Загальнотеоретичні аспекти психології соціальної роботи. (Лекція 4) презентация

соціальної роботи

1. Роль психологічних концепцій у розвитку моделей соціальної роботи.
2. Вплив вітчизняних психологічних ідей на становлення гуманістичних основ соціальної роботи в українському суспільстві.
3. Значення теорії соціалізації в контексті психології соціальної роботи.
4. Групи завдань, що вирішує особистість в ході життєвого шляху.

(діагностична та функціональна) були започатковані завдяки діяльності

Мері Річмонд (Mary Richmond)

Флоренс Холліз (Florence Hollis).

тісному зв’язку його взаємовідносин з оточенням. При психосоціальному підході оптимістично розглядаються можливості людини, високо оцінюються потенціал особистості та її здатність до росту та розвитку за наявності відповідних умов, ресурсів і психологічної допомоги.

базуються на певній теорії, а також дозволяють вирішувати певні групи проблем різного походження.

В залежності від того, теоретичні концепції якої з груп людинознавчих галузей лежать в основі моделі, виділяють:

соціолого – орієнтовані моделі,
психолого – орієнтовані моделі,
комплексні моделі.

В основі психолого - орієнтованих моделей лежать теорії та методики різних напрямків психології. Ці моделі дають змогу соціальному працівникові допомагати клієнтам формувати та використовувати свій особистісний та внутрішній потенціал, власні ресурси. Важливо, що серед психолого - орієнтованих моделей представлені як моделі індивідуальної соціальної роботи, так і групової (в групі, громаді).

ХХ століття.
Надає можливість розуміння структури, потреб індивідуальності, причинних факторів, що призводять до скрутної життєвої ситуації, не лише на основі раннього досвіду, але і в контексті криз, притаманних тому чи іншому віковому етапу.
Відносини соціального працівника і клієнта в рамках даної моделі включають такі компоненти: індивідуалізація клієнта; оцінка проблеми, що виникла; її діагностика; використання недирективної технології надання допомоги. Важливо допомогти відновити структуру особистості шляхом інтерпретації, спонукання до саморозуміння, боротьби зі спротивами, зняттю психологічних захистів, подоланні агресивності тощо.
Ця модель досить ефективна при індивідуальній роботі, особливо при вирішенні особистісних проблем, життєвих криз та переживань.

проблеми поведінки. В ході психосоціальної роботи особистість розширює свій поведінковий репертуар за рахунок процесів соціального научіння, пізнання власних помилок, накопичення позитивного досвіду.
Оточення розглядається як джерело управління стимулами та підкріпленнями. А зміни в поведінці спрямовані на формування певних взірців, стереотипів діяльності, котрі дозволяють успішно функціонувати у визначеному середовищі.
Дана модель є досить ефективною при роботі з людьми, які мають функціональні обмеження, у випадках, коли необхідно зняти напругу, навчити глибокій м’язовій релаксації, соціально прийнятній передачі емоцій, при боротьбі з фобіями тощо. Особливо ефективна для сприяння соціальній адаптації, модифікації поведінки, систематичної десенсибілізації.

те, як він сприймає та інтерпретує світ, власні уявлення про оточення, як оцінює свій соціальний статус.
Одним із основних принципів гуманістичного підходу є прагнення соціальних працівників допомогти людині на основі самопізнання та розуміння значущості власної особистості, зрозуміти причини поведінки та характер впливу на оточуючих. В даних моделях акцент робиться на розвиток творчого потенціалу особистості, на її здатність до самовдосконалення.
Велика увага приділяється розгляду специфіки відносин людини з її найближчим оточенням, а також оцінці нею власного життя та принципів існування.
Стан людини має розглядатися з точки зору мети, вибору свободи та відповідальності. Люди визначають себе, відчувають свою гідність у залежності від наявності можливостей вибору і його реалізації в діях.
Фокусується увага на актуальності зв’язку людини з іншими людьми, на важливості розуміння смерті для підкреслення значущості життя, важливості самоактуалізації, на суб’єктивності внутрішнього світу людини.
Найбільш сприятливими умовами для соціального розвитку індивіда виступають: соціальна підтримка, референтна група та динаміка потреб особистості.
Особливого значення дана модель набуває у зв’язку з розглядом питань, що пов’язані, з девіантною поведінкою (суїцид, правопорушення, допомога представникам соціальних груп ризику тощо), конфліктними ситуаціями, техніками наснаження тощо.

