ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПСИХОЛОГІЇ презентация

Гельмгольц – “дитя сонця”.
3. Невтомний дослідник Френсіс Гальтон.
4. Вільгельм Вундт – організатор першої психологічної лабораторії.
5. Герман Еббінгаус – дослідник пам’яті.
6. Суперники Вільгельма Вундта.
7. Перші експериментатори в США.
8. В.М. Бехтерев та його експериментальні проекти.

Є засновником експериментальної психології.
В 1860 р. опублікував розвідку “Елементи психофізики”,
яку вважають першою працею з експериментальної
психології. Створив закон Вебера-Фехнера: сила відчуття змінюється пропорційно до логарифма сили подразника.

(за однакової абсолютної різниці сили двох подразників, при зростанні їхньої інтенсивності відмінність у інтенсивності відчуттів зменшуватиметься. Фехнер поставив психологічну проблему – інтенсивності відчуттів

запропонував методи для

вимірювання відчуттів, зокрема, три класичні методи вимірювання порогів відчуттів.

різницю у відчуттях та швидкості реакції. Досліджувані сприймають вплив різних подразників, поки не визначають серед них той, що за мірою впливу відповідає еталонному.
Метод постійного стимулу полягає в тому, що досліджувані багаторазово порівнюють два подразники, число їхніх правильних відповідей підраховують.
Метод встановлення порогу (ледь помітних відмінностей): досліджуваним пропонують два подразники, потім змінюють значення, збільшуючи чи зменшуючи їх, поки досліджувані не повідомлять, що встановили відмінності.

Фехнер визначив поняття:
“абсолютний поріг чутливості” – це точка в інтенсивності подразнення, нижче якої не фіксується ніяких відчуттів (тобто такий вимір подразника, за якого відчуття немає, та той рівень подразника, за якого досліджувані говорять про появу ледь помітного відчуття).

“диференційний поріг” – найменша різниця у подразниках, що викликає ледь помітні зміни у відчуттях (наскільки треба змінити вагу якогось тіла, щоб досліджувані відчули зміну у відчуттях).

фізіологоії органів чуття. Він розробив схему експериментального дослідження дотику і сконструював особливий прилад – естезіометр, або циркуль Вебера. Одним із його досягнень стало експериментальне визначення точності тактильних відчуттів, а саме відстані між двома точками на поверхні шкіри, за якої людина відчуває два окремих дотики.

R – стандартна величина стимулу.

У 1834 р. Вебер дійшов висновку,що для визначення ледве помітної різниці між двома подразниками можна вивести постійний коефіцієнт, свій для кожного різновиду відчуттів. Для слухової чутливості це співвідношення становитиме 1/10, для світлових подразників – 1/100.

У 1845 р. Вебер зробив відкриття про гальмівний вплив на діяльність серця блукаючого нерва, що стало початком вивчення гальмування як особливого фізіологічного явища.

близько 200 різнопланових праць у галузях термодинаміки, фізіології, оптики, електродинаміки, геології. Він був професором хірургії, анатомії, фізіології, фізики, для проведення власних дослідженя винайшов міограф, гальванометр, електромагнітний двигун, офтальмоскоп, кінограф.

Усе це свідчить про те, що Геоман фон Гельмгольц був одним із найвидатніших учених XIX ст.
У 1852 р. Гельмгольц визначив швидкість руху збудження по нервових волокнах. Це було величезне відкриття, оскільки на той час вважали, що нервові імпульси мають “невимірну” швидкість і що людські думки не пов’язані з якимось матеріальним процесом.

оптики”, в якому представив дослідження сенсорних функцій, зокрема, анатомії та фізіології ока.

Він ретельно провів дослідження слуху і сформулював “резонансну теорію слуху” у праці під назвою “Вчення про звукові відчуття як фізіологічні основи теорії музики”.

вагомих результатів у багатьох науках (антропології, географії, математиці, метеорології). Його вважають засновником диференціальної психології та психометрики.
Френсіс Гальтон був людиною з надзвичайно високим інтелектом.

Автори “Історії психології” вважають, що опосередковано можна дійти висновку, що коефіцієнт інтелекту вченого = приблизно 200 (Д. Шульц, С. Шульц, 1998).
Він обгрунтував новий метод наукового психологічного дослідження – метод близнюків. Гальтон стверджував, що в талановитих родинах геніальні діти народжуються значно частіше, тож це зумовлено спадковістю, а не впливом зовнішніх умов.

