Герой України Чибінєєв Валерій презентация

СВІДОМІСТЬ НА НАГОРОДЖЕННІ

Капітан Валерій Чибінєєв ледь не загинув, коли йшов до штабу отримувати наказ їхати до Києва за Зіркою Героя України.
Менш ніж за добу 28-річний десантник Валерій Чибінєєв, якого президент України нагородив Зіркою Героя, став справжнім секс-
символом країни. В соцмережах неймовірна кількість фотографій красунчика, які лайкають та репостять українки, а чоловіки в коментарях висловлюють своє захоплення і гордість за хлопця. Вмережі навіть з’явився хештег "Будь як Валєра". Проте мало хто знає,який шлях пройшов сирота з Бердянська до справжнього народного героя. Про що він мріяв у дитинстві, як зустрів війну і чому… соромиться своєї нагороди.

директора нашої школи був десантником – служив у 79-ій аеромобільній бригаді (на даний момент – десантно-штурмова, - авт.). Він часто приїздив до нас, навколо нього постійно збирались хлопці і він розказував про службу. З того часу, з самого дитинства, я мріяв стати військовим. І не аби ким, а саме десантником. Окрім того, на мій вибір професі ївплинув і фільм "В зоне особого внимания". Після 9 класів я вступив до запорізького військового ліцею "Захисник". Далі – Одеська академія сухопутних військ. У 2010 році у званні лейтенанта я потрапив до 79-ої бригади. От і все: мрія всього життя здійснилися, можна йти на пенсію (сміється).

телефоном. Якосьвирішилизустрітися. Все дуже просто. Тепер я одружений

Про війну

Під час окупації Криму наша бригада була і на Чонгарі, і під Армянськом. На той момент я був командиром взводу. Потім почалися бойові дії на Донбасі: Красний Лиман, Должанськ,
Изварино, висота Браво. Потім – ДАП (Донецький аеропорт – авт.). Зараз – Авдіївка.
Наразі мало людей, які воюють з ідейних міркувань. Вони "скінчилися" ще у 2015 році. Зараз воюють кадрові військові, контрактники та мобілізовані. Це – наша робота. І ми будемо стояти до самої перемоги.

ставлення суспільства до військових. Раніше в уявленні людей військові були неосвіченим бидлом, яке з понеділка до п’ятниці з 8 до 17 нічим не займалося. Зараз ми – захисники. До нас ставляться з повагою. Люди розуміють, що ми добре виконуємо свою роботу і захищаємо свою країну, свою землю. Саме зараз я розумію, що недаремно обрав цю професію.

їхати до Києва. Перше, щоя подумав, що треба "масовка" на парад. Потім – що будуть нові завдання або ж якісь військові збори. Дорогою заїхали до Миколаїва. Потім – вже у столицю. Саме там я дізнався, що мені будуть вручати нагороду. Яку саме – я навіть не здогадувався. Думав, максимум – Орден "За мужність! ".

назвав моє ім’я, я ледь не втратив свідомості. Побратими привели мене до тями і мало не випхали отримувати нагороду. Був у справжньому ступорі, приймав нагороду тремтячими руками.
Для мене ця нагорода є дуже неочікуваною. Я впевнений є велика кількість справжніх бойових офіцерів, сержантів чи солдатів, які заслужили її більше, аніж я.

сказав: "Дякую, що є моя улюблена 79-ка (мав на увазі 79-у бригаду - авт), єдине, що я зумівйомувідповісти: "Служу народу України!".

з отриманням цієї нагороди: чи теща, чи дружина. Мій мобільний телефон був в рюкзаку, а той – в машині. То ж я взяв його вже під вечір. Була купа пропущених дзвінків і СМСок: парад дивилися багато друзів і побратимів, тож всі вони відразу дізналися про отримання нагороди. Дужеприємно, коли люди підтримують і радіють за тебе.