Сучасні можливості оцінки імунного статусу і ступеня імунних порушень презентация

та лабораторної діагностики. Принципи трактування імунограми.

зовнішнього та внутрішнього середовища

Функції імунітету:
Протиінфекційний захист
Імунологічний нагляд
Генетична ідентифікація та індивідуальність

Властивості імунітету:
Специфічність
Лабільність
Імунологічна пам’ять
Репродуктивна здатність
Автономність і взаємозв’язок з ендокринною, нервовою, кровотворною системами

та лікуванням хворих з патологією імунної системи

Завдання клінічної імунології:

Раннє виявлення та лікування імунодефіцитів
Діагностика та лікування аутоімунних, алергічних та імунопроліферативних захворювань
Діагностика та лікування імунозалежного безпліддя
Корекція імунного статусу при трансплантації
Підготовка кадрів
Наукова діяльність
Накопичення банку даних про імунну патологію.

захворювання;
Хвороби сполучної тканини (системні захворювання сполучної тканини, васкуліти, еозинофільні асцити);
Ендокринні захворювання (поліендокринопатія цукровий діабет 1типу,хвороба Аддісона, тиреотоксикоз, тіреоїдит);
Захворювання крові (аутоімунна гемолітична анемія, ідіапатична тромбоцитотенічна пурпура, перніціозна анемія, амілоїдоз, аутоімунна нейтропенія, хвороби плазматичної клітини);
Захворювання нервової системи (множинний склероз, міастенія гравіс);
Імуноопосередкована патологія шкіри, нирок, серцево судинної системи, дихальної системи та травного тракту;
Імунотерапія в онкології, трансплантології;
Імунозалежне безпліддя

основні положення про імунний статус людини;
Знати клінічне значення факторів імунної системи;
Використовувати клінічні критерії діагностики імунних розладів;
Вміти призначити лабораторне імунологічне обстеження і правильно інтерпретувати отримані результати імунограми;
Знати імунотропну дію традиційних медикаментозних середників;
Орієнтуватись в широкому переліку імунокоректорів, знати їх ефекти, покази та протипокази;
Вміти вибирати для кожного пацієнта імунокорегуючий препарат, визначати оптимальну разову і курсову дозу;
Знати показання до призначення моно- та комбінованої терапії.

під час епідемії чуми, окремі особи були несприйнятливими до інфекції.
Перші емпіричні спроби в імунології пов’язують з іменем Дженнера і його відкриття вакцини проти коров’ячої віспи
Початком розвитку імунології послужили відкриття Вірхова клітинної теорії, емпіричні Пастера теорії послаблення вакцин 1880р та Мечнікова - фагоцитозу 1882.
В1900 році Ланштайнером відкрито групи крові, Еріхом теорія білкових ланцюгів, 1902р- Ріше, Портьє- явища анафілаксії, 1906р-сповільнена гіперсенсибілізація відкрита фон Пірке, 1909р- Еріх досліджує імунний нагляд пухлин
Подальша історія розвитку імунології – це повоєнні роки. 1944р повідомлення Медовара і Берета про імунну толерантність та клонально-селекційна теорія Бернета. З того часу наукові дослідження прогресували у геометричній прогресії (антигени гістосумісності - Снел, Доссе, структура антитіл - Кебет, Портер, Едельман, класифікація імунопатологічних механізмів – Джелл, Кумбс)
Остаточним поштовхом, який сприяв виділенню клінічної імунології в окрему галузь науки була трансплантлогія (зв’язок імунної відповіді з МНС). Отже 20 століття стало початком самостійного існування клінічної імунології. Досягнення 80-90 років пов’язані з дослідженнями молекулярно-генетичних аспектів імунної системи.

