Монтаж та експлуатація об'ємних гідроприводів. Вали відбору потужності презентация

рукавів.
3. Правила збирання і установки гідроагрегатів.
4. Заправка гідросистеми робочою рідиною.
5. Забезпечення експлуатаційної надійності гідроприводу.
6. Основні несправності гідроприводу.

Установка гідроагрегатів повинна здійснюватися забезпеченням зручного доступу до вузлів і елементів. Заміна агрегатів не повинна викликати необхідності демонтажу сусідніх вузлів і елементів гідроприводу. Гідромашини не повинні сприймати навантажень від ваги приєднувальних трубопроводів або зусиль, що виникають внаслідок пружної деформації трубопроводів. У всмоктуючій гідролінії насоса повинен забезпечуватися необхідний підпір робочої рідини. Діаметр всмоктуючого трубопроводу має бути не менше умовного проходу всмоктуючого отвору насоса.
Швидкість руху робочої рідини у всмоктуючому трубопроводі не повинна перевищувати 1,2 м/с. Всмоктуючий трубопровід повинен мати мінімально можливий опір. Допустиме розрідження у всмоктуючому трубопрводі 0,02…0,025 МПа. Зливний трубопровід в гідроприводах з розімкненою циркляцією робочої рідини, а також в насосах підживлення повинен мати розміри, що забезпечують переміщення робочої рідини з швидкістю, що не перевищує швидкість її руху у всмоктуючому трубопроводі. Інакше при зливі в гідробаці утворюється масляна емульсія (суміш масла і повітря). Зливна труба повинна занурюватися в масло, мати скіс з кутом 45о ; мінімальна відстань від дна бака до труби повинна складати 2,5 зовнішнього діаметру зливної труби.
Дренажні отвори на корпусах гідромашин повинні розташовуватися у верхніх частинах для усунення утворення камер, заповнених повітрям. При значній довжині дренажного трубопроводу його перетин необхідно збільшувати щоб уникнути підвищення тиску всередині корпусу гідромашини. Сполучення гідроагрегатів виконується за допомогою сталевих трубопроводів або гумометалічних рукавів.

в місці закладення;
різкі вигини і скручування не допускаються;
при роботі не повинно бути тертя рукавів одного з іншим і з деталями конструкції;
довжина прямої ділянки рукава біля приєднувальної арматури - не менше шести зовнішніх його діаметрів.

перевірки наявності всіх комплектуючих вузлів і деталей. Переконавшись в справності, приступають до монтажу гідроагрегатів, гідромашин, гідроапаратури, з'єднувальних трубопроводів і контрольно-вимірювальних приладів. Потім вмонтовують системи управління, охолоджування. Всі отвори для підведення і відведення робочої рідини мають бути закриті відповідними заглушками. Трубопроводи ретельно очищаються, а їх внутрішні поверхні протравлюються. Потім труби промиваються в спеціальних промивальних ваннах, просушуються стиснутим повітрям і закупорюються до встановлення на машину. Перед монтажем трубопроводи мають бути випробувані на тиск, що перевищує максимальний робочий в 2 рази.
Особливу увагу необхідно приділяти правильному монтажу пристроїв ущільнювачів. На поверхні деталей, що сполучаються з ущільненням не допускаються подряпини, забоїни, сколи, задири і інші дефекти. Розміри і чистота з'єднаних поверхонь повинні відповідати вимогам нормативно-технічної документації.

протирають безворсовим тампоном, змоченим в бензині. Потім їх сушать при кімнатній температурі до повного випаровування бензину і змащують робочою рідиною або змащувальним матеріалом, інертним до матеріалу ущільнень.
Не допускається перекіс вузла ущільнювача, надмірне розтягування, скручування і механічне пошкодження ущільнень. У разі відсутності західних фасок на ущільнюваних деталях або при монтажі ущільнень на деталі, що мають нерівності і ступінчасту форму, застосовують спеціальні монтажні оправки.
Монтаж і демонтаж вузлів і елементів об'ємного гідроприводу проводять відповідно до інструкції з його експлуатації.

монтажних робіт в гідросистему заливають робочу рідину необхідної марки і в потрібному об'ємі. Вміст води в ній не допускається. Очищення від механічних домішок проводиться на спеціальних установках. Робоча рідина фільтрується. Тонкість фільтрації не має бути більше тієї, яка забезпечується "найтоншим" фільтром, встановленим в гідросистемі.
Надійність гідроприводу безпосередньо залежить від чистоти робочої рідини, тому при заправці необхідно захищати масло від забруднень на різних технологічних етапах. Заправка повинна проводитися заправними станціями з ручним або механізованим приводом. Перевагою заправних станцій є наявність резервуару, що захищає масло від забруднення в процесі транспортування, зберігання і заливки, приймальних і напірних фільтрів тонкого очищення, що забезпечують необхідну тонкість фільтрації при заправці.

