Болгарія презентация

1919 р., переміг БЗНС, і його керівник О. Стамболійський очолив коаліційний (крім «землеробів» до нього увійшли представники Народної та Прогресивно-ліберальної партій) уряд. У Болгарії встановилося жорстке правління, спрямоване на стабілізацію становища, яке спричинило спротив лівих радикалів, зокрема комуністів. Для отримання довіри народу наприкінці березня 1920 р. було проведено дострокові вибори до Народних зборів.

За їх результатами БЗНС сформував однопартійний уряд, доручивши очолити його тому ж таки О. Стамболійському. Опираючись на масову підтримку селянства, уряд провів низку важливих реформ. Так, було прийнято закони про трудову повинність та про трудову поземельну власність, запроваджено прогресивний прибутковий податок, зменшено податки на землю та худобу, створено земельний фонд з монастирських та державних земель, обмежено спекулятивні операції, націоналізовано великі житлові будинки та ін. Безземельні та малоземельні селяни отримали змогу купувати землю на пільгових умовах.

1879-1923

значного послаблення репараційного тиску.
Успіхи уряду БЗНС серйозно занепокоїли їхніх політичних опонентів як у таборі правих, так і в лівому русі. Праві вважали, що О. Стамболійський веде країну до комунізму. Комуністи ж закидали йому, що він, навпаки, своїми реформами відволікає трудящих від боротьби за комунізм. У 1922 р. праві утворили Конституційний блок, а праві діячі на чолі з професором Софійського університету О. Цанковим об'єдналися у «Народний зговор». Активно втручалася у політику й армія - частина офіцерів утворила Військову лігу.

Упродовж 1921-1922 рр. БЗНС намагався співпрацювати з комуністами, але після того, як останні почали створювати власні збройні формування, це співробітництво припинилося. Незважаючи на те що «Селянська диктатура» О. Стамболійського мала широку підтримку серед більшості болгар (свідчення тому - результати виборів у квітні 1923 р., які завершилися беззастережною перемогою БЗНС), комуністи виступили проти аграрників.

За цих умов молодий цар Борис змушений був зображувати «слухняного монарха» й перебував, як він сам стверджував, у ролі «господаря магазину з продажу скляних виробів, до якого увірвався слон. Доводиться постійно прибирати скалки скла, постійно зазнавати збитків».

маріонетки. Наступного року Цар Борис ІІІ організував контр-переворот і встановив уряд лояльний йому, даний переворот фактично привів до особистої диктатури царя Бориса ІІІ. Політичний процес в країни був підвладний Царю, парламентська система держави була переосмислена й повернена, але без відновлення політичних партій. Із піднесенням царської влади Болгарія в 1935 році вступила в еру процвітання й зростання, яке заслужено називають Золотим часом Третього Болгарського Царства. Цей період тривав приблизно 5 років.

1894-1943

1930-х роках та залученню Болгарії до кола сателітів Німеччини. 1940 року Болгарії відійшла, за узгодженням з Німеччиною та Румунією, південна Добруджа, а 1941 року відійшли райони історичної Македонії (включаючи вихід до Егейського моря), втрачені Болгарією за Нейїською угодою 1919 року, та які між війнами входили до захоплених на той момент німцями Югославії та Греції. Неодноразово зустрічався із Гітлером, в тому числі в його гірській резиденції Бергхоф. 20 січня 1941 року Цар Борис зявився на обкладинці журналу «Тайм» у повному військовому вбранні.

Однак, враховуючи проросійські настрої значної частини народу й будучи пацифістом за поглядами, під час Другої світової війни не оголошував війну СРСР й не відряджав болгарські війська на Східний фронт. Окрім того, зміг врятувати 50 тисяч болгарських євреїв, мобілізувавши їх на громадські роботи (його пам'ять увіковічено в Ізраїлі). Німецькі війська були присутніми в Болгарії тільки вздовж залізниці, що вела до окупованої Греції.