відкриття антитоксичних антитіл і розробка серотерапії.
1905 –Р. Кох- дослідження в галузі туберкульозу
1908 – І.І. Мечніков та П. Ерліх – вкліад врозвиток імунітету, зокрема вивченні фагоцитозу
1913 – Ш. Ріше –відкриття анафілаксії
1919 – Ж. Борде – вивчення системи комплементу
1930 – К. Ланштайнер – відкриття груп крові
1960 – Ф.М. Бернет, П.Б. Медовар – вивчення імунологічної толерантності
1972 – Р. Портер, Д. Едельман – вивчення структури імуноглобулінів
1980 – Дж. Снелл, Ж. Доссе, Б. Бенецефар – За вивчення головного комплексу гістосумісності.
1982 – Суне Бугерстрем, Дж.Вейн, Бернет Самуельсон- відкриття ролі простагландинів
1986 – Ріта Леві- Монтальчіні, Стенлі Коен – відктиття тканинних факторів росту та регуляції нормального і пухлинного росту
Н.Йерне – за розробку вчення про ідіотипічнчі сітки- Ц.Мільштейн, ДЖ. Келер – за створення гібридомної технології для отриманні моноклональних антитіл.
1987 – С. Тонегава – за дослідження соматичної рекомбінації генів імуноглобулінів як основи формування різновидності антигенрозпізнаючих рецепторів лімфоцитів.
1987 – Барух С. Бламберг, ДюК. Гайдузек- вивчення HbsAg, та розробка генноінженерной вакцини проти вірусного гнпатиту В
1997 – Р Цинкернагель, П. Догнрті – за відкриття ролі молекули МНС в презентації антигена
1997 – Стенлі Б. Пюзинер – за вивчення протеїн- прионів і роль вірусних інфекції.
1998 – Роберт Ф. Фурчгорт, ЛуїсДж. Інгаро, Фарід Мурад – виявлення новогг типувнутрішеьоклітинних регуляторів- молекул оксиду азоту.
1999 Гюнтер Блобер - відкриття сигнальних пептидів, необхідних для спрямованогг транспорту синтезованих білків.
2001- Ліленд Хартвел, Тімоті Хант, Пол Ньорс – відкриття ключевих регуляторів клітинного полілу – білків циклінів та ферментів циклінзалежних кіназ
2002 Сидней Бремер, Дж. Салстон, Роберт Хорвіц – вивчення апоптозу- програмованої смерті клітини

клінічної імунології НАН та МОЗ України в 1987році
як галузь медицини з 1998р згідно наказу МОЗ України № 104 від 27.04.98.” Про розвиток клінічної імунології в Україні”. Розроблено відповідну структуру, фінансування, посадові інструкції, регламентовано поетапне лікування і діагностику, запроваджено форми підготовки кадрів та тематичне вдосконалення лікарів іншого фаху з питань клінічної імунології.
Очолює роботу Український національний центр клінічної імунології, йому підпорядковані обласні і міжобласні центри. Найнижчою ланкою є міський та районний імунологи. До них направляють на консультацію хворих всі спеціалісти та сімейні лікарі. В їхні обов’язки входить виявлення, лікування, диспансерне спостереження за хворими з патологією імунної системи, а також імунокорекція в лікуванні хворих з імуноопосередкованими станами.

- анатомія та клітинні елементи, механізми імунної відповіді, теорія імунорегуляції, трансплантаційна імунологія, імунотоксикологія, імунотерапія, онкоімунологія, імунологія репродукції
Знання і вміння використання лабораторних методів діагностики
Наукова робота.

і дитини;
Молекулярна імунологія і імуногенетика;
Біотехнології імунодіагностики та імунокорекції.

і функції органів та клітин імунної системи, що супроводжуються клінічними та лобораторними проявами і потребують імунотропних методів лікування (первинні імунодефіцити, ВІЛ- інфекція, імуногематологія, аутоімунні хвороби).

патогенезі яких провідна роль належить імунологічним порушенням. Вони діагностуються лабораторно, мають клінічні прояви і потребують використання в базовій терапії імунотропних препаратів (кріопатії, тривалий субфебрилітет, тривала еозинофілія, гіпер-/гіпо гамаглобулінемія, лімфопенія, прискорена ШОЕ, вторинній імунодифіцит).

вирівнюється самостійно без імунокорекції або переходить в імунопатологічний синдром(стан після перенесеного ГРВЗ, стресу).

необхідних загально клінічних методів діагностики відповідно до нозології,
лабораторне обстеження імунного статусу

та антитіл до них (імуноглобулінів).
Імунохімічні - визначення цитокінів та їх рецепторів, компонентів комплементу, білків гострої фази, мікроглобулінів, імунних комплексів, структури імуноглобулінів
Клітинні методи - популяції та субпопуляції лімфоцитів, їх клональності, функціональної активності різних груп клітин, перинатальна діагностика генетичних розладів та ін.

гістологія, фізіологія, патфізіологія, біохімія, мікробіологія, фармакологія,
педіатрія, хірургія, внутрішні хвороби, стоматологія, ендокринологія, акушерство, офтальмологія, ЛОР, онкологія, травматологія, трансплантологія, неврологія

звернутися за консультацією до імунолога при підозрі на імунодефіцит,
щоб своїм незнанням імунологічних механізмів не нашкодити в призначенні лікування.

