Пізнання: його структура та динаміка презентация

концепції істини.
Структура наукового пізнання.

отримання достовірного знання про світ
Категорія, яка описує процес набуття будь-яких знань шляхом повторення ідеальних планів діяльності та спілкування, створення знаково-символічних систем, які опосередковують взаємодію людини із світом та іншими людьми

стверджує, що пізнання не процес набуття нового знання, а пригадування уже того, що відоме.
У діалозі «Менон» Платон на прикладі хлопчика-раба доводить, що його знання про квадрат свідчать на користь того, що знання не набувається, а пригадується.

здатність свідомості до відображення зовнішньої реальності
Пізнання розглядається як активність свідомості
Метою пізнання постає «правильна» спрямованість свідомості

в пошуках правильного методу пізнання та часу
Прихильники даного підходу Р. Декарт, Г. Гегель

сумніву можливість досягнення та повного вичерпного знання про реальність
Скептики – Дж. Берклі, І. Кант, О. Конт

тобто не доступний пізнанню
Вчення, котре наголошує на принциповій неможливості пізнання реальності
Ідеї агностицизму відстоювали у своїх працях Д. Г’юм, Г. Спенсер

механізмів пізнання на рівні безсвідомих структур психіки
Це пряме сприйняття істини, тобто об'єктивної пов'язаності речей, яка не опирається на доказовість
Дає знання про об’єкт повністю, «усю безмежну змістовність предмету»

оцінювальна характеристика знання у контексті його співвідношення з одного боку з предметною сферою, а з другого – з сферою процесів мислення
Гносеологічна характеристика мислення у його відношенні до власного предмету

– зчеплення, зв’язок): істиним слід вважати те, що є несуперечливим, самоузгодженим;
Прагматична: єдиним критерієм істинності будь-чого слід вважати корисність;
Конвенціальна (від лат. conventio – домовленність, договір ): істина постає результатом домовленості в межах певного кола людей.