за «нейтралітету» царя вже давно готувалися до захоплення влади. У Болгарії визріла змова (її притягальним центром був О. Цанков), до якої долучилися македонські націоналісти, Військова ліга, Спілка унтер-офіцерів, «Родна защита», «Кубрат», що об'єдналися під егідою «Народного зговору». У ніч на 9 червня вони здійснили державний переворот, убивши О. Стамболійського, й поставили на чолі виконавчої влади О. Цанкова. Вияви протесту, що подекуди набрали форми воєнних акцій проти заколотників, були розрізненими і зазнали поразки.

Болгарії різко зросла. Вищі офіцери вже не погоджувалися на роль «обслуги» при традиційних політиках і претендували на встановлення військової диктатури. На шляху до своєї мети вони готові були усунути будь-яку перешкоду, зокрема й царя, який мав необережність не завжди схвально відгукуватися про генералітет. «Військові таких речей не вибачають», - згадував він згодом. Натомість уряд О. Цанкова продовжував пожинати плоди вересневого погрому. Наприкінці 1923 р. на виборах до Народних зборів проурядова партія «Демократичний зговір» здобула більшість місць у болгарському парламенті, провівши ряд антидемократичних законів, як, наприклад, закон «Про захист держави». Проте у «Демократичному зговорі» посилилися внутрішні чвари, які призвели до його розколу. Уряд втрачав опору.

- уряд О. Цанкова було відправлено у відставку і призначено новий на чолі з Андрієм Ляпчевим. Цей уряд став урядом Народного блоку. Зміни сприяли демократизації країни: було дозволено діяльність заборонених раніше опозиційних партій, оголошено часткову амністію, заявлено про повернення до парламентаризму тощо. Відбулися зміни на краще й у фінансово-економічному житті країни. Але період піднесення тривав недовго - світова економічна криза 1929-1932 рр. відчутно позначилася й на Болгарії: при зниженні реальної заробітної плати робочий день у більшості галузей промисловості став тривалішим, близько 25 % робітників втратили роботу, розорювалися дрібні та середні селянські господарства.

19 травня 1934 р. Військова ліга та «Звено» здійснили військовий переворот, поваливши уряд Народного блоку. Серйозна загроза нависла й над Борисом - представники заколотників, які прибули до царя зі списком нового уряду на чолі з Кімоном Георгієвим, мали при собі заготовлений указ про відречення на той випадок, якби Борис відмовився затвердити нових міністрів. Заколотники фактично скасували в країні Тирновську конституцію 1879 р., розпустили політичні партії, обмежили громадянські права та свободи. Але більшість військових не підтримала офіцерську верхівку й поступово, завдяки витонченим маневрам Бориса, армія стала надійною опорою монарха. Напередодні Другої світової війни Борису вдалося вийти з політичного затінку й посісти чільне місце на болгарському політичному олімпі.

в Першій світовій війні, де вона виступила на боці Німеччини, та зречення батька. Прийняв країну у стані на грані хаосу. Незважаючи на всі зусилля придушити діяльність як лівих, так і правих екстремістів та стабілізувати болгарську політику, був фактично безпорадним за часів авторитарних урядів Олександра Стамболійського

6 жовтня 1919 року вибори привели до влади Землеробський Союз, і цар був змушений призначити його лідера, Олександра Стамболійського, прем'єр-міністром. Болгарія була переважно аграрною країною, і прем'єр-міністр був надзвичайно популярним серед селян. Він швидко висловив свою ворожість як до середнього класу й армії, так і до самої ідеї монархії[27], та встановив авторитарне правління. Борис неодноразово намагався висловити йому своє невдоволення, на що отримав відповідь, що болгарський цар царює, але не керує. Борис зізнавався близьким:

«Я відчуваю себе власником крамниці посуду, до якої запустили слона. Я матиму зібрати друзки й залікувати рани».

1894-1943