імунної системи людини в конкретний період часу. Імунний статус постійно змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, тому його оцінювати потрібно в сукупності з наявністю клінічних ознак в даний конкретний момент.
Імунний статус має клінічні та лабораторні ознаки, які відповідно можна встановити при зборі анамнезу, клінічному, інструментальному та лабораторному обстеженні.

принципами та критеріями.

в стані спокою, здоров’я, психологічного комфорту, вранці натще через годину після сну.
Це так званий людини, від якого в подальшому можна відштовхуватися в разі хвороби. Імунологічна паспортизація населення – одне з головних завдань клінічної імунології на Україні згідно програми “Здоров’я нації”.

етапів(ДраннікГ.М.1999):

З’ясування приналежності до ризику спадкових розладів імунної системи;

Перенесені інфекції, гнійно-запальні процеси : частота, локалізація, збудники, моно чи полііефекція, міксти - віруси, паразити, гельмінти, ефективність лікування;

Шкідливі пристрасті: алкоголізм, наркоманія, куріння, сексуальні збочення;

ліками, гербіцидами, випромінюванням, високі низькі температури, високогір’я, крайня північ тощо, нічні зміни фізичні перевантаження, стреси, великий спорт;
Онкопатологія, лікування цитостатиками, кортикостероїдами, антибіотиками, променева терапія;
Алергологічний та вакцинальний анамнез;
Аутоімунні захворювання, епізоди переливання крові та кровозамінників, трансфузійні реакції, трансплантаційний імунітет;
Перенесені інтоксикації, травми, опіки, ендокринні захворювання, порушення харчування;
Патологія вагітності, безпліддя

тканин імунної системи: лімфовузли, тимус, селезінка, мигдалики, причому важливим є не тільки збільшення, а і зменшення;
Дослідження шкіри та слизових: тургор, сухість, висипання, пігментації та депігментації, новоутвори, герпетичні, грибкові ураження, звиразкування, запалення;
Опорно-руховий апарат: міалгії, атрофії, суглобові та кісткові зміни порушення фукції;

процеси фіброз, бронхообструкція, бронхлектази;
Серцево - судинна система: тромбоз, атеросклероз, кровоточивість, запальні процеси, оперативні втручання та маніпуляції, васкуліти, синдром Рейно, ДВЗ синдром;
Травна та видільна система: хронічні запалення, аномалії розвитку, діарея гепатомегалія, тощо;
Нейроендокринна система: хронічна втома, запальні процеси, аутоімунні, вади розвитку, ендокринопатії;

субпопуляції (CD2, CD3, CD4, CD8, CD16, CD4/CD8);
гуморального імунітету: кількість та субпопуляції (CD19, CD20, CD22, CD24), спектр сивороткових імуноглобулінів, ІgM, IgA, IgG;
Оцінка фагоцитарної активності: кількість фагоцитуючих клітин, активність фагоцитозу, кисневозалежний метаболізм-НСТ-тест
Оцінка системи комплементу: визначення фракцій С3, С4, С5.

на мітоген з фатогемаглютинином (ФГА), лаконосом, чи конканаваліном (КонА) та атигени;
HLA-фенотип, функцію НК-К клітин (CD16/CD56)
Цитокіноваий спектр: прозапальні (Il1, IL2, IL6, IL12, TNFa, інтрферонY) та протизапальні (Il4 IL5 IL10 IL13), ростові фактори, рецептори, адгнзивні молекули;
Рівень специфічних антитіл;
Рівень специфічної клітинної сенсибілізації;
Шкірні проби, ГСТ, ГНТ;
Виявлення активованих Т- та В-клітин(DR CD25 CD69)
Тести міграції лейкоцитів, чутливості клітин імунної системи до імунотропних препаратів.

з МАТ, цитофлюориметрія з МАТ, РБТЛ з аутоантигенами, гальмування міграції з мітогенами, визначення клітинної цитотоксичності.
Натуральні кіллери: радіоімунний, імуногістохімічний, проточна імунофлюороцитометрія.
Фагоцитуючі клітини: імунофлюорисцентний метод, радіоімунний, імуноферментний, тести поглинання та кіллінгу мікроорганізмів, метаболічна активниістьфагоцитів.
Гуморальній імунітет вивчають методами, які грунтуються на реакціях аглютинації (імунофлюорисценція, тест нейтралізації, гальмування аглютинації, аглютинація Бой дена, антиглобуліновий тест), преципітації в розчинах та твердих середовищах (імунодифузія, імуноелектофорез).
Визначенні антигенів та антитіл проводиться радіоімунним, імунофлюорисцентним, імуноферментним, та полімеразною ланцюговою реакцією.

