Загальна харакетристика юридичної науки презентация

Павленко Дмитро, 2 курс, 1 група

і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.
Наука є найвищим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і найспецифічнішим досягненням людської культури. Вона може сформуватися тільки за певних умов.
Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);
2. категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;
3. наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
4. наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;
5. єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
6. наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;
7. задоволення певної соціальної потреби.

які відображають сукупність суспільних наук, що вивчають суспільні відносини, які врегульовані і охороняються дер­жавою і правом.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, сис­тематизацію і використання знань про державноправову дійсність, її особливістю є спільне дослідження держави і права в їх взаємоєдності, взаємозв'язку і взаємовпливі.

Юридична наука — це суспільна наука, що вивчає об'єк­тивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їх місце та роль у суспільному житті, а також си­стему правових норм, які регулюють відносини у суспільстві.

потреби громадського життя, юридичної практи­ки, юридичної освіти, забезпечувати фахівцівюристів необхід­ними відомостями про видання і застосування нормативноправових актів;
2) має властивості точних наук, тобто юридична наука, як і при­родничі науки, включає в основному конкретні знання, вира­женні у точних конструкціях і співвідношеннях;
3) втілює у собі позитивні якості наук про мислення, тобто дос­ліджує питання, які пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування нормативноправових актів.

життя
Державно-правова закономірність — це об'єк­тивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впрова­джує якісну визначеність цих явищ, що прояв­ляється в їхніх юридичних властивостях.

структурні (закономірності побудови, формування, організації державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні — закономірності «життя», взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), законо­мірності зміни, розвитку державно-правових явищ;
за дією закономірностей у соціальному прос­торі — внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між держа­вою і об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємоза­лежність політики і права);
за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі — загальні, дія котрих поши­рюється на всю державу в цілому і на всю її право­ву систему, і окремі, які діють лише на частині, на «фрагменті» державно-правової дійсності (ска­жімо, закономірності методу правового регулювання суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);

держави за будь-яких істо­ричних умов, у будь-якому місці й за всіх відтинків часу), формаційні (які діють на право й державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);
за способом здійснення, формою прояву — так звані динамічні (їх дія проявляється одно­значно у кожному конкретному, одиничному зв'яз­ку державно-правових явищ — наприклад, за­лежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і «статистичні», дія котрих проявляється лише на значному масиві, множині державно-правових явищ як багатозначг ний, так званий стохастичний зв'язок останніх (наприклад, залежність рівня, динаміки правопо­рушень, злочинності від стану й змін тих чи інших соціальних явищ).

про минулі, теперішні і майбутні (прогнозовані) факти державно-правової дійсності, уявлення про державно-правові явища, правові категорії і поняття, державно-правові концепції й теорії;
2) залежно від безпосереднього предмета дослідження — науки теоретико-історичні, галузеві, міжгалузеві (наприклад, наука екологічного права), прикладні (наприклад, судова психіатрія), міжнародно-правові (науки міжнародного публічного і міжнародного приватного права);
3) залежно від конкретного елемента предмета дослідження — вчення про право, вчення про правове (юридичне) регулювання, вчення про державу, вчення про правосвідомість, вчення про юридичну науку (теорія правознавства);
4) залежно від аспекти вивчення державно-правових явищ — онтологія права і держави; філософія держави і права; аксіологія права та держави тощо.