Шляхи підвищення якості підготовки учнів до ЗНО з української літератури презентация

із дому, мотив ностальгії за рідною домівкою;
- мотив небезпеки, що постійно загрожує козакові;
тема смерті.
Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від'їжджає» та ін.
У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу. У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору символи: калина - символ України; явір - молодий хлопець, козак, лицар; могила - своєрідний обеліск козацької слави.

козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін.
Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):
- від'їзд у дорогу;
- приготування до тривалої подорожі;
- прощання з родиною;
- пригоди чумаків (тяжка зимівля, повернення додому тощо);
- гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка немає вдома (у жартівливих чумацьких піснях) та ін.
Чумацькі пісні: «Ой у степу криниченька»,  «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить»,  «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар...»), «У Києві на ринку» та ін.

собі вози нові, поробили ярма кленові, поробили занози дубові...». І ось чумацька валка в дорозі:
Вози риплять, ярма бряжчать, Сірі воли ремиґають, За ними йдуть молоді чумаки, Батіжками махають.
Можливе запитання: Це пісня: календарно-обрядова, родинно-побутова, суспільно побутова, історична? Роль алітерацій на «р»
Інша тематика: нещастя в дорозі, падіж худоби спричинялися до розорення чумака, який ходив на своїх волах. «Що в Крим ішли із волами, назад — з батіжками», «за плечима торбина, ще й латана свитина» — такий сумний кінець мандрівки, на яку покладалося стільки надій.

сумним настроєм (фактично це - голосіння), бо знаменували перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.
Солдатські та рекрутські пісні: «На тій горі, на тій горі», «Ой понад морем, понад Дунаєм», «Била мене мати березовим прутом», «А в неділю рано, рано-ранесенько», «А на горі два явори», «Бідна моя головонька» та ін.

тяжкої долі, умов підневільного життя;
- відсутність романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.);
- народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності.
Кріпацькі пісні: «Бодай пану в дворі страшно», «В неділеньку рано», «Гой кувала зозулечка, кувати забула», «Із-за гори вітер віє», «На панщину ходжу, ходжу», «Наступає чорна хмара», «Нема в світі правди, правди не зиськати», «Ой летіла зозуленька, летячи кувала», «Ой служив би я в війську запорозькім» та ін.

мови, коли явища з різних сфер життя або природи зображуються паралельно.
Так, у пісні «Світи, світи, місяченьку...» підсумовується: «Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли, // Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили».
Пісня «За городом качки пливуть» починається розгорнутим паралелізмом із використанням образів свійських птахів (качки, каченята), а далі — тварин (воли, коні, корови): «За городом качки пливуть, //Каченята крячуть... //Вбогі дівки заміж ідуть, // А багаті плачуть». Це підсилює соціальне звучання пісні. У піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна.

(хлопець молоденький, багатая невістка, любая розмова), персоніфікації, метафори (скрипка витинає), порівняння (очі «темні, як нічка, ясні, як день»), вигуки, різноманітні повтори, пестлива лексика.
Пісні багаті на риторичні фігури: окличні, питальні речення, звертання, риторичні запитання («Очі мої, очі мої, //Що ж ви наробили?!»); для них характерна незвичайна будова речень, фраз, монологічне, діалогічне мовлення.
 Народна пісня має специфічну будову. Вона поділяється на куплети (у вірші строфи), переважно з чотирьох рядків, об'єднані римою. Мелодія кожної пісні єдина для всіх її куплетів. У ній може бути приспів (рефрен) — частина пісні, яка періодично повторюється. Баладна традиція проявляється також у піснях, де йдеться про чарування чи ворожбу:
В саду ходила, квіти збирала,
 Тепер до тебе ходити мушу.
Кого любила — причарувала.     
Ходити мушу, любити буду,
Причарувала серце і душу  
Скажу по правді — сватать не буду.
Від балад такі пісні відрізняються тим, що в них відсутній епічний компонент (сюжетність, розповідність).

властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більше не думає, крім свого обранця — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним):
А я візьму кріселечко, Сяду край віконця. Я ще очі не зімкнула,  А вже сходить сонце. («Цвіте терен»)
—      гіперболізація душевних драм (втрата коханого сприймається, як кінець життя):
Ой не хочу, дівчинонько, На твій посаг дивитись.Краще піду в синє море,
 В бистру річку топитись.
— сентименталізація — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину):
Гиля, гиля, сиві гуси. Гиля, гиля до води. Посватали дівчиноньку — Плаче козак молодий.
—      драматизм, що виявляється у напруженості змісту, психологічній насиченості, контрастності почуттів, небуденності життєвих епізодів;
—      ліризм — поетизація людських почуттів.
З художньо-поетичних засобів найчастіше використовуються
епітети:      біле личко, ясні очі, уста малинові;
порівняння:         чорні очка, як терен;
паралелізми:       Не всі тії та й сади цвітуть, Що весною розпускаються. Не всі тії побираються, Що любляться, та й кохаються.