інформацію несуть стійкі і виражені відхилення
Аналізують показники в комплексі, а не кожен зокрема
Імунограми в динаміці значно інформативніші, ніж одна
При аналізі однієї імунограми висновки тільки попередні

лабораторним
Відсутність змін в імунограмі при запальному процесі трактується як прогностично несприятлива
Оцінка імунного статусу не єдиний, але важливий етап діагностики хвороби і моніторингу лікування

збільшення CD4 та помірне зменшення CD8( при аутоімунних проявах та алергії);
Помірне зменшення CD4 та помірне збільшення CD8 ( імунодефіцит);
Різке зниження CD4 та нормальна кількістьCD8 (при НІДі);
Різке зниження CD4 та зростання CD8 (онкопатлогія);
Зростання CD4 та нормальний вміст CD8 (аутоімунна патологія);
Нормальна кількість CD4 та зростання CD8 (імунодефіцити, пухлини, алергія);
Зниження CD4 та CD8 (інтоксикація, стреси, опромінення, імуносупресивна терапія);
Зростання CD4 та CD8 (початок вірусних інфекцій)

гомеостазу

Активної напруженої роботи
для відновлення гомеостазу

інфекційними збудниками: гострі інфекційні хвороби верхніх дихальних шляхів, ротової порожнини, сечостатевої системи в т.ч. кандидози (6 і більше разів протягом року);
частий розвиток ускладнень гострих запальних хвороб ЛОР-органів та дихальних шляхів: синусити, отити, пневмонії (2 і більше протягом року);
бронхіти (4 і більше разів протягом року);
частий розвиток загострень хронічних запальних хвороб органів дихання та сечостатевого тракту (2 і більше разів протягом року);

етіотропної та патогенетичної терапії (2 і більше місяців лікування);
потреба в антибіотиках “резерву” і довенних інфузіях протиінфекційних засобів;
інфекційні хвороби, викликані слабовірулентними (низькопатогенними) і атиповими збудниками;
часті рецидиви лябіальної і/або генітальної герпесвірусної інфекції (4 і більше разів на рік);

та переважною схильністю до уражень нервової системи та органу зору (вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, токсоплазми тощо);
розвиток остеомієліту, менінгіту, сепсису, перитоніту (2 і більше випадків протягом життя).
часто змішані форми інфекцій, зміна інфекту під час хвороби;
системні мікози;
розвиток гнійних та гнійничкових процесів шкіри та/або внутрішніх органів: генералізовані піодермії, фурункульози, карбункули, флегмони, глибокі абсцеси;
розвиток остеомієліту, менінгіту, сепсису, перитоніту
(2 і більше випадків протягом життя).

імунологічних показників (більше 1 місяця):
лейкопенія
лімфопенія
лімфоцитоз
нейтропенія
моноцитоз
тромбоцитопенія
гіпогамаглобулінемія
РОЗХОДЖЕННЯ КЛІНІЧНИХ ТА ЛАБОРАТОРНИХ ПОКАЗНИКІВ

ОЗНАКИ (ГЕМОГРАМА)

СКЕРУВАННЯ ДО КЛІНІЧНОГО ІМУНОЛОГА
ІД неуточнений – D84.9 за МКХ-10

КОНСУЛЬТАЦІЯ КЛІНІЧНОГО ІМУНОЛОГА

ІМУНОТЕРАПІЯ

ПЕРЕВАЖНИМ ВПЛИВОМ НА СИСТЕМНИЙ ІМУНІТЕТ:
КЛІТИННУ ЛАНКУ (тимоміметики, інтерлейкіни)
ГУМОРАЛЬНУ ЛАНКУ (нуклеїнат натрію, мієлопід)
ФАГОЦИТОЗ (поліоксидоній, галавіт)
СИСТЕМУ ІНТЕРФЕРОНІВ (циклоферон, неовір, аміксин, рекомбінантні інтерферони)

ТИМАЛІН, ТАКТИВІН, ТИМОПТИН
- нові – ЗАДАКСИН, ІМУНОФАН

ІМУНОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ
1. Зниження вмісту CD3, CD4, CD25.
2. Зниження імунорегуляторного індекса CD4/CD8.
3. Зниження продукції ІЛ-2.
4. Збільшення продукції ІЛ-4, 5, 6.

