Проект Асоціація українських письменників (АУП) презентация

вчитель
української літератури
Куліш Л. В.

м. Миколаївка
2014

Забужко…………………………………………….12
Тарас Федюк..........................................................................13
Дмитро Стус……………………………......………………14
Висновки …………………………………………………………...15
Бібліографія ………………………………………………………..16

на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з'являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові,— постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст.

Мета діяльності Асоціаціїї – структуалізація створенного нею в Україні нового літературного, видавничого, культурологічного простору.

постмодернізму і досі не припиняються дискусії, зупинимось на тому, що більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х pp. і пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та інші.
       До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо. 

українських письменників (АУП) виникла під час роботи III-го з’їзду Спілки письменників України у жовтні 1996 року. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами та традиціями совєцького об’єднання письменників, подали заяви про вихід з СПУ.
Вранці, на третій день роботи спілчанського з’їзду, у одній із кімнат по вулиці Золотоворітській,6, де тоді містилась редакція журналу «Сучасність» зібралися «розкольники» Юрій Андрухович, Ігор Римарук і Тарас Федюк. Саме там і тоді була сформульована ідея необхідності нового літературного об’єднання; після тривалого обговорення було знайдено назву цьому об’єднанню – Асоціація українських письменників; створено оргкомітет АУП (який пізніше значно розширився) і написано текст заяви оргкомітету Асоціації.

Через півроку, 6 березня 1997 року, у Києві, в актовій залі Києво-Могилянської академії відбувся Перший (установчий) з’їзд Асоціації українських письменників і 120 літераторів потвердили своє бажання стати засновниками цієї організації.
Понад 200 матеріалів в українських газетах, численні телерадіо сюжети посвідчили суспільний інтерес до нового творчого об’єднання. І не дивно. Ось лише деякі імена, письменників, що увійшли до Асоціації: Юрій Андрухович та Ігор Римарук, Василь Герасим’юк та Оксана Забужко, Володимир Моренець і Микола Рябчук, Петро Мідянка і Анатолій Кичинський, Наталка Білоцерківець і Тарас Федюк, Василь Голобородько і Сергій Жадан, і ще, і ще, і ще…

письменників було обрано Юрія Покальчука. Віце-президентами – Юрія Андруховича, Володимира Моренця, Ігоря Римарука, Тараса Федюка.
19 квітня 2001 року Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.
На сьогодні членами Асоціації є 208 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.
4-5 лютого 2000 року відбувся II  з’їзд АУП (68 учасників), на якому президентом АУП було обрано Тараса Федюка, віце-президентами І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка.
Наступним президентом АУП став Ігор Римарук.
Після його трагічної загибелі (жовтень 2008) президентом знову обрано Тараса Федюка (травень 2009), віце–президентами стали Дмитро Стус, Максим Стріха, Юрій Рибачук та Віктор Шило (Кіровоград). Обрано також координаційну раду у складі 14 осіб, в якій, окрім Києва та Кіровограда, представлені також Львів, Одеса, Вінниця, Чернівці та Ужгород.

Історія утворення АУП

«Література плюс».
З 2000 року Асоціація широко розпочала здійснення власної видавничої програми. Чільним партнером АУП стало видавництво «Кальварія», співпрацює Асоціація і з іншими видавництвами, зокрема, «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ), «Астро-принт» (Одеса).
Організаційними зусиллями Асоціації з 2000 року здійснено понад 30 книжкових проектів. Назагал члени АУП протягом 2000 — 2001 років видали близько 200 книжок. Саме ці книжки, інтерес до них читача і змогли започаткувати те, що згодом стане ринком української книги.
У рейтингових акціях «Книга року 2000» та «Книга року 2001» саме книги письменників Асоціації посідали практично всі лауреатські місця у номінаціях сучасної поезії та сучасної прози.

Видавнича діяльність

народився 13 березня 1960 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному Інституті в Москві (1985) Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991-1995). Співредактор часопису текстів і візій «Четвер» (1991-1996). Віце-президент АУП (1997-1999). У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігора Антонича.

липня 1958 року в с. М`якоти Ізяславського району Хмельницької області. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у пресі та видавництвах. Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро». Був радником міністра культури з питань книговидання (2007).  Президент Асоціації українських письменників. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2002).  Помер 3 жовтня 2008 року.

Автор книг: «Висока вода» (1984), «Упродовж снігопаду» (1988), «Нічні голоси» (1991), «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами), «Діва Обида» (2000, 2002), «Бермудський трикутник» (2007), «Сльоза Богородиці» (2009). "Доброе время Твое" ("Твій добрий час", (2011), у російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна. "Божественний вітер: останні вірші" (2012). Упорядник антології нової української поезії "Вісімдесятники" (1990, Едмонтон). Вірші перекладалися багатьма мовами світу.

