Метод конституційно-правового регулювання презентация

2 КУРСУ
ГРУПИ ЮД - 641:
ГУЦАЛЮК М.Д.

конституційного регулювання.
5. Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються ха­рактером і специфікою предмета регулювання.
6. Ознаки методу конституційного права.
7. Метод правового регулювання характеризується трьома основними чинниками.
8. Імперативний метод.
9. Диспозитивний метод.
10. Рекомендаційний метод.
11. Заохочувальний метод.
12. Методологія науки конституційного права.
13. Спеціальні методи.
14. Складні й динамічні процесі.
15.Універсальність методу конституційного регулювання.
16.Висновок.

отримання об"єк­тивних, достовірних знань.
Методологія – це вчення про методи пізнання, тео­ретичне обгрунтування використовуваних у науці мето­дів і способів пізнання; теорія методів, сукупність пев­них теоретичних принципів, логічних прийомів і конк­ретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних та онтологічних принципів, зако­нів і категорій, які опосередковують загальні властивості й зв"язки буття і наукового пізнання.

конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правово­го регулювання.

ре­гулювання, під яким, звичайно, розуміють систему при­йомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядко­вують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

конституційного права на суспільні відносини. Важливо також встановлювати коло та статус таких суб'єктів, якими є народ, нація, особа тощо.

специфікою предмета регулювання.
1. За допомогою конституційного регулювання за­кріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні прин­ципи й положення, які визначають зміст та основні на­прями розвитку суспільства. Роль цього регулювання є надзвичайно важливим і по­лягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в од­не ціле, спрямувати народ на досягнення завдань і цілей, які стоять перед ним.
2. Максимально високий юридичний рівень — ха­рактерна особливість цього методу. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відноси­ни, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безпо­середнє закріплення — визначальний метод галузі кон­ституційного права України.
3. У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. І це невипадково, оскільки об'єктом консти­туційного правового впливу є основоположні відносини владарювання (влади) народу України. Така імперативність відрізняє розглядувану галузь від інших галузей, де міра категоричності приписів може бути значно слабшою.
4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. В суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше". Не випадково у цьому відношенні виняткова роль Конституції, яка вста­новлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин особи й держави тощо. Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної вла­ди, конструкція правової системи тощо.
5. Метод конституційного регулювання має універ­сальний характер. Його дія в більшості випадків поши­рюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.
6. Специфічною рисою методу, що розглядається, є поєднання безпосереднього, прямого регулювання сус­пільних відносин нормами конституційного права з не­прямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм.
7. Поєднання стабільності й динамізму — одна із специфічних ознак методу конституційного регулюван­ня. З одного боку, Конституція — це надзвичайно по­стійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень.

та інші, тісно пов'язані з ними сус­пільні відносини;
б) обумовлений функціями конституційного пра­ва;
в) має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер;
г) сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права по відношенню до інших галузей національного права; представ­лений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

їхньої визначеності і самостійність дії суб'єктів
шляхи забезпечення прав і обов'язків

передбачає категоричну та детальну регламентацію поведінки учасників правових відносин. Він спирається на субординації і підпорядкуванні, а також використовується для регулювання найбільш значущих для держави інтересів. В імперативному методі правового регулювання ширшим є застосування встановлення обов'язків, обмежується державою ініціатива суб'єктів суспільних відносин, серед юридичних документів, переважними є акти одностороннього волевиявлення, а правова регламентація має загальний характер.

Характерними рисами імперативного методу є:

Сувора підлеглість одних суб'єктів іншим
Виконавська дисципліна
Пряме виконання вказівок юридичними та фізичними особами

суспільних відносин за допомогою дозволів, які передбачають вільну саморегуляцію суб'єктами власної поведінки, на основі принципів права. В даному методі більша перевага надається дозволу, а не зобов'язанню та заборонам, в такому випадку учасники суспільних відносин можуть відступати від визначених у правових актах варіантів поведінки, і самі можуть вирішувати свою роль участі в таких відносинах, а право визначає лише найважливіші моменти їх взаємодії. Диспозитивний метод ґрунтується на рівноправності і незалежності сторін один від одного, він передбачає вільну саморегуляцію суб'єктами своєї поведінки, але встановлює межі і процедури такої саморегуляції.

Він є характерним для приватного права, тому що наділяє самостійністю певну особу у виборі варіанта поведінки, право визначає найбільш важливі аспекти його взаємодії. Диспозитивний метод здійснюється шляхом:

Установлення правил, що встановлюють межі дозволеної поведінки
Субсидіарних правил, які застосовуються тільки в тому разі, якщо особи не домовилась про встановлення певних правил між собою (не забажали або забули їх встановити)
Правил, що закріплюють принципи правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

правових відносин вказівок, що не несуть в собі обов’язкової юридичної сили, стосовно прийнятої для суспільства для суспільства, ефективної поведінки.
Суб'єктам не забороняється обирати той варіант поведінки, який на їхню думку є найбільш правильним, або використати той варіант, що був рекомендований вказівкою, частково. Прикладом застосування цього методу може слугувати розроблення уповноваженими державними органами певних трудових договорів (контрактів) між роботодавцем та працівником, які сприяють усуненню виникнення всіляких непорозумінь між ними.

за наявності яких вибір суб'єктом певного варіанта юридично значущої поведінки надасть йому додаткових матеріальних (наприклад, премія) або нематеріальних благ (додаткові дні відгулу).
Метод використовує стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб'єктів, яка є найбільш бажаною для досягнення цілей, що поставлені державою

державних органів, народних депутатів,інститутів самоврядування. Методологічна підготовка спеціалістів з конституційного права має своїм завданням озброєння їх необхіднимизнаннями, які принесуть практичну віддачу.
У науці конституційного права з успіхом використовуються здобутки і методи соціології, психології, кібернетики, синергетики тощо. При цьому треба мати на увазі, що в науці, системі знань взагалі є два рівні – емпіричний і теоретичний.

– системний та соціологічний метод, метод кількісного та якісного аналізу, порівняльний, історичний, формально-логічний (догматичний) метод та ін.

ставлять питання про нові підходи до осмислення й оцінки державно-правових (конституційних) явищ. Один із перших кроків у цьому напрямі – нові, нетрадиційні підходи до самої методології державно-правової науки, до тих її понять і категорій, які ще не так давно вважались незмінними.

практично на всі галузі системи національного права. Загальне регулювання, таким чином, набуває в певній площині рис конкретного, персоніфікованого регулю­вання.

оз­нак, які виокремлюють конституційне право в самостій­ну ланку всієї системи національного права України.