(індуктори пізніх інтерферонів) – (КАГОЦЕЛ)

ІМУНОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ
1. Зниження вмісту CD4, CD16.
2. Зниження імунорегуляторного індекса CD4/CD8.
3. Зниження продукції гамма-ІФН.
4. Збільшення продукції ІЛ-4, 5, 6.

тощо.

ІМУНОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ
1. Зниження вмісту CD19.
2. Зниження рівнів імуноглобулінів класів А, М, G.
3. Серонегативна форма ЦМВ-інфекції (CMV IgM-, CMV IgG-, CMV-DNA+).

+ лабораторні прояви імунодефіциту.
Розходження клінічних та лабораторних (імунологічних) даних є безсумнівним показанням для імунокорекції.
Вибір препарату для імунокорекції здійснюється на підставі змін, виявлених при імунологічному обстеженні – встановлення “дефектної” ланки.
У більшості випадків пацієнт не потребує імунокорекції взагалі, часто – лише імуноадаптації чи імунореабілітації.

% CD3 ( 46-70%)
В-лімфоцити (В-РУК, ЕАС-РУК) 6- 20 % CD20 (12-21%)
Натуральні кілери CD16 (30-40%)
Т-хелпери (ТФР-РУК) 50-65 %, CD4 (23-48 %)
Т-цитотоксичні (ТФЧ-РУК) 6- 10 % СD8 (17-30%)
Імунорегуляторний індекс (ІРІ) Тх/Тс 1,5-3, CD4/CD8 1,5-3
Імуноглобуліни в сироватці крові (за Манчіні):
IgM – 0,7-3 г/л , ІgG – 7-16 г/л, IgA – 1-3,5 г/л
IgE (імуноферментнийметод) – до 100МО/мл
ЦІК – 30-70 од 3 % (0-20од), 4 % (0-20од), 5 % ( 0-20 од)

Фагоцитарна активність
Фагоцитарний індекс (40-80%)
Фагоцитарне число (3-9)
NB! Співвідношення нейтрофіли/ лімфоцити – 2,5
Абсолютне число лімфоцитів не меньше – 1,5* 10*9
CD4 + CD8/CD3 -1,0

важкі інфекції, лабораторно- зниження кількості лейкоцитів, фагоцитозу, комплементу НК клітин, зменшення імуноглобулінів, В І Т лімфоцитів, Th
Алергічний синдром – клінічно алергічні захворювання чи реакції, лабораторно –зниження вмісту Т- лімфоцитів, зростання імунорегеляторного індексу (ІРІ) понад 3, зростання рівня IgE понад 175МО, позитивні ГНТ та ГСТ
Аутоімунний синдром – клінічно аутоімунні захворювання чи реакції, лабораторно – зниження Т-лімфоцитів, значне зростання ІРІ, зменшення Т-супресорів і різке зростання Т –хелперів, зростання імунних комплексів, специфічних антитіл, зниження фагоцитозу, зміни комплементу
Імунопроліферативний синдром – клінічно системне збільшення лімфовузлів, селезінки, печінки( лімфоми, лейкози, агранулоцитоз), лабораторні прояви залежать від типу проліферуючих клітин.

виявлено антитіла до ТГ та пероксидази. Оцініть імунограму.
Загальна кількість лейкоцитів 8,4* 10*9 , лімфоцитів 48%

CD3 54% ( 46-70%)
CD20 22% (12-21%)
CD16 28% (30-40%)
CD4 76% (23-48 %)
CD8 14% (17-30%)
CD4/CD 5,4 (1,2-3)
IgM 3,6 г/л (0,7-3г/л)
IgG 22,8 г/л (7-16г/л )
IgA 3,0 г/л (1-3,5г/л)
ЦІК
3% 89од (0-20од)
4% 286од (0-20од)
5% 165од ( 0-20 од)

Фагоцитарний індекс 42% (40-80%)
Фагоцитарне число 4 (3-9)

міхура, утримується субфебрильна гарячка. Оцініть імунограму.
Загальна кількість лейкоцитів 10,6* 10*9 , лімфоцитів 16%

CD3 34% ( 46-70%)
CD20 14% (12-21%)
CD16 62% (30-40%)
CD4 66% (23-48 %)
CD8 21% (17-30%)
CD4/CD 3,1 (1,2-3)
IgM 9,6 г/л (0,7-3г/л)
IgG 20,8 г/л (7-16г/л )
IgA 3,7 г/л (1-3,5г/л)
ЦІК
3% 12од (0-20од)
4% 28од (0-20од)
5% 16од ( 0-20 од)
Фагоцитарний індекс 32% (40-80%)
Фагоцитарне число 3 (3-9)