отримувати акти перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту складених актів підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення;

органів (посадових осіб), надані контролюючими органами податкові консультації;
- вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;
- на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків;
- на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів;
- на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб).

метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки – це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня (центральні та місцеві органи влади), які здійснюють платники відповідно до законів України про оподаткування. Доходна частина державного бюджету на 80–90% формується за рахунок податкових платежів.

і організацій (фізичних та юридичних осіб);
регулюючу – регулювання грошових доходів, процесу накопичення, перерозподілу значної частки національного доходу, відношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних показників усього процесу суспільного відтворення;
стимулюючу – полягає у впливі на інвестиційний процес (у разі зниження ставок оподаткування), у прискоренні темпів економічного зростання, підвищення платоспроможного попиту.

належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Прямі податки та збори – податків, зборів, які залежать від розмірів доходу (у т. ч. прибутку) або майна, стягуються з фізичних і юридичних осіб. Прикладом прямих податків, зборів є податок на доходи фізичних осіб, обов'язкові збори в системі соціального страхування, податок на прибуток підприємств та ін.
Непрямі податки та збори – податки та збори на товари і послуги, які залежать від розмірів споживання, додаються до ціни товарів, послуг, виконаних робіт або включаються у тариф і сплачуються споживачами. В сучасних умовах непрямі податки – це податки на додану вартість, акцизи, митні та ін.

на
доходи фізичних
осіб
3.Податок на
додану вартість
4.Акцизний
податок
5.Екологічний
податок
6.Рентна плата
7.Мито

Податки:
1.Податок на
майно
2.Єдиний
податок

Збори:
1.Збір за місця
для паркування
транспортних
засобів
2.Туристичний
збір

1.Податок на
доходи
фізичних осіб
2.Податок на
прибуток
підприємств

1.Податок на
додану
вартість
2.Акцизний
Податок
3.Мито

заробітної плати;
за декларацією (стягнення відбувається після одержання доходу власником або у випадку, коли платник працює на кількох підприємствах).

4. за об’єктами оподаткування:
- податки та збори, що стягуються з доходів і майна юридичних осіб;
- податки та збори, що стягуються з доходів і майна фізичних осіб.

що не залежить під величини доходу і прямо пропорційна йому);
прогресивні (податкова ставка встановлюється залежно від одержаного доходу, тобто чим вища сума доходу, тим вища податкова ставка);
регресивні (податкова ставка зменшується зі збільшенням доходу).

18 відсотків.

Ставка податку на доходи фізичних осіб (ст. 167) становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

в таких розмірах:
а) 20 відсотків;
б) 0 відсотків;
в) 7 відсотків по операціях з:
постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади.

вартості на умовах повернення й сплати відсотків.

Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

які мають їх надлишок, можуть бути передані тим економічним суб’єктам, які відчувають нестачу коштів, а це сприятиме безперервності процесу виробництва та прискорення руху капіталу;

емісійна – на основі кредиту здійснюється емісія грошей, як платіжних засобів;

контрольна – забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

його допомогою можна подолати сезонність виробництва і скоротити загальний обсяг коштів, які повинні мати в наявності суб’єкти господарювання.
За допомогою кредиту центральний банк має можливість впливати на пропозицію грошей.
За допомогою державного кредиту можна вирішити проблему покриття дефіциту державного бюджету.

за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, які, маючи ліцензію НБУ, водночас виступають у ролі продавців і покупців наявних вільних коштів.

– це суб’єкти та об’єкти кредиту.
Суб’єктами кредиту є позичальник та кредитор.
Об’єктом є вартість, що перерозподіляється.

позичальником;
використання позичальником коштів, отриманих в кредит;
отримання позичальником доходу від проекту, на який береться кредит;
повернення позичальником кредиту і сплата відсотків за користування ним.

після закінчення обумовленого у кредитному договорі строку.

Класифікація кредитів за принципом поворотності:
кредити, що погашаються у всій сумі відразу після закінчення строку дії кредитного договору;
кредити, що погашаються частинами.
***********
кредити строкові (по яких строк погашення не настав);
кредити пролонговані (строк погашення яких вже настав, але позичальники не погасили їх, і банк продовжив термін користування ними);
кредити прострочені (строк погашення яких вже настав, але позичальники не гасять їх і банк не продовжує терміни користування ними).