теж на любовному конфлікті). Крім казкових екзотичних пейзажів, використовуються інші казкові елементи, наприклад, образ судженої дороги:
Ой три шляхи широкії докупи зійшлися
  — На чужину з України брати розійшлися.

Неодноразово повторюється прийом потрійності:
Ой у полі три криниченьки.
Любив козак три дівчиноньки —
— Чорнявую і білявую, Третю руду, препоганую.

паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);
- зменшено-пестлива лексика;
- яскраві гіперболи,
- порівняння;
- загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);
- величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба; здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя .
Жниварські пісні: «Маяло житечко, маяло»,  «Там у полі криниченька» та ін.

— «голубочка», «пишна, як у саду вишня», «гожа, як у саду рожа», їх діти «як рожеві цвіти», «хазяїн з дітками» як «місяць з зірками», хата — «золота брама і срібная призьба».
.

«Енеїди», Іван Котляревський, переробив українську народну пісню «Сонце низенько, вечір близенько» (це родинно-побутова пісня, а саме: пісня про кохання) й увів її до п'єси «Наталка Полтавка».

тематика
3. Зведена таблиця літератури ЗНО: фольклор і давня та ін.

вид (козацька, чумацька….)
Основна думка
Почуття, настрої
Образи-символи
Художні особливості

Символічні образи народної лірики.
Вітер – символ швидкості; якоїсь звістки; шкоди, руйнації і водночас оновлення.
Дощ – символ очищення, пробудження і водночас суму і сліз.
Зозуля – символ суму та вдівства; туги за життям, минулим; провісниця весни і водночас нещастя.
Калина – символ життя, крові, вогню; ознака батьківщини.
Могила – символ безсмертя. Часто смерть героя змальовується як весілля із сирою землею, могилою.
Терен – символ труднощів, життєвих незгод, страждань.
Туман – символ суму, самотності, чогось невідомого.
Явір – символ козака, парубка; здоров’я та сили; молодості; вічної пам’яті.

пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.
Художні особливості твору
Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».
Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».
Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно...», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський...», «Оце ж тобі, старий Бондар...», «Бондарівно, моя донька...».
Повтори: «Тікай, тікай...», «...хорошая» хорошого...», «старий Бондар...».
Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».
Епітети: «добрі люди», «сира земля».
Гіпербола: «ударили в усі дзвони».

втеча невольників у рідний край («Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»);
- прославляння воїнів-козаків - вірних захисників рідного краю, борців проти турецько-татарських загарбників(« Думапро козакаГолоту »,« Дума про Самійла Кішку »);
- прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення («Іван Богун», «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога») тощо;
- порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові) («Бідна вдова і три сини», «Дума про сестру і брата», «Прощання козака з родиною» та ін.).

на інтонаційно-смислові тиради.
(Тирада - мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об'єднаних римою.)
Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації.
(Ретардація - уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.)
Відомі українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка та ін.

яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Художні особливості думи
Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води»
Метафора: «сльозами проливали»
Повтори: «...стояла темниця кам'яная»; «...козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «...дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».
Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «...Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».
Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»

першої україномовної повісті –
Автор першого драматичного твору нової української літератури
Автор першого історичного роману в українській літературі
Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст.
Започаткував жанр кіноповісті –
Започаткував жанр усмішки

вільнолюбивого духу, свободи, краси кохання –
Необхідність повноцінного служіння митця народові –
Ідея: висловлення прохання до Основ’яненка зображувати у своїх творах минуле Батьківщини, Запорозьку Січ, що мало велике значення для пробудження національної свідомості українців -

теми історичних пісень: -змалювання важкого періоду в житті українського народу – звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, «Пісня про Байду» («В Цареграді на риночку»); -показ страхітливих спустошень і насильства; -зображення подій Національно-визвольної війни 1648 – 1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко); -рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII – XIX ст.) (Олекса Довбуш); -повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін.

щастя» — у Рангуні
«Зачарована Десна» — на березі Десни
«Земля» — на Буковині
«Інтермецо» — біля Кононівки
«Кайдашева сім’я» — у Семигорах
«Камінний хрест» — на Західній Україні
«Лісова пісня» — на Волині
«Максим Гримач» — біля Черкас

у Києві
«Наталка Полтавка» — під Полтавою
«Подвійне коло» — під Компаніївкою
«Сом» — на річці Оскіл
«Сон» — Україна, Сибір і Петербург
«Тигролови» — Сибір, праліси Сіхоте-Аліня
«Тіні забутих предків» — на Гуцульщині
«Україна в огні» — у Тополівці
«Хіба ревуть воли як ясла повні» — у Пісках
«Чорна рада» — на хуторі Хмарище, у Києві, Ніжині
«Шаланда в морі» — біля Одеси

тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля».