схем, передбачених під час «виконання» тієї чи іншої ролі. Згідно з цією моделлю особистість розглядається в усій сукупності своїх соціальних функцій.
Знаючи стереотипи діяльності відповідно до актуальної ролі, можна здійснювати соціальне навчання, підготовку особистості до «виконання» нею соціально бажаної ролі.
Дана модель може використовуватися для навчання клієнтів, корекції їх поведінки, підвищення адаптивності як на індивідуальному рівні, так і в групі. Таке залучення до виконання ролей (сімейних, професійних, батьківських та ін.) зумовлює формування особистості та її поведінки, з одного боку, а з іншого – забезпечує соціального працівника знаннями про рольові очікування, рольові конфлікти, рольові стосунки, що формуються в ході роботи.
Основними методами в рамках даної моделі є: психодрама, групова дискусія, ситуативно-рольова гра тощо. В технологічному плані в межах цієї моделі важливими методами є засвоєння відомих прикладів поведінки, моделей спілкування людей, що відіграють різноманітні та схожі ролі.

ХХ ст. в процесі консультування в соціальній роботі.
Передбачає, що треба враховувати особливості мислення та сприйняття інформації різними групами клієнтів, мати уявлення про установки та упередження, які спрямовують різні соціальні дії клієнтів. Консультування розглядається як процес, завдяки якому особистість в ході змін, що відбулися, набуває особистісної компетентності, думки та почуття людини стають почутими, і до них проявляється безоцінне ставлення.
При використанні гештальт- моделі важливо пам’ятати, що існують відмінності та особливості протікання психічних процесів у людей різного віку та при захворюваннях. Крім того, для дієвого застосування цієї моделі, необхідним є володіння досить повною та вичерпною інформацією та мати комунікативні навички (навички інформування, вміння доступно пояснити тощо). Також важливо вміти фіксувати реакції клієнта на отриману інформацію та ін.

в українському суспільстві

Вітчизняна модель соціальної роботи базується на засадах і цінностях благодійництва, добра, підтримки та опіки.
Будувати нову модель соціальної роботи (або вдосконалювати існуючу) в нашій країні варто з урахуванням специфіки сучасної гуманістичної психології, соціально-культурного розвитку, етико-деонтологічних цінностей та історико-культурної спадщини українського суспільства.

філософських ідеях Г. Сковороди, В. Мономаха, П. Юркевича та інших просвітителів і виданих гуманістів минулого.
Особливе значення має історичний досвід «братських шкіл», Острозької й Києво-Могилянської академії, пізніших педагогічних ідей гуманізації освітнього поля таких видатних мислителів, як:
Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Л. Українка,
М. П. Драгоманов, В.К. Винниченко, М.О. Максимович,
В. І. Вернадський,
А. С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін.

званої «культурно-гуманістичної психології».
Головним об’єктом наукових пошуків Г. С. Костюка була «особистість, що розвивається».
Він запропонував разом із поняттями «розвиток особистості» та «становлення особистості» вживати поняття «онтогенез особистості», що дає змогу підкреслити стадійність процесу розвитку людської особистості, а також акцентувати увагу на двох основних шляхах розвитку людини – біологічному та соціальному.
Наголошував на тому, що атрибутом психічного розвитку є саморух, саморозгортання, самоактивність. Крім того, обстоював ідею цілісного розуміння особистості в єдності її різних і взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей, різноманітних відношень до об’єктивної дійсності та динамічності її структури.

наук, професор, розробник генетичної психології та засновник методу наукового пізнання – експериментально-генетичного (генетико-модельного).
В його теорії «нужда» виступає одним із ключових понять і розглядається як рушійна сила розвитку. В ході людського життя нужда перетворюється на потребу, а згодом, як усвідомлена потреба, в мотив.
В основі прагнення людини до самореалізації лежить не завжди усвідомлюване прагнення до безсмертя, яке може усвідомлюватися в різних формах як прагнення підвищити знання, покращити умови життя людей, передати іншим знання та досвід, відкрити людям сенс існування тощо.