Дмитрович народився 18 серпня 1956 року в м.Караганді (Казахстан) у родині репресованих, яка того ж року повернулася в Карпати. З 1973 р. живе у Києві. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка (український відділ). З 1978 р. – на видавничій роботі (редагує поетичні книги у “Молоді” і “Дніпрі”). З 1992 р. – ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України . У1972 р. у журналах “Дніпро” (№ 3) і “Ранок” (№ 6) з’явилися перші поетичні публікації. Дебютна книжка поезій вийшла через десять років у видавництві “Молодь” (“Смереки”, 1982). Наступні збірки: “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат” (1998), “Серпень за старим стилем” (2000). Лауреат кількох літературних премій, зокрема, премії ім. П.Тичини. 

вересня 1960 р. в Луцьку в родині філологів. 1968 р. переїхала з батьками до Києва. Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 р. (вірші).
Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім.Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.
В 1986-1988 рр. викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім.Чайковського.

З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992-1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як “запрошений письменник” та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р. провадить кар’єру професійного літератора. Багато подорожує. Має низку громадських навантажень - Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

Федюк — поет. Народився 6 жовтня 1954 року в м. Ананьєві Одеської області. Закінчив українське відділення філологічного факультету Одеського держуніверситету. Ав-тор поетичних книжок “Досвітні журавлі” (1975), “Віч-на-віч” (1979); “Дві хвилини уваги” (1983); “Політ осінньої бджоли” (1989); “Чорним по білому” (1990); “Золото інків” (2001), “Таємна ложа” (2003), “Обличчя пустелі” (2006) та інші. З 1980 по 1996 — член Спілки письменників України. З 1997 по 2000 — віце-президент, а з 2000 року президент Асоціації українських письменників. Керівник конкурсу романів, п’єс та кіносценаріїв “Коронація слова”. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2006-го року за поетичну збірку “Обличчя пустелі”.
      Тарас Федюк — майстер філософської лірики, не тривожної і не надривної, а споглядальної і медитативної.

Стус (15 листопа-да 1966, Київ) — український письменник, літературознавець, редактор. Кандидат філологічних наук (1995). Член Асоціації українських письменників (від 1997). Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (від 9 лютого 2013). Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (від січня 2012). Член гуманітарної ради при Президентові України (від 2010). Син поета Василя Стуса. Закінчив філологічний факультет Київського університету (1987–1992).

Від лютого 2004 — віце-президент Асоціації українських письменників. Головний редактор літературно-критичного часопису «Київська Русь». 9 лютого 2013 обрано головою Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України». Упорядник, автор коментарів, передмов до книжок Василя Стуса «Веселий цвинтар» (1990), «Вікна в позапростір» (1991), «Золотокоса красуня» (1992), «Листи до сина» (2001), «Палімпсест» (2003) та ін.
Національна премія України імені Тараса Шевченка (2007) за книгу «Василь Стус: життя як творчість».

є одним із небагатьох українських проектів, який не тільки вдався, а й виявився успішним. Якщо, наприклад, наші спортсмени досі завойовують нагороди на міжнародних змаганнях завдяки залишкам радянської спортивної інфраструктури (фахово підготованим тренерам, стадіонам, місцевим школам певних видів спорту), то література навпаки – розвивається завдяки чіткій опозиції до радянського минулого й сучасних державних інституцій. Вона знову переживає свою романтичну фазу, як література молодої нації, котра нарешті може дихати на повні груди і писати так, як заманеться. Це амбітна, жива, справді сучасна література, яка в той же час підкреслює свій зв’язок із попередньою фазою національного Відродження – модернізмом 20−30-х років ХХ століття. Це література, яка є успішнішою за державу і навіть за народ, який має честь представляти. Література, яка не тільки віддзеркалює нову, модерну ментальність українців, а й випереджає її. Більше того – створює її. Як відомо, філософія і література найпершими відчувають навколишні і внутрішні зміни. Може, варто подивитися сьогодні на сучасну українську літературу і зрозуміти, яким буде завтра український народ? Хотілося б у це вірити.

- http://vk.com/igor_rymaruk
Герасим'юк Василь, біографія - http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=87
Оксана Забужко, біографія - http://avtura.com.ua/writer/32/
Федюк Тарас, біографія - http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=720&type=biogr
Харчук Р. Сучасна українська проза: постмодерний період. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 248 с.
Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття (в чотирьох книгах). – Київ:Аконіт, 2003.