На першому масло заливається в корпус гідромашини, а повітря видаляється дренажною системою. Для цього проводиться подача робочої рідини через монтажний трубопровід в нижню дренажну точку гідроприводу. У міру надходження робочої рідини повітря через верхню дренажну точку витісняється в гідробак. На другому етапі здійснюється заливка робочої рідини в гідробак до верхнього рівня. На третьому етапі заправляється гідросистема. При цьому проводять пробні пуски об'ємного гідроприводу на холостих режимах при мінімальній частоті обертання приводного валу. Пробні пуски мобільних машин проводять з перервами на протязі 15 с за допомогою стартера. Контроль за наповненням гідросистеми здійснюється по пониженню рівня масла в гідробаці. Після заповнення приводний двигун запускається на холостих режимах на протязі 3…5 хвилин, після чого проводиться дозаправка до потрібного рівня робочої рідини по мітці на покажчику гідробака.

надійність гідроприводу забезпечується за рахунок:
комплексу додаткових заходів, які здійснюються при виготовленні, установці і експлуатації вузлів і елементів;
застосування відповідних конструкційних матеріалів (сталей) і їх додаткової термообробки для підвищення міцності і зносостійкості деталей;
підвищена чистота обробки основних деталей, раціонального вибору допуску і посадок, зменшення концентрації напруги;
запобігання руйнування зварних вузлів і з'єднань шляхом вдосконалення методів їх конструювання і технології виготовлення;
використання для елементів ущільнювачів відповідних гум;
застосування робочих рідин, що зберігають необхідні робочі властивості при низьких температурах;
зниження втрат тиску робочої рідини в гідролініях всмоктування, нагнітання і дренажу;
використання пристроїв для підготовки і підігріву робочої рідини перед початком запуску;
вибору оптимальних режимів пуску гідроприводу.

його безпосередньо в гідробаці. Рекомендується також встановлювати насоси так, щоб всмоктуючий отвір насоса був розташований нижче за найменший рівень масла в гідробаці не менше чим на 500 мм. При роботі в режимі самовсмоктування робочої рідини всмоктуючу гідролінію слід робити якомога коротше; забороняється поміщати в ній фільтри і інші елементи, сприяючі збільшенню опору проходу робочої рідини. Необхідно ретельно стежити за герметичністю всмоктуючого трубопроводу.
Особлива увага повинна приділятися очищенню робочої рідини від забруднень. Фільтри рекомендується встановлювати на зливній магістралі. Пропускна спроможність їх має бути удвічі більшою, ніж фільтрів в нормальних умовах експлуатації. У гідросистемі необхідно передбачати перепускні клапани.

мати відстійники для збору води і пристрою для зливу конденсату. Щоб уникнути попадання конденсату в гідросистему гідропривід повністю заповнюється маслом, а для компенсації об'ємних змін рідині в процесі роботи приводу встановлюються еластичні компенсатори. Інакше сполучення гідробака з атмосферою повинне здійснюватися через пристрої, що повністю виключають попадання води в робочу рідину.
У гідроприводах, що працюють в умовах холодного клімату, при пуску і в початковий період роботи значно зростають втрати тиску в трубопроводах. При -50…-60оС втрати тиску робочої рідини в гідролініях приводу можуть зростати в 15…20 разів в порівнянні з втратами тиску при +50о С. Для зменшення втрат тиску в трубопроводах необхідно забезпечити мінімальну протяжність трубопроводів, скоротити число вигинів, з'єднань, переходів і тому подібне. Допустима швидкість робочої рідини у всмоктуючому трубопроводі - 0,85 м/с, в зливному - 1,4 м/с, в нагнітальному при номінальному тиску 32 МПа - 5 м/с.

сталий тепловий режим доцільно передбачати теплоізоляцію гідробаків і трубопроводів. З цією ж метою в гідроприводах можна застосовувати пристрої для підігріву робочої рідини в період пуску. Рекомендується це робити протягом 20…30 хв. У гідравлічній системі приводу підігрів робочої рідини в період пуску забезпечується шляхом пропускання всієї робочої рідини, що подається насосом, через запобіжний клапан при номінальному робочому тиску.
Пуск насосів в умовах низьких температур повинен проводитися при поступовому підвищенні тиску робочої рідини до номінального з витримкою при тиску 10 МПа протягом 1…2 хв.
Для полегшення пуску приводного двигуна і щоб уникнути виходу з ладу насоса його привід рекомендується здійснювати через роз'єднувальні муфти (бажано фрикційні). За відсутності конструктивної можливості застосування роз'єднувальних муфт необхідно обмежити частоту обертання вала при запуску для аксіально- поршневих гідронасосів до 1000 об/хв., шестеренчастих, - до 1500 об/хв. У гідроприводах із замкнутою циркуляцією передбачається автоматичне обмеження потужності насоса.

Fendt Favorit Vario 926.
2. Гідрофіковані вали відбору потужності.