героїчна поема.
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
Композиція
1. Вступ (пісня Бояна) – роздуми автора над манерою описування подій. 2. Основна частина (кілька оповідань): – виступ Ігорової дружини; – похід; – битви з половцями; – сон і «золоте слово» Святослава; -«плач Ярославни»; – втеча Ігоря з полону; 3. Закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

полку Ігоревім» є його ідейно-композиційним центром?
Композиційно «Слово...» складається з оповідних сцен про похід Ігоря та його поразку (виступ, об'єднання полків, перша переможна і друга невдала битви, полон Ігоря і його втеча), а також авторських публіцистичних роздумів і поетичних картин (звернення до «віщого» Бояна, розмірковування про поразку русичів, «золоте слово» Святослава тощо). Обидва плани (розповідний і публіцистичний) об'єднані наскрізною патріотичною ідеєю — закликом руських князів до єднання, до династичної солідарності заради єдності і процвітання Руської землі.
«Віщий» сон і «золоте слово» князя Святослава в ідейно-смисловому і композиційному плані є центральним епізодом «Слова о полку Ігоревім», оскільки в ньому сфокусовані головна думка й настрої твору.

похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Ігоря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

твору

Перша битва з половцями
Довго ніч меркне. Зоря—світ запалала. Мла поля покрила. Щебіт солов’їв заснув, говір галок пробудивсь. Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю — слави». 
Зранку у п’ятницю русичі розбили «погані полки половецькі». Дорогі оксамити, шовкові тканини, золото, красиві дівчата — все було у ворога захоплено. «Покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мостити по болотах і багнистих місцях,— і всякими узороччями половецькими». 

вельми рано кривавії зорі світ провіщають; чорнії тучі з моря ідуть, хочуть прикрити чотири сонця, а в них трепечуть блискавки синії. Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого! Отут списам поломитись, отут шаблями пощербитись об шоломи половецькії, на ріці на Каялі, біля Дону великого! О Руськая земле, уже за горою єси! («чотири сонця» – маються на увазі чотири князі, які брали участь у поході: Ігор, Всеволод, Святослав Ольгович, Володимир).
Ось вітри, Стрибожі внуки, віють з моря [Азовського ] стрілами на хоробрі полки Ігореві. Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають. Стяги говорять: половці ідуть від Дону, і від моря, і з усіх сторін руські полки обступили». 
Проявив героїзм Всеволод. «Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр—туре Всеволоде! Він завдав ці рани, дороге браття, забудьши почесть і життя, і города Чернігова отчий золотий стіл, і своєї милої жони, красної Глібівни, звичаї і обичаї».
На третій день під полудень упали стяги Ігорові (тобто Ігор зазнав поразки). Жаль було князю і свого брата Всеволода, з яким довелось розлучитись, бо вони потрапили в полон до різних ханів.
Навіть природа сумувала за полеглими русичами: «Никне трава жалощами», дерева спустили свої віти.

Святослав (батько Ігоря та Всеволода) бачить незрозумілий, смутний сон. Неначе вдягали його у чорне вбрання на тисовому ліжку, наливали синє вино, з горем змішане, сипали з порожніх сайдаків половецьких великі перли на лоно…    Бояри пояснили Святославу його сон. Це були два соколи, які злетіли від отчого престолу шукати собі слави.
Тоді великий Святослав сказав «золоте слово» (повчальна промова), зі сльозами змішане: «О мої сини, Ігоре і Всеволоде! Рано ви почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Ви без честі одоліли[ половців у першій сутичці], без честі, бо кров погану ви пролили. Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в одвазі загартовані. Що ж натворили ви моїй срібній сідині?» 

