Передовий міжнародний досвід, методологічні та законодавчі засади вітчизняної системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності презентация

Організація і проведення міжнародних конференцій міністрів, відповідальних за розвиток спорту:
Париж (Франція) – 1976 р.;
Москва (Росія) – 1988 р.;
Пунта-дель-Есте (Уругвай) – 1999 р.;
Афіни (Греція) – 2004 р.
Берлін (Німеччина) – 2013 р.

В результаті міжнародних конференцій міністрів, відповідальних за розвиток спорту, здійснюється формування на міжнародному рівні стратегії розвитку фізичного виховання і спорту як одних з головних елементів гармонійного розвитку людини та важливих аспектів права на освіту та культуру, що характеризує сучасний гуманізм.

У 1978 р. прийнято та у 1991 р. доповнено Міжнародну хартію фізичного виховання і спорту:
Преамбула.
Стаття 1. Заняття фізичним вихованням та спортом – основне право для всіх.
Стаття 2. Фізичне виховання і спорт є важливим елементом безперервної освіти у загальній системі освіти.
Стаття 3. Програми фізичного виховання і спорту повинні відповідати потребам окремих осіб і суспільства в цілому.
Стаття 4. Навчання, кадрове забезпечення і управління в сфері фізичного виховання і спорту повинні забезпечуватись кваліфікованим персоналом.

У 1978 р. прийнято та у 1991 р. доповнено Міжнародну хартію фізичного виховання і спорту:
Преамбула.
Статті 1–4 .
Стаття 5. Для фізичного виховання і спорту необхідні належні обладнання та інвентар.
Стаття 6. Дослідження й оцінка є необхідними елементами розвитку фізичного виховання і спорту.
Стаття 7. Охорона етичних і моральних цінностей фізичного виховання і спорту має бути постійним завданням для всіх.
Стаття 8. Інформація і документація сприяють розвитку фізичного виховання і спорту.

У 1978 р. прийнято та у 1991 р. доповнено Міжнародну хартію фізичного виховання і спорту:
Преамбула.
Статті 1–4 .
Статті 5–8.
Стаття. 9. Засоби масової інформації повинні здійснювати позитивний вплив на фізичне виховання і спорт.
Стаття 10. Національні організації відіграють першочергову роль у фізичному вихованні і спорті.
Стаття 11. Міжнародне співробітництво є однією з умов загального і збалансованого розвитку фізичного виховання і спорту.

У 1978 р. створено Міжурядовий комітет з фізичного виховання і спорту ЮНЕСКО, до складу якого на чотирьохрічний термін обираються представники з 18 країн-членів ЮНЕСКО. Цей Комітет здійснює технічну підтримку та консультативну допомогу країнам у забезпеченні доступності занять спортом, координує міжнародні зусилля в отриманні найбільших вигод від реалізації програм з розвитку фізичного виховання і спорту, а також сприяє обміну передового міжнародного досвіду.

ЮНЕСКО для розповсюдження та популяризації у світі ідей фізичного виховання і спорту задля виховання підростаючого покоління присуджує звання “Чемпіон ЮНЕСКО зі спорту”. Серед видатних спортсменів, удостоєних цього звання, троє українців – Сергій Бубка, Віталій та Володимир Кличко.

У 2002 р. ВООЗ Всесвітній день здоров’я вперше провела під гаслом “Рух заради здоров’я”.
ВООЗ закликає своїх членів щорічно відзначати день “Рух заради здоров’я” з метою сприяння руховій активності населення в якості необхідного компонента зміцнення здоров’я. Такий день запропоновано проводити 10 травня кожного року. Особливе місце серед заходів відводиться залученню широких верств населення до спорту для всіх.

У травні 2004 р. на 57-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я ухвалено Глобальну стратегію ВООЗ з харчування, рухової активності та здоров’я, в якій визначено 4 головних завдання:
1. Скорочення факторів ризику неінфекційних захворювань, зокрема нездорового раціону харчування та недостатньої рухової активності, за рахунок рішучих дій у сфері охорони здоров’я, а також заходів щодо зміцнення здоров’я і профілактики захворювань.