1 року – світова
практика,
до 6 місяців – Україна

- у разі
фінансових
труднощів,
які виникають у
зв’язку
з витратами
обороту

- на поточні
витрати, оплату
обладнання та
фінансування
капітальних
вкладень

2) Строковість – кредит надається на строго обумовлений строк.

1-3 роки – світова практика, 6-12 місяців – Україна

понад 3 роки – світова практика, понад 1 рік – Україна

кредиту, а й сплатити відсоток за користування ним.

4) Забезпеченість – позичальник з метою зниження кредитного ризику кредитора має надати юридичні гарантії своєчасного повернення запозичених коштів.

5) Цільовий характер – кредит надається під строго визначений об’єкт кредитування.

кредит без забезпечення;

ломбардний кредит – це кредит під заставу майна, майнових прав, цінних паперів;

гарантовані (банками, фінансами, третьою особою);

з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

іпотечний – це кредит під заставу нерухомості.

відстрочкою платежу)
товарний (об’єктом кредитування виступають гроші)

Види кредиту
банківський – надається переважно у грошовій формі
міжгосподарський (комерційний) – надається в товарній формі
державний – надається переважно у грошовій формі
споживчий – надається як в грошовій, так і в товарній формах
міжнародний – надається як в грошовій, так і в товарній формах

банк.
За призначенням і характером використання:
для фінансування інвестиційних проектів;
для інвестування комерційних контрактів.
За цільовим спрямуванням:
виробничий;
споживчий.
За методом надання:
разові (рішення про надання приймається банком окремо за кожною заявкою);
кредитна лінія (зобов’язання банку надати позичальнику протягом визначеного терміну кредит у межах погодженого ліміту).

розстрочку;
кредити, що погашаються достроково;
кредити, що погашаються з регресією платежів;
кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За характером і способом сплати відсотків:
з фіксованою ставкою відсотка;
з плаваючою ставкою відсотка.

Дисконтний кредит – виплата відсотків здійснюється в момент надання позики.

вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу.
Державний кредит – це кредит, у якості одного із суб’єктів якого виступає держава в особі центральних чи місцевих органів влади. Найчастіше держава виступає в ролі позичальника.
Споживчий кредит – це кредит, у якості одного із суб’єктів якого виступає населення. Споживчий кредит може бути як банківським, так і позабанківським.

кредиту можуть бути:
держава в особі Центрального банку, Міністерства фінансів, казначейства;
комерційні банки;
міжнародні фінансово-валютні організації;
фірми.

Роль позичкового проценту полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його.

Чинники, які впливають на величину процентної ставки за кредити:
попит і пропозиція на кредитному ринку;
собівартість кредитних ресурсів (рівень облікової ставки центрального банку, розмір кредиту);
рівень ризику (фінансовий стан позичальника, репутація позичальника, проект, що кредитується, строк кредитування).

- репутація позичальника;
- проект, що кредитується;
- якість забезпечення кредиту;
строк кредиту.

Не можуть отримати кредити підприємства:
- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санкції);
- при укладенні ними контрактів, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;
- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.
2.Аптека (позичальник) має або бути власником майна, або мати право на користування та розпорядження ним.
3.Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.
4.Кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як аптека – в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

кредиту

Підписання кредитного договору
між аптекою і банком

Згода банку на надання кредиту

Оцінка банком ефективності
комерційної угоди (інвестиційного
проекту) аптеки

Подання в банк заяви та інших
документів на отримання кредиту

1

4

6

2

3

5

7

укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи аптеки для розгляду.
На другому етапі аптека звертається в банк із заявою, яка містить такі дані:
- мета отримання, сума і термін кредиту;
- економічне обґрунтування необхідності кредиту;
джерела погашення.
На третьому етапі банк:
- вивчає формальну і неформальну інформацію про аптеку;
- оцінює її ділову репутацію та імідж;
- аналізує кредитоспроможність аптеки, проводить обстеження її фінансового стану і визначає міру ризику;
- визначає перспективи розвитку аптеки;
- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

від їх галузевої належності, статусу, форми власності, за умови наявності у них реальних джерел та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.

За рахунок кредитних коштів може фінансуватися оплата контрактів, укладених з постачальниками щодо:
придбання необхідної сировини, енергоносіїв, комплектуючих, напівфабрикатів, запасних частин, оснастки, інших товарно-матеріальних цінностей, оплати робіт/послуг тощо;
придбання необхідних технологій, обладнання, устаткування, здійснення інших закупок, що мають інвестиційний характер, будівельних і монтажних робіт, ін.