професор
Розкриває зміст свободи й надійності як особистісних орієнтирів (що в межах психології соціальної роботи розглядається на рівні методологічних принципів),
Представляє основи раціогуманістичного підходу у психологічній науці й базованій на ній практиці. Увів поняття інтелектуальна культура.
Наголошує на необхідності оновлення гуманізму як світоглядної орієнтації, запровадження так званого конструктивного підходу до розвитку гуманістичних концепцій, що дозволить розширити їх суспільний вплив та зробити його діалогічним, таким, що враховує конфліктуючі донедавна позиції.

в історії філософії та психології, а також запропоновано структурно-динамічну концепцію індивідуального досвіду
Виділяє три основні підструктури досвіду: соціальну, особистісну та мнемічну, кожна з яких виступає самостійною характеристикою досвіду, має власний зміст, генезис і функції.
Усі три компоненти індивідуального досвіду забезпечують розвиток індивіда та впливають на характер його взаємовідносин із оточенням. Врахування особливостей формування і структури соціального досвіду особистості дозволяє виявляти причини та наслідки соціальної та соціально-психологічної проблематики клієнтів, визначати пріоритетні форми та методи соціально-психологічної допомоги і підтримки.

як єдність, універсальний зв'язок її станів, властивостей, що характеризує ставлення людини до соціальної дійсності.
Особливості соціальності окремо взятої людини часто зумовлюють наявність чи відсутність внутрішніх і зовнішніх протиріч, що призводять до формування різного роду проблематики.
Соціальність людини багатопланова. Вона формується протягом усього життя людини в ході соціалізації.

та ін.) під впливом суспільних умов життєдіяльності людини
Три основні сфери, в яких здійснюється становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість.
Дві основні форми соціалізації – спрямована (керована) і неспрямована (стихійна).

вікових етапів:
а) рання соціалізація – від народження до вступу в школу;
б) становлення соціальної зрілості під час навчання;
в) вибір професії та оволодіння нею;
г) реалізації вибору у трудовій діяльності;
д) після трудова соціалізація.
Основними “інститутами” соціалізації можна назвати: сім'ю, дошкільні заклади, школи, неформальні групи, трудові та інші колективи.

розглядатися як шлях розв'язання протиріч в системі “індивід – соціальне оточення”, що досягається завдяки вирішенню життєвих завдань особистості. Ці завдання умовно можна поділити на декілька груп.

1. Реалізація природно-культурних завдань соціалізації передбачає досягнення на кожному віковому етапі певного рівня фізичного і сексуального розвитку та співвідношення його з наявним “культурним” еталоном.
В межах вирішення цієї групи завдань людина виробляє навички гігієни, способи харчування, збереження здоров'я і досягає у розвитку необхідного вікового та статевого типу поведінки. Невідповідність сформованого еталону може призвести до неприйняття такої людини соціальним оточенням, до маргіналізації

морально-етичних норм, визначення ціннісно-смислових уподобань, знаходження сенсу життя у відповідності з нормами певної культури.
Внаслідок поступового їх вирішення формується певний рівень світогляду та спрямованості особистості, система цінностей. Важливо розуміти, що суспільство може пропагувати у вербалізованій формі одні норми і вимоги, проте культивувати протилежні. Ця особливість означеної групи проблем часто породжує протиріччя.

можливі перспективи.
В ході вирішення даної групи проблем особистість самореалізується та самоутверджується завдяки досягненню внутрішньої гармонії між прагненнями особистості і ступенем їх реалізації, між суспільно визнаним еталоном поведінки та особисто значимим, тобто в разі досягнення ідентичності.

психологічна дисгармонія спричиняє неможливість вирішення попередніх груп завдань.

Таким чином, будь-яка людина може розглядатися як об'єкт і суб'єкт соціалізації. Об'єктом вона виступає під час спрямованого впливу суспільства через його інститути. Суб'єктом соціалізації людина стає впливаючи на інших, засвоюючи соціальні норми та культурні цінності у єдності з реалізацією своєї активності та саморозвитком.
В разі не вирішення тих чи інших груп завдань людина може стати жертвою соціалізації.