Урок 51. Символізм як літературний напрям. Традиції і новаторські зрушення в літературі ІІ половини ХІХ ст презентация

нові грані романтично-поетичного світу в творчості «пізніх» романтиків”.
принципи «чистого мистецтва» у поезії – групи «Парнас», поезії А. Фета.
Поняття про декаданс.
Поетична група «Парнас» - помітне явище у французькій і всесвітній поезії. Художні досягнення «парнасців»: відхід від суб єктивних емоцій романтичної поезії, звернення до внутрішнього світу. Поетична досконалість їхніх віршів.
Символізм як літературний напрям ост. третини ХІХ –поч. ХХ ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів:
настрій розчарування – філософія декадансу;
поняття про символ .
колір, світло й звук символістської поезії.
СугЕстія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Відмова від інформаційно-розповідної функції поетичної мови.
Вплив французьких символістів на подальший розвиток світової поезії.

помер, залишилась одна

людина!

Ф. Ніцше

і ХХ століть.

роздоріжжі
думок, моралі, віри.

ХІХ століття Франція стала визнаним культурним центром Європи

які поєднувались із традиційними ознаками романтизму.

не на зображенні, а на вираженні почутів, мрій, настроїв героїв.
Заглиблення у внутрішній світ людини.
Людина – найвища цінність, їй властива “внутрішня бескінечність”.
Людина і світ сповнені нерозгаданих таємниць (містика, …)
Наявність двох світів – реального і ідеального (уявного).
Неприйняття буденного і водночас одухотворення дійсності через внутрішнє “Я”.
Возвеличення творчої уяви і свободи митця.
Поклоніння ПРИРОДІ , що є уособленням гармонії і цілісності буття.
Інтерес до минулого, народної творчості, міфів.
Незвичайність головного героя, який заглиблений у свій внутрішній світ, схильний до самооцінки, змальовується у незвичайних обставинах.
Утвердження високих ідеалів – свободи, кохання, гармонії зі світом).
Дух романтичних творів – піднесений або критичний (чи то оспівували чи то викривали вади суспільства).
Мова романтичних творів – барвиста, яскрава, що відповідає сильним пристрастям, характерам, пристрастям

форм.
пошук нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності,
прагнення докорінного оновлення літератури (форма "потоку свідомості", далеких асоціацій, теорії багатоголосся тощо).
відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриття ірреального та непізнаного.

та мистецтва
Надання переваги творчій інтуїції
Розумінні літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування людини і одухотворити світ
Пошук нових засобів у мистецтві (метамова, симоволіка, міфотворчість тощо)
Прагнення відкпити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси й мистецтва.

втратою ідеалів і колишніх цінностей.

світосприйняття, що виявилося у світобаченні, у літературі та мистецтві.

моральних ідеалів, віри в майбутнє. Вона не сприймає дійсність і заглиблюється у себе.
Провідні теми декаданса:
утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю.
Оспівування хворобливості і згасання життя.
Тяжіння до фантастики, містики, ірраціональності. Настрій розчарування.

згасання.

Тютчев

поетичне угрупування “Парнас”
Ш. Леконт де Ліль
Теофіль Готьє
Жозе де Ередіа
Сюллі-Прюдом

1870-і роки ХІХ ст. – поч. ХХ

настання нової модерністської епохи.
Ш. Бодлера вважають першим поетом-символістом, а
У. Уїтмена універсальною особистістю, його погляди
пов язували із трансцеденталізмом.
Ф. Тютчев писав про трагізм, самотність людини на тлі буття Всесвіту і природи.

Критикували мову за її нездатність виражати найважливіше і найпотаємніше (верлібр Уїтмена; інші- за творення «музичності»)

“Пізні” романтики

в душевной глубине Встают и заходят оне 5Безмолвно, как звезды в ночи, — Любуйся ими — и молчи.
Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ты живешь? 10Мысль изреченная есть ложь. Взрывая, возмутишь ключи, — Питайся ими — и молчи.
Лишь жить в себе самом умей — Есть целый мир в душе твоей 15Таинственно-волшебных дум; Их оглушит наружный шум, Дневные разгонят лучи, — Внимай их пенью — и молчи!

