Томас Стернз Еліот 26 вересня 1888 – 4 січня 1965 презентация

американському місті Сент-Луїс.
Був сьомою та наймолодшою дитиною в Сент-Луїсі, штат Міссурі, в родині Генрі і Шарлотти Еліотів. Батько був бізнесменом, мати — поетесою.

Еліот спочатку навчався в Академії Св. Луїса Сміта, де вивчав латинську, грецьку, французьку та німецьку мови, а після цього потрапив до академії Мілтон у Массачусетсі.

у 1909 р. з дипломом магістра.

Того ж часу в «Гарвард Адвокет» були опубліковані його перші вірші.

Гарвардський університет,
США

Гарвардський університет

справив на нього великий і, значною мірою, вирішальний вплив. Беббіт розвивав ідеї школи «нового гуманізму», заперечував сучасну цивілізацію у будь-яких її формах та виявах (демократія, індустріалізм, романтизм); саме він посіяв у душі Еліота зерно сумніву в цінності романтичної традиції, протиставивши їй класицизм.

французь-ку літературну критику, звернувся до книги А. Саймонса «Символізм у літературі», що відкрила перед ним поетичний світ А. Рембо, П. Верлена і Жуля Лафорга, вірші котрого, як згодом зізнавався Еліот, справили на нього особливо сильне враження.
У 1910 році Томас Еліот продовжив навчання у Сорбонні.

Університет Сорбонна, Париж

р. опубліковані відомі вірші Еліота «Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока» («The Love Song of J. Alfred Prufrock»), «Портрет дами» («Portrait of A Lady»), «Прелюди» («Preludes»), «Рапсодія вітряної ночі» («Rhapsody on a Wind Night»).

часу він відвідував лекції у Німеччині, потім у Сорбонні (Франція). У 1915 p. E. прибув у Англію і вступив у Мертон-коледж в Оксфорді, а згодом оселився у Лондоні. Відтак назавжди залишився у Британії. Викладав, виступав як літературний критик і рецензент, брав участь у виданні часопису «Егоїст» («The Egoist»), а з 1922 по 1939 р. видавав журнал «Крайтеріон» («The Criterion»).

деяким видавництвам. У 1915 р. він одружився з Вів'єн Хейвуд, але цей шлюб виявився невдалим. З 1930 р. подружжя розпалося. У 1947 р. Вів'єн померла, а у 1957 p. Еліот одружився вдруге — його обраницею стала Валері Флетчер.

Рання творчість Еліота розвивалася під впливом естетичної програми неокласицизму та імажизму. Засновником цих течій в Англії був філософ та поет Т.Е. Г'юм, котрий виступив проти романтичного мистецтва.
Поети-імажисти, що гуртувалися навколо журналу «Егоїст», — Р. Олдингтон, X. Дулітл, американець Е. Паунд були прибічниками строгого, точного, образного стилю і цілісного ритмічного малюнку вірша. Вони захоплювалися французькою, давньою італійською, китайською і японською поезією.

ставився до мистецтва Ренесансу, вважаючи, що воно створило підґрунтя для індивідуалізму. Взірцем поезії для Еліота стали англійські «метафізичні поети» XVII ст., і передусім Дж. Донн. У своїх есе «Ендрю Марвелл» (1921) та «Метафізичні поети» (1921) Еліот порівнює французьких символістів з «метафізиками», зауважуючи, що у своїх віршах вони (П. Лафорг і Корб'єр) «ближчі до школи Донна, аніж будь-який сучасний англійський поет». Еліот вважав, що й класичні поети (Ж. Расін) володіли здатністю чуттєвого вираження думки, яка так імпонувала йому у «метафізиків». Таким чином, Еліот виокремлює три особливо близькі йому поетичні традиції: метафізичну, класичну і символічну.

и був похований в Іст-Кокер, селі в Сомерсеті, звідки в середині XVII ст. його предок Ендрю Еліот вирушив до Америки.