Менінгококова інфекція презентация

інфекції.
Лікування менінгококової інфекції.

передачі збудника, яка характеризується лихоманкою, інтоксикацією, геморагічним висипом і гнійним запаленням оболонок мозку.

(диплококи), оточені капсулою;
грамнегативні (Гр);
не мають джгутиків, спор не утворюють;
полісахаридна капсула і вирости - пілі;
у крові, СМР у хворих на менінгококову інфекцію локалізуються переважно внутрішньоклітинно в цитоплазмі поліморфно-ядерних нейтрофілів;
при фульмінантних формах менінгококцеміі розташовуються переважно позаклітинно;
антигенна структура представлена ​​полісахаридними антигенами капсули і білковими антигенами;
серогрупи А, В, С, H, I, K, L, X, Y, Z, 29E, W-135;
фактори патогенності - капсула пілі, ендотоксин і IgA-протеази
культивується на спеціальних середовищах, що містять білок або набір амінокислот (середа Мюллера-Хінтона та ін.);
для культивування використовують рН 7,2-7,4, оптимальна температура 36-37 °.

хвилин, при 100 ° С - через 30 секунд;
погано переносить низькі температури;
до 5 діб може зберігати життєздатність при 5-6 ° С;
при температурі 18-20 ° С менінгокок зберігається в розпорошеному стані не більше 10 хвилин, однак при вологості 70-80% відзначають 5-денне виживання;
під дією дезінфектантів (0,01% розчин хлораміну, 1% фенолу, 0,1% розчин пероксиду водню) менінгокок гине через 2-3 хв.

(не більше місяця);
хворі на менінгококовий назофарингіт;
хворі з генералізованою формою менінгококової інфекції;
механізм передачі – аерозольний, шлях передачі – повітряно-крапельний:
механізм «млявий», так як менінгокок локалізується переважно на слизовій оболонці носоглотки, тобто на шляху вдихуваного, а не видихуваного повітря;
важливе значення для передачі збудника мають тривалість, близькість, умови контакту;
небезпечні тривалі тісні контакти в замкненому теплому приміщенні при високій вологості повітря;
сприйнятливість – загальна;
сезонність – осінньо-весіння;

форми
(артрит, іридоцикліт, пневмонія, ендокардит)

менінгококцемія

менінгіт

поєднана

назофарингіт

Менінгококовий назофарингіт:
може передувати генералізованій формі;
у більшості випадків це самостійна форма хвороби;
утруднення носового дихання, мізерні виділення з носа;
невеликий кашель, біль в горлі, головний біль;
лихоманка (частіше субфебрильна тривалістю до чотирьох діб, однак у важких випадках температура досягає 38,5-39,5 ° С);
 блідість шкірних покривів, ін'єкція судин склер і кон'юнктив;
 слизова оболонка задньої стінки глотки гіперемована, набрякла, часто має місце накладення слизу, гіперплазія лімфоїдних фолікулів з 2-3 дня;
в периферичній крові зміни малохарактерні, у важких випадках нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули вліво і збільшенням ШОЕ.

м'язах, головний біль, іноді блювота, різка слабкість;
 гіпертермія до 39 ° С і вище;
 поліморфний геморагічний висип (через 6-12 годин):
елементи висипу мають неправильну, часто зірчасту форму;
  розміри елементів висипу від петехій до великих екхімозів діаметром 2-3 см і більше;
 великі елементи щільні на дотик, чутливі при пальпації, височіють над поверхнею шкіри;
 локалізація – дистальні відділи кінцівок, на латеральніій поверхні стегон і сідниць;
 характерне підсипання протягом доби;
 дрібні елементи пігментуються і через кілька днів зникають;
 великі некротизуються, вкриваються кіркою, після відпадання якої залишаються виразкові дефекти з наступним формуванням рубців;
 при тяжкому перебігу геморагічні некрози кінчика носа, мочок вух, гангрена нігтьових фаланг і навіть кистей і стоп
 можливі геморагії на кон'юнктивах і слизовій оболонці ротоглотки, носові кровотечі;
 при фульмінантному перебігу симтоми інфекційно-токсичного шоку.
  виражений нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, поява в крові мієлоцитів і промієлоцитів, нерідко відзначають помірну тромбоцитопенію;
 важкі форми, ускладнені шоком - лейкоцитоз часто відсутній, можливі лейкопенія і нейтропенія, а також тромбоцитопенія.

озноб;
головний біль в лобно-скроневій області, зростає в динаміці, має розпираючий характер;
 нудота, блювання, що не приносить полегшення, часто «фонтаном»;
 гіперакузія, світлобоязнь, гіперестезія шкіри;
 менінгеальні знаки (ригідність м'язів потилиці, симптом Керніга, симптоми Брудзинського, «менінгеальна» поза);
 порушення свідомості / психомоторне збудження;
 наявність осередкової симтоматики: ураження черепно-мозкових нервів, парези, паралічі, пірамідна недостатність;
 відносна брадикардія, підвищення артеріального тиску;
 при тяжкому перебігу симптоми ННГМ
 в крові нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, можлива поява у крові мієлоцитів і промієлоцитів, нерідко відзначають помірну тромбоцитопенію;
 при проведенні пункції спинно-мозкової рідини ліквор витікає під тиском, каламутний, можлива наявність гною, у лікворі спостерігаються нейтрофільний плеоцитоз, підвищення глюкози, збільшується кількість білку.

менінгококцемія завжди передує виникненню менінгококового менінгіту.




УСКЛАДНЕННЯ

ІТШ;
Синдром Уотерхауса–Фридеріксена;
ГНГМ з дислокацією;
ГПН;
ДВС – синдром;
Поліорганна недостатність.

розчином метиленового синього - виявлення внутрішньоклітинно і позаклітинно розташованих диплококів).
2. Бактеріологічний метод (посів крові, спинномозкової рідини, виділень з носоглотки на сироватковий агар)
- матеріал забирається до початку антибактеріальної терапії;
матеріал доставляється у лабораторію не пізніше 2-3 годин;
матеріал зберігається і транспортується за температури 37 ° С.

для ідентифікації, але і для визначення серогрупи менінгококу;
РЗК, РПГА використовують для виявлення антитіл, частіше ретроспективна діагностика.
4. ПЛР – діагностика:
- особлива цінність при обстеженні хворих, у яких менінгокок не виявлений у крові та спинномозковій рідині;
- виявляють ДНК менінгококу.

госпіталізують з огляду на непередбачуваність перебігу хвороби;
 етіотропне лікування - антибактеріальні препарати пеніцилінового і цефалоспоринового ряду;
  симптоматичне лікування.

2. Генералізовані форми
термінова госпіталізація в стаціонар (ВРІТ, ПІТ);
  етіотропна терапія: пеніциліновий ряд, цефалоспорини 3-4 покоління, левоміцетину сукцинат;
  ГКС;
  дезінтоксикаційна терапія;
  протизапальні та антигістамінні препарати;
  гепаринотерапія (при ДВС - синдромі).