Зміст і задачі фізіології, її зв’язок з іншими науками презентация

біологічна наука, що вивчає процеси життєдіяльності живого організму і складових його частин (клітин і субклітинних структур, тканин, органів, систем органів) у їхній єдності і взаємозв'язку з навколишнім середовищем, а також процеси регуляції функцій організму.
Основними завданнями фізіології є:
-вивчення закономірностей життєвих процесів на різних структурних рівнях;
-з'ясовування механізмів, що забезпечують взаємодію окремих частин організму й організму як цілого з зовнішнім середовищем;
-вивчення становлення фізіологічних функцій, їхній формування на різних етапах індивідуального розвитку
-з'ясовування якісних розходжень фізіологічних функцій у тварин, що знаходяться на неоднакових рівнях еволюційного розвитку або таких, що мешкають у різних екологічних умовах;

Й ЕКОЛОГІЧНА ФІЗІОЛОГІЯ – РОЗГЛЯДАЄ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ФУНКЦІЙ У ПРОЦЕСІ ЕВОЛЮЦІЇ ТВАРИННОГО СВІТУ, А ТАКОЖ МЕХАНІЗМИ АДАПТАЦІЇ ТВАРИН ДО СПЕЦИФІЧНИХ УМОВ ІСНУВАННЯ.

Вікова фізіологія – вивчає динаміку розвитку і угасання фізіологічних функцій у процесі онтогенезу.
Спеціальна фізіологія – досліджує особливості фізіологічних функцій в окремих зоологічних підтипів, груп, класів.

експеримент.
Спостереженням називають процес вивчення явищ об'єктивного світу в тому його вигляді, в якому вони відбуваються у природних умовах.
Схема спостереження може бути такою:
1. Встановлюється об'єкт спостереження. Вказується мета та тема спостереження, відзначається якась сторона, якійсь визначений момент, що буде піддаватися спостереженню.
2. Визначаються засоби спостереження.
3. Розробляються прийоми опису, реєстрації даних спостереження (щоденники, знімки, малюнки, схеми, графіки й інші види документації).

якогось явища з метою його вивчення.
Експеримент дає можливість досліднику:
1. Усунути, ізолювати досліджуване явище від впливу побічних, несуттєвих впливів, моментів, що затемнюють його сутність, і вивчати його в чистому вигляді.
2. Багаторазово відтворювати хід процесу в строго фіксованих умовах, що піддаються контролю і обліку.
3. Планомірно змінювати, варіювати, комбінувати різноманітні умови з метою одержання бажаного результату.
4. Вивчати явища, що у природних умовах не зустрічаються.
У фізіологічних дослідженнях експеримент може бути застосований у таких варіантах:
у формі гострого досліду,
у формі хронічного досліду
у формі моделювання функцій

в організмі і забезпечують організм необхідними речовинами й енергією. Він складається з двох процесів: асиміляції (assimilatio – уподібнення, ототожнення) і дисиміляції (dissimilatio – розподібнення).

подальший розвиток цієї властивості призвів до виникнення в деяких тканинах (нервовій, м'язовій, секреторній) властивості збудливості. До основних властивостей живого належать також спадковість і мінливість. Їх вивченням займається генетика. Саморепродукція –тривалість життя в кожного організму обмежена, але кожний живий організм спроможний до розмноження, росту і розвитку.

обмінні процеси, що відбуваються в окремих тканинах, органах, або організмі. Внутрішнє середовище характеризується динамічною сталістю – гомеостазом, що має особливе значення в життєдіяльності організму.
Основний принцип регуляції – негативний зворотний зв'язок.
Під гомеостазом зараз розуміється не тільки узгоджені фізіологічні процеси, що підтримують стійкий стан організму, але і регулюючі механізми, що забезпечують цей стан.

(на їхню частку приходиться близько 10% поверхні клітини). Вони взаємодіють з ліпідними молекулами і перетинають мембрану по всій її товщині один чи кілька разів. периферичні білки (що складають 47% поверхні), зв'язані лише з однією поверхнею подвійного шару. Вони легко втрачають зв'язок з мембраною вже при слабких впливах – осмотичному шоку, зміні кислотності середовища, концентрації Са2+ тощо.

Рис.1. Рідинно-мозаїчна модель біомембрани (по S. J. Singer, 1974)
1 - мембранний білок, 2 - молекула полярного ліпіду; стрілками позначені два типи дифузії: горизонтальної - латеральна дифузія, вертикальної - "фліп-флоп"

за допомогою міжклітинних контактів, що складаються з ряду елементів – клітинних з'єднань, чи контактних комплексів, принаймні, трьох типів 1) щільні з'єднання, у зонах яких дві плазматичні мембрани цілком стуляються, але при цьому цитоплазматичні простори контактуючих клітин залишаються відділеними один від одного; 2) щілинні з'єднання зі збереженням між двома тришаровими мембранами просвіту шириною до 20 нм; 3) з'єднання за допомогою десмосом – дисковидних структур діаметром 0,1-0,5 мкм із міжмембранним простором шириною 25-35 нм, усередині якого розташовується центральна пластина товщиною 5 нм, зв'язана філаментами з кожною із мембран.

два види осмосу: Ендоосмос - це осмос, який проходить усередину клітини Екзоосмос – назовні Дифузія – мимовільний процес розповсюдження молекул, атомів, іонів у різних середовищах, що призводить до встановлення рівномірної концентрації речовин по всьому об’єму. Правила проникності Овертона-встановлюють залежність швидкості проходження через клітинну мембрану речовин у залежності від їх хімічної структури.

які хоч і повільно, але проникають у клітини і без інсуліну. 1.кількість цукру, що надходить у клітину, не збільшується пропорційно підвищенню концентрації, а прямує до границі; 2.проникають у клітину тільки певні стереоізомери цукрі; 3.коли в середовищі є одночасно два цукри, спостерігається конкуренція між ними за надходження в клітину.

проходження розчиненої речовини крізь пори мембрани з потоком розчинника 3) дифузія речовин завдяки розчиненню їх у ліпоїдній фазі мембрани 4) полегшена дифузія, коли речовина проникає крізь мембрану у вигляді комплексу з мембранними переносниками 5) обмінна дифузія, коли молекули і іони середовища та протоплазми обмінюються (утворюючи комплекси з мембранними переносниками) на той самий вид молекул і іонів, внаслідок чого концентрація їх у клітині не змінюється 6) активне транспортування, яке потребує для перенесення речовин крізь мембрану затрати енергії клітинного метаболізму 7) піноцитоз 8) активне транспортування, під яким розуміють перенесення речовин крізь клітинну мембрану проти електрохімічного потенціалу (в разі перенесення іонів), або проти хімічного потенціалу (в разі перенесення нейтральних молекул)