поглядів, діяльності, творчих інтересів щодо шляхів розвитку літератури і поезії зокрема.

служить,

А все корисне – потворне.

Т. Готьє

Високе служіння Мистецтву, Красі, яке протиставляється вульгарності світу.
Наполеглива робота над вдосконаленням форми віршів. Бездоганність форми (уяву треба контролювати розумом і дотримуватись суворих правил віршування). Поезія мала нагадувати скульптуру або живопис.
Відстороненість і об`єктивність митця в описах краєвидів, тварин, давнини. Головне – не поет, а образи, їх видовищність.
Жанр – сонет.

в Греції, на якій Аполон, бог музики, сонця і поезії, разом із Музами жив творив.

К. Г. Юнга та ін.

Враження»

витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих чуттєвих станів, почуттів і переживань.

пізнати, а лише відчути.

, у якому замість художнього образу використовується художній символ.

про це за допомогою символів.

реальним
світами.

разорвёт Он озеро мечты, где скрыл узорный иней Полётов скованных прозрачно-синий лёд? И Лебедь прежних дней, в порыве гордой муки Он знает, что ему не взвиться, не запеть: Не создал в песне он страны, чтоб улететь, Когда придёт зима в сиянье белой скуки. Он шеей отряхнёт смертельное бессилье, Которым вольного теперь неволит даль, Но не позор земли, что приморозил крылья. Он скован белизной земного одеянья, И стынет в гордых снах ненужного изгнанья, Окутанный в надменную печаль.

та явища, відчуття і почуття невидимо пов`язані в одну невиразну, містичну цілісність.
Відкриття митцем смислової бескінечності символу
Основи музичності
Функція слова - не розповідати , а навіювати настрій, відчуття (сугЕстія)

сутностей”, вищий світ.
Цей світ Краси, Ідеалу, Істини не можна осягнути розумом, лише - на рівні підсвідомості за допомогою інтуїції, натяку, символу.
Функція мови не інформаційно-розповідна, а описова.
Музичність слова – головне.

виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість і тому - безліч тлумачень.

довіру до них. О, не варто сумніватися! “

/Отже, Таємниця полягає не в невідомому, яке ми прагнемо розгадати , а в самій нерішучості шукань…/

впливом на читача навіюванням йому певного настрою.

чуття, навіювали певні настрої.

Близькість до музики –
“найперше - музика у слові” (Верлен)

неясні слова.
Там символів ліси густі, немов трава,
Крізь них людина йде і в них людина тоне.
 
Всі барви й кольори, всі аромати й тони
Зливаються в могУть єдиного єства.
Їх зрівноважують співмірність і права,
Взаємного зв'язку невидимі закони.
 
Є свіжі запахи, немов дітей тіла,
Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,
Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,
 
Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,
Що опановують усі безмежні речі;
В них - захват розуму, в них відчуттям - хвала.

якому все говорить, перегукується між собою, розмовляє мовою символів-відповідностей. Внаслідок цього звичний усталений світ повільно й непомітно починає перетворюватися, набувати рухливості: звуки та запахи забарвлюються, натомість кольори набувають музичного звучання, а всі вони разом втягуються в єдине коло взаємоперетворень. Тобто звук, запах, форма, колір створюють єдність, і між ними існує відповідність. А душа поета, споріднена з «душею речей», чує й розуміє їх голос. Для Бодлера роль поета — це роль привілейованого посередника між природою і людьми. Саме поет перекладає незрозуміле для більшості смертних звучання природи на ясну, відшліфовану мову мистецтва. І тому його завдання — не привертати увагу оригінальністю власного «я», а уважно вслухатися в голос світотворення, що «підкаже» потрібні образи. Взагалі предметом зображення в поезії Бодлера найчастіше є переживання самого поета, його зболена, роз’ятрена самотністю душа. Він розмірковує над сенсом життя, над взаємозв'язками людини і природи, людини і Всесвіту, над призначенням митця

розуму системи “відповідностей” між душевними станами людини і “знаками” їх виявлення у реальному світі.