Гепатоцелюлярна карценома презентация

випадків на 100 000 у Північній і Південній Америці, Центральній і Північній Азії, північній Європі, Австралії і Новій Зеландії;

більше 20,1 випадків на 100 000 в Сахарі, Північній Африці, Східній Азії і Меланезії.

Реплікативна форма інфекції веде до розвитку гострого або хронічного гепатиту та цирозу печінки
інтегративна – до розвитку “здорового” вірусоносійства, неактивного хронічного гепатиту, цирозу печінки та первинної гепатокарциноми.

перебудови.

В геномі HBV нема онкогенів, вплив цього віруса визначається транс-активацією чи транс-репресією клітинних генів білками віруса.

ІНТЕГРАЦІЯ :

фрагмент вірусної ДНК, що відповідає мРНК (2,1 тис. нуклеотидів), кодує preS2-антиген

ген НВs-антигену вбудований в область клітинних генів, що кодують альбуміни.

що супроводжується порушенням  нормальної взаємодії клітин між собою і позаклітинної матриксом, веде до ослаблення нормального контролю клітинного росту.

Дію вірусу гепатиту В умовно можна 
поділити на 2 складові

циклу і наступний апоптоз.
Інтегровані варіанти HBх, звичайно, вкорочені на С-кінці.
Якщо повнорозмірний HBx інгібує клітинну проліферацію і стимулює апоптоз, то вкорочена форма за рахунок зміни трансактиваційних властивостей сприяє проліферації і трансформації клітин.

Ген Х, що кодує білок НВх, найчастіше інтегрується в геном клітини-хазяїна. НВх – це трансактиваційний білок, роль якого в життєвому циклі віруса чітко не з’ясована.

НВх може діяти як промотор гепатоканцерогенезу, але його вплив на життєвий цикл клітини залежить від умов.

Білок НВх

ядерну транслокацію NF-κB, стимулювати транскрипцію генів TNFa, TGFβ, інсуліноподібного ростового фактора (IGF ) і рецептора IGF.

Вважається, що цей білок регулює транскрипцію за рахунок взаємодії з транскрипційними факторами і зміни їх активаційних властивостей.

Білок НВх

фактори (TGF) α и β, фактор росту гепатоцитів (HGF) і їх рецептори);
пухлинні супресори (Rb, p53);
компоненти Wnt сигнального шляху;
молекули міжклітинних контактів;
адгезійні білки.

Розвиток пухлинного фенотипу є багатостадійним процесом, обумовленим накопиченням генетичних порушень. Наслідком цього є поступове набуття пухлиною все більш злоякісного фенотипу.

Прогресія ГК супроводжується зниженням рівня диференціювання, пригніченням експресії тканиноспецифічних генів, збільшенням швидкості проліферації клітин, втратою епітеліальної морфології, набуттям інвазивності і здатності до метастазування.

деякої частини генов PreS2, при цьому клітини печінки стають HBsAg-негативними і остаточно йдуть з-під імунологічного контролю 

відбувається селекція клітин, в яких інтегрована ДНК HBV і які містять 3 основних транс-активатора, а саме: HBx, LHBs та / або MHBs (t)

Транс-активатори активують клітинні гени, відповідальні за проліферацію клітин, (c-myc, c-jun, c-fos, IL6), активують сайти АР1, АР2, NF-κB і CRE, а також регуляторні елементи деяких вірусів та синтез цитокінів (IL-6)

ендотеліальних клітин, в свою чергу, виділяють інші ростові чинники, що стимулюють паракрінно проліферацію гепатоцитів. 

Посилена проліферація гепатоцитів може привести до генетичних поломок, які будуть сприяти селекції клітин з прискореною проліферацією та придбання ними ознак злоякісної трансформації. 

У пухлинних клітинах печінки часто має місце інактивація пухлинних супресорів р53, Rb, BRCA2 і Е-кадхеріна.