Гальтона вважають дослідником, який перший використав анкету.
Відкрив закон регресії як закон успадкування ознак
будь-які ознаки нащадків мають тенденцію більше наближатись до середнього значення в популяції, ніж до значення цього параметра у батьків (ознаки регресують до середнього значення в популяції).
Зробив нове відкриття – коефіцієнт кореляції (міра зв’язку між ознаками).
Винайшов особливий свисток, який використовував для постійних експериментів з людьми і тваринами, а також винайшов фотометр (для розрізнення кольорів), калібрований маятник (для визначення часу реакції на світло та звук), набір ваг (для оцінки кінетичної або м’язової чутливості), спеціальну рейку з розміткою (для оцінки довжини відрізків), набір пляшок із різними речовинами (для перевірки нюху).

способу розпізнання людей і їх ідентифікації.
Започаткував одну із ліній вивчення психічного розвитку метод вільних асоціацій – це був один із перших по-справжньому наукових інструментів розкриття психологічної реальності, його удосконалювали застосовували і В. Вундт, З. Фройд, К. Юнг.
Гальтон першим почав використовувати опитувальники.
У психології відкрив явище синестезії (який-небудь подразник, діючи на відповідний орган чуття, поза бажанням суб'єкта, викликає не тільки відчуття, специфічне для даного органу чуття, але одночасно ще і додаткове відчуття чи уявлення, характерне для іншого органу чуття).
Гальтон був одним із перших дослідників здібностей. У книзі “Дослідження здібностей людини та їх розвиток” він уперше сформулював ідеї психологічного тестування. Він сам розробляв тести для своїх досліджень.

і зокрема батьком експериментальної психології. У 1879 р. Вундт на власні кошти створює свою знамениту першу в світі психологічну лабораторію, яка згодом

перетворюється на Інститут експериментальної психології.
Вундт також вивчав асоціації: розробив метод єдиного пред’явлення словесного подразника в зоровій та слуховій формі і вимірював час реакції між словом-подразником та відповіддю на нього.
Психологічний закон, сформульований Вундтом – це закон творчого синтезу, який відповідає за усвідомлене (аперцептивне сприйняття), що протиставлялось асоціативному перцептивному сприйняттю.

пам’ять і здатність до навчання за допомогою експериментального методу.
Він довів, що експериментальне дослідження вищих психічних функцій є можливим. До того ж цікаво, що він був психологом-одинаком, проводив свої

дослідження, не маючи фінансової підтримки, власної лабораторії, не працюючи в університеті.
Еббінгаус визначив, що не слід використовувати як матеріал для запам’ятовування вірші або завершені історії. Оскільки сприйняття словесного матеріалу призводить до виникнення певних уже сформованих асоціацій, то це впливатиме на процес запам’ятовування.

роду матеріал дослідник не має можливості контролювати. Еббінгаус вирішив використовувати абсолютно однорідний матеріал, який не породжує жодних асоціацій, та абсолютно незнайомий.

Для досягнення мети він винайшов особливий матеріал для запам’ятовування, а саме беззмістовні набори складів із двох приголосних і однієї голосної. Він вважав, що саме набори беззмістовних складів забезпечують чистоту експерименту. Еббінгаус склав список із 2300 складів і всі ці можливі поєднання трьох букв, записані на картках, використовував у випадковому порядку. Склади також повинні були утворювати ряди, в яких не могло бути жодного змісту. Насправді це непросте завдання,оскільки досить складно знайти поєднання букв, які б звучали беззмістовно та не викликали жодних асоціацій. Однак Еббінгаус упорався з цим, оскільки добре володів англійською, французькою, грецькою мовами і латиною.

Вона показує закони збереження вивченого матеріалу: в перші години після запам’ятовування втрачається близько 60% інформації, потім процес сповільнюється. Через 6 днів залишається не більше 20%, і вже ця частина зберігається в пам’яті досить міцно. Осмисленниц матеріал запам’ятовується у 9 разів швидше та легше ніж беззмістовний.
2. Знаменитий психологічний закон: “7+/-2”. При одному прочитуванні запам’ятовується або 5, або 7, або 9 складів.
3. Ефект країв. При запам’ятовуванні спрацьовує ефект краю. Краще запам’ятовується початок та кінець матеріалу, а середина випадає.
4. Ефект повторення. Чим більший обсяг матеріалу, тим більше повторень і часу потрібно для його бездоганного відтворення.
5.Ефект надмірного запам’ятовування: для того,щоб запам’ятати і відтворити матеріал, треба повторити його надмірну(більшу) кількість разів.

психічні психологічні функції, застосовуючи методи Еббінгауса і Вундта. Він помітив, що досліджуючи пам’ять, Еббінгаус не звернув увагу на суб’єктивний досвід досліджуваного і розглядав учіння як механічний процес. Мюллер сформував іншу точку зору. Учіння та запам’ятовування – це не механічний процес, оскільки для суб’єкта

існує можливість проявити активність. Коли досліджуваному пропонують позбавлений сенсу список складів, він все одно знаходить можливість асоціювати їх, свідомо групує матеріал.