2. Розширення загального усвідомлення і розуміння ролі раціону харчування та рухової активності як детермінантів здоров’я населення та позитивного потенціалу профілактичних заходів.
3. Підготовка, затвердження та реалізація глобальних, регіональних, національних та місцевих політичних курсів та планів дій задля покращення раціону харчування та підвищення рухової активності, що характеризуються тривалим та всеохоплюючим залученням усіх сторін, включаючи громадянське суспільство, приватний сектор та засоби масової інформації.

4. Збір наукових даних і моніторинг основних впливів на раціон харчування та рухову активність; надання підтримки відповідним науковим дослідженням; розвиток необхідних кадрових ресурсів.

У 1966 р. Радою Європи ініційована довгострокова спортивна програма масового руху “Спорт для всіх”.
Головна мета цієї програми – створення рівних умов чоловікам і жінкам, представникам усіх вікових груп для підтримки фізичного і психічного рівня розвитку, необхідного для життя, а також захист людства від виродження.

У 1973 р. спеціальний комітет Ради Європи підтримав інноваційний проект “Спортландія”, що визначав нову генеральну лінію спортивної політики на континенті та інструментарій відповідного стратегічного планування, моніторингу ситуації, моделювання шляхів підвищення “спортивного рівня” громадян на прикладі віртуальної країни.

У 1976 р. Комітетом Міністрів Ради Європи схвалено Європейську хартію спорту для всіх, в якій було зафіксовано такі основні принципи:
право на участь у спортивному житті;
гуманістичний і соціокультурний розвиток;
співробітництво офіційних осіб і добровольців;
самозахист спорту від експлуатації;
доступність спортивних споруд для рекреаційних цілей;
необхідність підготовки кваліфікований кадрів на всіх рівнях.

У 1992 р. прийнято Європейську спортивну хартію, до якої в 2001 р. внесено доповнення, та Кодекс спортивної етики.
Ці два документи визначають базові підходи та принципи розвитку на континенті спорту для всіх.

У статті 4 Європейської спортивної хартії забороняється дискримінацію людей за будь-якою ознакою у їх доступі до занять спортом. А у статті 6 “Удосконалення системи залучення до спорту” проголошується, що:
1. Заняття спортом з метою проведення дозвілля або отримання задоволення, зміцнення здоров’я повинні заохочуватись серед усіх груп населення шляхом надання відповідних споруд і програм усіх типів, а також послуг кваліфікованих інструкторів та керівників.
2. Створення умов для фізичних вправ на робочому місці повинно розглядатися як складова частина збалансованої політики у сфері спорту.

У Кодексі спортивної етики Ради Європи зафіксовано право дітей та молоді брати участь та отримувати задоволення від участі у спорті. Проголошена ідея “заохочення дітей до пошуку їх власних ігор за їх власними правилами”. Кодекс вимагає від спортивних організацій “встановити систему, яка заохочувала б чесну гру та персональний рівень досягнень”.

У 1977–2007 рр. співробітництво у сфері спорту на континенті організовувалось Комітетом з розвитку спорту Ради Європи (CDDS) відповідно до Європейської конвенції про культуру та з метою активного поширення основних цінностей Ради Європи (права людини, демократія) у сферу спорту та за допомогою спорту у інші сфери суспільного життя.

Розробка й реалізація програм та проектів Комітету з розвитку спорту Ради Європи (CDDS):
“ЄВРОФІТ” – комплекс тестування фізичної підготовленості дітей (з 1987 р.) та дорослих (з 1995 р.);
“СПРІНТ” – програма налагодження співпраці з країнами східної Європи (з 1991 р.);
“КОМПАСС” – проект гармонізації міжнаціонального порівняння рівня охоплення населення різними видами рухової активності (1999–2004 рр.).