Відзначено також активація теломерази в печінкових клітинах на стадії їх перетворення на злоякісні та порушення функціонування ряду важливих сигнальних систем.

в залежності від ступеню спорідненості геному можна розділити на 6 -11 генотипів та декілька десятків субтипів.
В організмі інфікованого вірус існує у вигляді набору віріонів, змінених, але близько-споріднених геномів так звані квазивиди.

і їх число щороку збільшується на 3-4 млн).

Захворювання в 50 - 80% випадків має хронічний характер з різним ступенем ураження печінки, включаючи цироз і гепатоцелюлярну карциному.

За даними експертів, вірус гепатиту С щорічно стає причиною смерті 250-350 тис. чоловік від цирозу, печінкової недостатності та гепатоцелюлярної карциноми.

дії віруса;


Механізм загибелі інфікованих гепатоцитів – апоптоз , як наслідок клітинної імунної відповіді.

гепатоцитів внаслідок того що кор- білок віруса взаємодіє в печінці з аполіпопротеїном і призводить до порушення метаболізму ліпідів.

ХГС, викликається інфекцією ВГС 1b (інфікування при гемотрансфузії – великий об'єм інфікуючого матеріалу).
генотип 3 - має більш виражену пряму цитопатичну дію з розвитком більш значимого стеанозу печінки ( і більш швидкою прогресією фіброзу).
Об'єм інфікуючого матеріалу ( залежить від шляху передачі) визначає тяжкість ураження печінки і протікання ВГС- інфекції.

печінці, часто спостерігається у інфікованих ВГС -55%(34,8-81,2%) носіїв ВГС мають стеатоз.



.

клітини ( кор – білок індукує апоптоз, підвищується кількість на клітинній мембрані рецепторів, через які передаються сигнали індукції апоптозу, наприклад Fas).

Відомо, що пухлина розвивається на тлі довгостроково запалення в тканині печінки, що супроводжується прискореною регенерацією гепатоцитів.

в патогенезі пошкодження печінки при ВГС.


Апоптоз

С, та корелює з їх гістологічною активністю
Апоптоз це результат прямої дії вірусу, так і опосредкований імунною реакцією.
Тому "в інтересах" віруса - пригнітити апоптоз та зберегнти життєздатність клітин
Білки вірусу мають антиапоптозну активність
- пригнічення р53,
- інактивація каспаз,
- посилення експресії інгібітору апоптоза bcl-2.
В нормі bcl-2 виявляють в печінці тільки в епітелії жовчних протоків, які контактують з жовчею, але не в гепатоцитах

та розчинних рецепторів TNF-aльфа

Можлива пряма або опосредкована дія структурних білків ВГС на фактори, що регулюють функціонування ІС (блок коровим білком ВГС рецептора b –лімфотоксина).

Експериментально показано, що трансгенні миші по Е1 и Е2, проявляли симптоми, подібні до синдрому Шегрена людини - аутоиммунний прояв гепатита С.

Корреляція між аутоімуними проявами та тривалістю захворювання вказує на те що довга антигенна стимуляція є передумова розвитку АІЗ

Злоякісна не-Ходжкінська лімфома
Поява органоспецифічних та неспецифічних аутоантитіл.
Хронична ВГC-інфекція мультисистемне захворювання.

головним фактором ризику для розвитку ГК.
Інтеграція вірусної ДНК в геном клітини-хазяїна і хронічний гепатит часто є маркерами HBV-залежного канцерогенезу.

печінкової тканини, послаблення апоптотичної загибелі клітин (можливі мутації генар53)
є одним з наважливіших факторів канцерогенеза.

ВГС з ВГВ- інфекцією погіршує протікання хвороби та є значимим і незалежним фактором прогресування ХГС з більш раннім розвитком ЦП і ризику розвитку ГЦК.

В ряді досліджень встановлено, що ВІЛ- інфекція прискорює прогресування ВГС – інфекції. Причиною може бути підвищення реплікативної активності ВГС та характер імунної відповіді на ВГС – інфекцію.