Слайд 2Звали його, кажуть, Весел. Бой справді був неабиякий витівник. А ще
вмів руками ловити рибу, заворожуючи її. І завзято бортничав, через що його прозвали Медвяником.
Слайд 3Ще мав таку звичку: лякати під вечір пізнього подорожнього. Одного разу,
коли сонце вже сховалось за борами, помітив Медвяник, що в сутіні до перевозу наближається якийсь чоловік. “От я йому покажу, як пізно ходити!..” Накинув на себе Весел вивернутий кожух, зачаївся в кущах за вербою. Тільки-но порівнявся з ним подорожній, як Весел вискочив з-за верби і, здіймаючи догори руки з волохатими рукавами, погрозливо заревів
Слайд 4А подорожній зовсім не злякався (бо то був Сварог, що ходив
од села до села й навчав людей ковалювати), лише спокійно проказав:
- Ось так, чоловіче добрий, ревтимеш увесь вік свій та людей лякатимеш.
І тої ж миті приріс кожух до тіла Весела, і став перевізник-витівник могутнім незграбним волохатим звіром, що любить мед і рибу та вміє з людьми ладити, бо ж їхнього роду він.
І назвали роси цього звіра ведмедем.
Відтоді й пішли ведмеді на землі.