що процес забування відбувається в результаті взаємодії нового матералу з тим, що людина запам’ятала раніше (між новими та минулими асоціаціями формується інтерфенція, і саме вона діє як чинник, що зумовлює забування).
Для своїх досліджень Мюллер зі своїм помічником винайнов прилад, який назвав “барабан пам’яті”. Це циліндр, що обертався та регулював подання матеріалу для запам’ятовування. Використання цього приладу сприяло більш точним та об’єктивним дослідженням пам’яті.

психології Брентано бачив у тому, щоб вивчати та досліджувати психічні феномени.
Брентано у своїх працях полемізує з Вундтом: на його думку, предметом вивчення

психології є не елементи психічних процесів, а психічні акти та психічна активність. Справжній предмет психології – це переживання. Він вважає, що експерименти є корисними, а основним науковим методом є спостереження.

сприйняттям, одна з його праць – “Психологія сприйняття музики”.
У 1894 р. став професором Берлінського університету і створив у цьому закладі психологічну лабораторію. Спочатку лабораторія займала три невеликі кімнати, а невдовзі

перетворилась на науковий дослідницький інститут. Штумпф цікавився працями Брентано і під його впливом вважав, що психологія має займатися вивченням феноменології.
Штумпф створив архів музичних записів, заснував Берлінську асоціацію дитячої психології. Від його досліджень тягнуться ниточки до гештальтпсихології та когнітивних теорій сучасної психологіії.

1894 р. стає професором університету м. Вюрцбурга, а 1896 р. створює лабораторію, яка згодом отримує назву Вюрцбурзької школи психології.
Свій підхід назвав систематичною експериментальною інтроспекцією. Учасники

дослідження, які виконали певне складне завдання (встановлення логічних зв’язків між поняттями), мали ретроспективно пригадати все пережите під час виконання завдання, яким чином відбулося формування того чи іншого судження.
У лабораторії Кюльпе дослідники сформулювали теорію безобразної думки, тобто такої, що не містить ніяких сенсорних та образних компонентів.

вивчаючи час реакції в пізнавальних процесах та бінокулятний зір.
У 1892 р. переїхав до США, де створив у Корнельському університеті наукову школу. Тітченер написав грандіозну “Експериментальну психологію” в 4-х томах, спираючись на вундівське розуміння

предмета, методів і завдань психології. Його інколи називають “американським Вундтом”. Напрям, який він розробляв, називають структуралізмом, оскільки вчений вважав, що предметом психології є свідомість, упорядкована в певну структуру.
Тітченер був одним із перших, хто почав залучати до експериментальної роботи жінок.

дійшли до наших часів (“Психологічні монографії”, “Психологічний бюлетень”, “Психологічний огляд”). Був організатором психологічних лабораторій в університетах Торонто (1898), Прістона (1893) і Дж. Хопкінса (1903).

Завдяки йому увійшов в загальний обіг термін “соціальна психологія”.
У об’ємній праці в 3-х томах “Генетична логіка” вчений сформулював положення про розвиток, які є цілком звичними для всіх, хто вивчав вікову психологію. Зазначав,що розвиток передбачає багато стадій, що мають таку послідовність: вроджені рефлекси, розвиток мови, стадія логічного мислення.

багато зробив для розвитку експериментальної психології в Росії.
З 1878 р. працював у клініці душевних на нервових захворювань. У 1884 р. слухав курс лекцій Вундта та працював у його лабораторії. У 1885 р. очолив кафедру душевних захворювань у Казанському університеті й організував психофізіологічну лабораторію – першу в Росії психологічну науково-дослідницьку установу.

схематичну модель провідних шляхів головного і спинного мозку, пнемограф (апарат для запису дихальних рухів), рефлексограф (прилад для записів колінних рефлексів).
У 1918 р. вчений організував Державний інститут з вивчення мозку та психічної діяльності.
Бехтерев започаткував експериментальне вивчення хворих у клінічній психології і розробив низку конкретних методичних прийомів об’єктивного психологічного вивчення, серед яких словесний асоціативний експеримент, методика визначення та порівняння понять, коректурна проба, завдання для оцінки працездатності хворого тощо.

- локалізація психічних функцій;
- гіпнотичні стани;
- колективна поведінка;
- способи корекції відхилень.

Він описав низку захворювань, встановив симптоми, які названо його ім’ям:
- постенцефалітичні симптоми Бехтерева;
- психотерапевтична тріада Бехтерева;
- фобічні симптоми Бехтерева.

чудовим лікарем і вилікував за життя не один десяток тяжкохворих людей.
Опублікував понад тисячу праць, заснував більше 40 наукових закладів.
Провів низку досліджень із вивченням впливу навіювання на діяльність людини.
Уперше експериментально виявив такі явища, як груповий тиск, конформізм, які пізніше почали вивчати в західній психології.