Театр Корифеїв презентация

фольклору.
У веснянках, купальських та обжинкових піснях, колядках, щедрівках, весільному обряді, вертепі наявні елементи лицедійства: слова, мелодії, танці, пантоміма…

видовища на майданах і базарах.

Вистава скоморохів

своєрідного театру стали студенти Києво- Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу, особливо релігійного змісту (про народження Ісуса Христа), збереглися до наших днів й виконуються на Різдво (так званий “ вертеп ” на Західній Україні).

Вертепні вистави

Реалістична гра російського актора М.Щепкіна та К. Соленика, поява драматичних творів І.Котляревького, Г.Квітки-Основ’яненка, спроба поставити українські драми в столиці Російської імперії Є.Гребінкою дали неабиякий шанс для створення у майбутньому професійного театру.

М. Кропивницький

М.Садовький

Марко Кропивницький поставив драму І. Котляревського “ Наталка Полтавка ”.
Головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька.
Так розпочалася історія професійного театру корифеїв, який досяг класичних вершин акторської та режисерської майстерності й набув світової слави.

Саме тут починалася
історія театру корифеїв.
Нині – Кіровоградський
музично-драматичний театр
імені М.Кропивницького

Марією, а також М.Старицьким, М.Кропивницьким, М.Заньковецькою, Л. Ліницькою, Г. Затиркевич - Карпинською та іншими видатними акторами. Вони були справжніми подвижниками національного драматичного мистецтва.

Акторська трупа
братів Тобілевичів

який наступного року переїхав до Києва, звідки й почалася його нова історія.

Артисти театру корифеїв

“ Наталка Полтавка ” , “ Москаль - чарівник ” ;
Г.Квітки - Основ’яненка: “ Шельменко – денщик ”, “ Сватання на Гончарівці ” ;
Т.Шевченка: “ Назар Стодоля“.

М.Кропивницький –
Шельменко у виставі
“ Шельменко – денщик “

особливо широким, то стало само собою зрозумілим, що потрібні нові твори, в яких відчувався б подих сучасності. Такими авторами стали М.Кропивницький, М.Старицький, І. Карпенко - Карий, які одночасно були і драматургами, і режисерами, і акторами.

І.К.Тобілевич –
Назар Стодоля
( однойменна п’єса )

1876 року забороняв українське друковане слово, звужувалося коло сюжетів для театральних вистав до показу селянського побуту, заборонялося перекладати п’єси зарубіжних авторів українською мовою.

М. Кропивницький –
Виборний
( “ Наталка Полтавка “ )

царською цензурою українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок Міністерства внутрішніх справ незначною мірою легалізував український театр.

М.Кропивницький –
Бичок (“ Глитай або ж павук ”)

своїми акторами відокремився від М.Старицького і його прихильників.
Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.

М.Садовський –
Самрось (“ Дві сім’ї “)

Петербург. Це був небувалий тріумф. Зал - завжди переповнений. Трупою зацікавився цар Олександр ІІІ. Для нього в залі “ Демут ” поставили “ Назара Стодолю ” та “ Як ковбаса та чарка, то минеться сварка ”.

М.Садовський, П.Саксаганський,
Г.Затиркевич-Карпінська,
М.Кропивницький, М.Заньковецька
( “ По ревізії “ )

в прислужництві й забуло своє національне походження, пробуркалося й говорило: “Я українець ”. Українська інтелігенція заговорила рідною мовою і за щастя вважала вітати в себе наших главарів…”

М. Садовький –
Богдан Хмельницький
( однойменна п’єса)

рази), “Наталка Полтавка” (теж 22 рази). Обидві п'єси пройшли при повнісіньких зборах (2 тисячі карбованців).
“ Чорноморці ” ставили разів десять.
“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” не мала успіху й пройщла тільки один раз.
(За спогадами П.Саксаганського)

П.Саксаганський,
М.Кропивницький,
М.Садовський
( “ Доки сонце зійде,
роса очі виїсть “ )

та Росії, але й у Молдові, Польщі, на Закавказзі. Величезна популярність митців, творчість яких була уособленням народного естетичного ідеалу, ніби провокувала царських чиновників постійно їм перешкоджати: виступи колективу в межах Київського генерал - губернаторства (приблизно третина Наддніпрянської України) були заборонені.

Мар’ян Крушельницький
у ролі Мартина Борулі

творчого шляху могли очікувати самі актори.
У Петербурзі український театр сміливо конкурував з імператорським театром, про який драматург О.Островcький писав, що цей заклад перетворився в місце “ пустої забави ”, через що глядач “лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя ”.

Марія Заньковецька –
Зінька ( “ Дві сім’ї )

усіх благ. Творчі колективи М.Кропивницького, М,Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського часто пішки мандрували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними до циганських таборів через мандрівний спосіб життя.

Панас Саксаганський

у 1911 році писав: “ Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва…”

Театр у Кіровограді
(Єлисаветраді).
Сучасний вигляд.