Музична культура XX ст. в Україні. Хорова, вокально-симфонічна і симфонічна музика презентация

Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, Є. Станкович, М. Скорик). Камерні жанри вокальної та інструментальної музики (В. Косенко, В. Барвінський та інші).

Виконали:
Конівець Тетяна
Мацкевич Марія

із найскладніших періодів в історії української культури. Частина території тодішньої України була у складі Російської імперії, а частина – у складі Австро-Угорської імперії. Усі соціально-політичні суперечності епохи були характерні для України: вплив першої російської революції 1905-1907 рр., Перша світова війна 1914-1918 рр., розпад Австро-Угорської імперії 1918 р., громадянська війна 1918-1920 рр., голодомор, Друга світова війна 1939-1945 рр.
У цей складний час важливим підґрунтям для розвитку музично-драматичного мистецтва стає діяльність першого українського постійного театру в Києві (1907 р.) під керівництвом М.К. Садовського.
У бурхливі роки Першої світової війни та наступних політичних змін музичне мистецтво продовжувало свій розвиток. У 1918 р. було засновано Державний симфонічний оркестр України, Українську державну капелу, Перший і Другий Національні хори, Кобзарський хор (пізніше Державна капела бандуристів).
Продовжуються новаторські пошуки композиторів в хоровому жанрі. Митці прагнуть до збагачення змісту драматургії елементами симфонізму (С. Людкевич), індивідуалізації художнього оздоблення народних пісень (М. Леонтович). З’являються самобутні зразки камерно-інструментальної музики, передусім фортепіанної (Л. Ревуцький, В. Барвінський).

багатьох голосів. Жанри: пісня, романс, арія, кантата, ораторія.
Інструментальна музика – це музика, яка виконується на музичному інструменті. Особливостями жанру є авторська та народна музика. Класична інструментальна музика поділяється на симфонічну й камерну.
Симфонія – твір для оркестру; найбільша музична форма серед концертної оркестрової музики.
Камерна музика – вид музичного мистецтва: вокальна, інструментальна, вокально-інструментальна, створена для виконання малим складом музикантів у невеличких приміщеннях. Жанри камерної музики: романси, ноктюрни, прелюдії, квартети, а також циклічні жанри – сонати, сюїти, камерні симфонії

гармонію і в числових вимірах. В музиці Піфагор бачив відображення закономірностей космосу, вважав, що музика може надавати гармонію душі.

такі митці: С. Людкевич, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Скорик, Є. Станкович та інш.Станіслав Людкевич – музикант-професіонал на теренах Західної України, фундатор провідних музичних жанрів, диригент, фольклорист, педагог, «духовний каталізатор Галичини». Творче кредо майстра – творити національну музику. Помітним був вплив М. Лисенка на формування митця. Першим викладачем музики для хлопця стала його мати, учениця Михайла Вербицького.
Світогляд С. Людкевича формувався під впливом двох велетнів української літератури Т. Шевченка та І. Франка. Протягом свого творчого життя С. Людкевичу вдавалося поєднувати композиторську діяльність та наукові дослідження. Його однодумцями були Соломія Крушельницька, М. Менцинський.
С. Людкевич вважав твори мистецтва втіленням духовності народу, нації. Проте, плекаючи самобутність національного, він постійно акцентував на необхідності активної взаємодії з західноєвропейськими музичними системами.

Видатний композитор, педагог, учений, музично-громадський діяч Лев Ревуцький творчо розвинув методи М. Лисенка й М. Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонійного мислення кінця XIX ст. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій.

дві опери «Золотий обруч», «Щорс», п’ять симфоній, чотири струнні квартети, два інструментальні тріо, увертюри, сюїти, балади, поеми, кантати, обробки народних пісень, музику до театральних постановок(«Ромео і Джульєтта» В Шекспіра, «У пущі» Л. Українки) та кінофільмів («Тарас Шевченко», «Григорій Сковорода», «Кармелюк»).

Народний артист України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, нагороджений орденом Ярослава Мудрого у 2002році. Він є автором симфоній, інструментальних концертів, камерно-інструментальних творів, хорових творів, балетів – «Ольга», «Прометей», фольк-опери «Цвіт папороті», музики до кінофільмів («Роксолана»).

премії імені Т. Шевченка, Герой України, внучатий племінник відомої оперної співачки Соломії Крушельницької, учень С. Людкевича. Працював в США, Австралії. В кінці 1990-х р. повертається в Україну. Написав оперу «Мойсей» за поемою І. Франка, балет «Повернення Баттерфляй», кантати, сонату, музику до кінофільмів («Тіні забутих предків»).

слідом за С. Людкевичем направляють свою творчість у бік інструментальної музики. Новаторські тенденції виявилися у творчості композитора Віктора Косенка. В історію української музики увійшов, насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики і народної пісні.

диригент, почесний доктор Українського університету в Празі (1938р.). Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного та інструментального жанру, особливо до фортепіанного. У 1929-1930рр. написав увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся»).
Творчість Василя Барвінського стала поворотним пунктом від суто вокально-хорового до урівноваженого вокально-інструментального напрямку розвитку української музики.
«Тандем» Барвінський – Людкевич є взагалі явищем унікальним. Дві талановиті, рівновеликі постаті зуміли протягом усього життя не лише плідно співпрацювати, а й творити своєрідне, гармонійне ціле.

Мар'янівна Київської області, а в сім років батьки віддали хлопчика на навчання до церковної школи при Свято-Михайлівському монастирі. У 1917-1919 рр. навчався у Київському музично-драматичному інституті ім.. М. Лисенка, потім співав у хорі О. Кошиця. У 1922 р. дебютував у партії Фауста («Фауст» Гуно) на сцені Полтавської опери. І.С. Козловський зачаровував емоційністю, легкістю і теплотою звучання голосу. Співак виконував твори композиторів Глінки, Чайковського, Рахманінова, Бетховена та інших. Він чудово знав українську класичну народну музику, широко пропагував творчість Лисенка, Гулака-Артемовського, Степового, Стеценка, а також українські народні пісні. У 1926 році І. С.Козловський переїхав до Москви, але він ніколи не забував про свою рідну Мар'янівну. Сьогодні там діє меморіальний музей-садиба, яка є архітектурно-етнографічною та історико-культурною цінністю.

Євген Станкович