які реалізують дані відносини. Кредитні відносини - це відносини стосовно форм та способів кредитування, які виникають між різними групами економічних суб’єктів.

(у вузькому розумінні) це сукупність кредитних інститутів країни, які поділяються на три основні групи:
центральний банк;
комерційні банки;
спеціалізовані небанківські кредитні установи.

Кредитна система

діями мають можливість впливати на обсяг грошової маси в обігу.

Розбіжності між елементами кредитної системи:
вони діють в різних секторах економіки;
вони виконують різні функції;
у кожного з них різна мета існування;
кожний з них має свої інструменти впливу на обсяг грошової маси в обігу.

за однорівневим або дворівневим принципами.
Однорівневий принцип не передбачає розмежувань у наборі виконуваних банками функцій, тобто всі банки виконують одні й ті ж самі функції.
Дворівневий принцип побудови банківської системи передбачає розмежування функцій та сфер діяльності. На першому (вищому) рівні ієрархії знаходиться емісійний банк, якому належить монопольне право емісії банкнот, і який взаємодіє з системою комерційних банків. Комерційні банки – це другий (нижчий) рівень банківської системи. Вони обслуговують юридичних і фізичних осіб.

розрахунково-касове обслуговування, має обов’язкові резерви в центральному банку. Це базові ознаки комерційного банку.
Наявність обов’язкових резервів в центральному банку є спільною рисою для комерційних банків і відмінною рисою комерційних банків від небанківських кредитних установ.

відповідають єдиним цілям;
має специфічні якості, які визначаються її складовими елементами та відносинами, що виникають між ними;
банківська системи в цілому здатна до взаємозамінності елементів;
банківська система є динамічною: всередині її постійно виникають нові взаємовідносини;
виступає як саморегульована система: кожний банк самостійно обирає політику на фінансовому ринку;
банківська система є керованою системою: керованість полягає в тому, що центральний банк встановлює нормативи діяльності комерційних банків.

два шляхи створення центрального банку:
еволюційний – на базі найбільшого комерційного банку;
організаційний – на підставі певного закону створюється новий банк, який наділяється емісійними повноваженнями.

Національний банк України створено в березні 1991 р. на основі Закону «Про банки і банківську діяльність» на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР.
Вищим органом НБУ є Наглядова рада банку, яка складається з 15 осіб: по 5 чоловік призначають Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. Серед членів Наглядової ради обирається голова. Керівним органом Національного банку є Правління.

право емісії банкнот;
розробка та проведення державної грошово-кредитної політики;
«банк-банків» – центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування комерційних банків;
«домашній банк» – центральний банк здійснює розрахунково-касове та кредитне обслуговування держави;
центральний банк здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків;
центральний банк є представником інтересів держави в міжнародних відносинах;
центральний банк є зберігачем золотовалютних резервів держави.

різних секторах ринку позикових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Комерційні банки можна класифікувати за такими ознаками:
1. За формою власності:
державні (в Україні це Ощадбанк та Укрексімбанк);
приватні: акціонерні, пайові, суто приватні.
2. За походження капіталу:
банки з вітчизняним капіталом;
банки з участю іноземного капіталу;
банки з стовідсотковим іноземним капіталом

послуг);
спеціалізовані (спеціалізуються на певних напрямках діяльності або на обслуговуванні клієнтів обмеженого кола).
4. За територіальною ознакою:
міжнародні;
національні;
локальні.
5. За наявністю мережі філій:
філіальні;
безфіліальні.

ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені ломбардами, пенсійними фондами, страховими, лізинговими, інвестиційними, фінансовими компаніями.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позички під заставу рухомого майна (цінних речей).

Ломбарди видають позички на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості заставлених речей. Оцінка речей, що здаються на зберігання або в заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками.

збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.
У бюджет пенсійного фонду спрямовуються і добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян.

за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати за них за настання певних подій (страхових випадків).

Страхування може бути майнове і особисте (життя, шлюбу, втрати працездатності тощо).
Існують також дві форми страхування – обов’язкова і добровільна.

Вони займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та надання їх в оренду з правом наступного викупу.

Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал утворюється на акціонерній основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів. Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном.

окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.).

Дякую за увагу