Через ряд проблем, передусім фінансових, Комітет з розвитку спорту ради Європи трансформовано у 2007 р. у Розширену багатосторонню угоду про спорт (EPAS), члени цієї угоди співпрацюють задля розвитку спорту, створення відповідних міжнародних стандартів та моніторингу за ними, формування панєвропейської платформи для взаємодії державних та громадських організацій.
Станом на 01.01.2014р. Угода включає 35 держав Європи.

У 1999 р. вперше в ЄС було підготовлено всеохоплюючий Гельсінський звіт про спорт, на основі якого через рік у Ніцці (Франція) прийнято Декларацію про специфічні характеристики спорту і його соціальну функцію в Європі, які враховуються для визначення загального курсу сприяння розвитку спорту в країнах-членах ЄС.

У Ніццькій декларації в розділі “Аматорський спорт і спорт для всіх” зазначається, що заняття спортом повинні бути доступні для кожної людини з урахуванням її інтересів та здібностей шляхом організованих або самостійних занять як засобом проведення дозвілля.

За рішенням Ради ЄС та Європарламенту 2004 рік було оголошено “Європейським роком освіти через спорт” з метою привернення уваги європейців до важливості спорту в освітянському контексті та підвищення значення занять фізичними вправами у шкільних навчальних планах.

За підсумками цього року міністри, відповідальні за спорт у країнах ЄС, запропонували щорічно проводити “Європейський спортивний день” з метою використання можливостей спорту для ведення активного і здорового способу життя населення, передусім молоді . У цей день у ЗМІ особлива увага звертається на зв'язок здоров’я і спорту, надається можливість безкоштовного відвідування спортивних споруд, не допускається участь громадян у спортивних заходах в якості глядачів. У школах лозунг дня “Хто активний, той і в навчанні не пасивний”.

У 2007 р. в ЄС оприлюднено так звану “Білу книгу зі спорту” як меморандум країн-членів ЄС щодо соціальної ролі, економічної важливості та організації спорту в Європі.
У цій книзі підкреслюється значення спорту для всіх як важливого чинника зміцнення здоров’я населення.

ходьба, біг підтюпцем, їзда на велосипеді, плавання, аеробіка, лижні види спорту та футбол;
у Фінляндії і Канаді – хокей з шайбою;
у Франції та Німеччині – теніс;
в Японії – боулінг, гольф та спортивне рибальство.

самостійні та сімейні заняття;
членство у спортивних клубах та заняття у фітнес-центрах;
заняття у неформальних групах;
участь у масових спортивних фестивалях та святах.

декларативністю та відсутністю ресурсного забезпечення відповідних партійних та державних рішень;
домінуванням авторитаризму та ігноруванням нової міжнародної стратегії розвитку фізичного виховання – спорту для всіх;

збереженням старих програмних та нормативних засад фізичного виховання різних груп населення, що втілювались у комплексі «Готовий до праці та оборони СРСР»;
пріоритетним місцем спорту вищих досягнень у відношенні до оздоровчої роботи у всіх компонентах сфери фізичної культури і спорту.

повагою до свободи та гідності кожної людини;
захистом права людини на вільний розвиток і вияв своїх здібностей;
наданням рівних можливостей для розвитку людини;
врахуванням потреб, інтересів та індивідуальних особливостей кожної людини
забезпеченням благополуччя людини;
турботою про щастя людини;
самовдосконаленням особистості;
дотриманням високоморальних відносини між людьми.

Орієнтування державної політики на створення умов для активного дозвілля, формування здорового способу життя, зміцнення здоров’я та профілактика хронічних неінфекційних захворювань.
Визначення кожної людини головним об’єктом та суб’єктом процесу залучення до рухової активності.
Врахування інтересів, потреб та здібностей конкретної людини в процесі залучення її до рухової активності.

Гарантування добровільності у виборі кожною людиною форм та видів рухової активності.
Надання рівних можливостей кожній людині у доступності занять руховою активністю.
Забезпечення високоморальних відносин між всіма учасниками спортивного руху, повага до свободи і гідності кожної людини.
Сприяння самовдосконаленню та гармонійному розвитку особистості в процесі залучення до рухової активності.