обраним самостійно

Святослав навів приклад про сокола, який ніколи не залишає своє гніздо незахищеним, коли летить бити ворога. 
Ярославна плаче в Путивлі, примовляючи: «Світлеє і трисвітлеє сонце! Всім тепле і красне єси! Чому, господине, простерло [ти] гарячі промені свої на лади воїв, в полі безводнім спрагою їм луки звело, тугою їм сайдаки стягло?».
Ніби у відповідь на прохання Ярославни Бог вказав шлях Ігорю до втечі з полону «із землі Половецької на землю Руськую». Половчанин Овлур допоміг йому втекти… «Загула земля [під копитами], зашуміла трава, вежі половецькі сколихнулися. А Ігор князь поскочив горностаєм в комишні і білим гоголем на воду. Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком. І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою, забиваючи гусей і лебедів на сніданок, на обід і на вечерю». В погоню за Ігорем кинулись половецькі хани Гзак і Кончак

ворон», «чисте поле», «сірий вовк», «сизий орел». Чимало з них метафоричні, побудовані за принципом перифраза: «О, Бояне, соловію години давньої!». Епітет великий в різних значеннях і граматичних формах знаходимо у «Слові» 18 разів, хоробрий — 16, золотий — 16, кривавий — 5.
Наявність порівнянь створює динаміку бою: половці біжать «як пардуже гніздо», теліги скриплять, «мов лебеді сполохані». Святослав вихопив Кобяка із половецьких полків, «як вихр».
Автор використав нову форму порівнянь — заперечні порівняння: Не буря соколів занесла через поля широкії — стадами галки біжать до Дону великого.
Одним з найулюбленіших різновидів метафори для автора «Слова про похід Ігоря» є персоніфікація. Передусім, поспіль персоніфікованою виступає в поемі природа. Перифраз «діти бісові» вживається на означення половців, руський народ автор називає Даждьбожим внуком, Руську землю — Трояновою землею тощо.

Дніпра (ні)
Гзак і Кончак допомогли Ігорю втекти з полону (ні)
Всеволод славно загинув у битві з половцями (так)
Князь Святослав взяв в полон Кобяка (так)
Князь Святослав перед звісткою про поразку Ігоря бачив поганий сон (так)
Головна думка «Слова…» - уславлення краси рідної природи(ні)
Образи вовка, тура, соколів, з якими порівнюються герої «Слова…», є фольклорними (так).
У1807 році в Харкові було опубліковане віршоване перекладенняУ1807 році в Харкові було опубліковане віршоване перекладення «Слова…», що його здійснив наш земляк видатний просвітитель, поет, перекладач і архітектор О.О.Паліцин (так).
Шевченко переклав лише два уривки із «Слова…»: «Плач Ярославни» та «Битву при Каялі» (так).
Оригінал твору відкрив граф А.Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо – Ярославського монастиря Йоілля в 1791 році і видав друком у Петербурзі 1800 році (так).

як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».
Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; де­мон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень.

шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм — у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей — Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням — Мойсей виходить на широкий майдан, стає на камінь і виголошує промову (невже доведеться розтоптати, «як гнилу колоду», того, кого «батьки звали батьком народу»?) — Мойсей застерігає народ від Божого гніву, адже йому долею написано йти вперед — Мойсей розповідає притчу про дерева й розтлумачує її зміст — Авірон насміхається й наводить контраргументи (він не вірить у Єгову й пропо­нує євреям поклонятись іншим богам — Ваалу й Астарті) — Датан почав звинувачувати Мойсея (євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька») і закликав народ закидати камінням пророка, проте ніхто не наважився зробити це — юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ — Мойсей звер­тається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя — Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви — у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він нині» сипів Ізраїлю з Єгипту — оскільки Мойсей «на момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети — вихор у степу, раптом в оточенні парубоцтва з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, до бою, ще мить — і всі зірвуться й ліниві кочівники перетворяться на завойовників, героїв, Авірона поб’ють камінням, а Датана повісять.

пролог — звернення до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу…» Таким було українство на початку сторіччя: розштамповане, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно, не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як рухатися.
Мойсей присвятив себе служінню народові, та Авірон і Датан підбурюють народ проти Мойсея. Вони навіть погрожують закидати Мойсея камінням. Та ні погрози, ні залякування не спинять пророка. Мойсей усвідомлює, що найголовніше для народу, який тільки-но піднявся, — увесь час рухатись уперед, не спиняючись ані на мить. Він розповідає народові алегоричну притчу— казку про те, як дерева обирали собі короля.
Жодне з розкішних дерев: ані кедр, ані пальма, ані рожа, ані дуб, ані береза — не погодилися служити для захисту, честі, надії, підмоги інших дерев… лише терен згодився принести себе в жертву деревам, боронити їх, щоб вони буяли до неба. Мойсей розкриває алегорію казки — «виклад до неї»:
Дерева — се народи землі, А король у їх колі — Божий вибранець, син і слуга Господевої волі.

прагне дістати свободу. Відданість своєму народові, усвідомлення його прагнень — риси, якими має бути наділений поводир. Зневірившись у власних силах, у подальшій боротьбі, піддавшись намовлянням Авірона й Датана, народ відмовляється слухати Мойсея, вірити йому, визнавати за свого пророка. Мойсей полишає табір. Після розмови з Азазелем Мойсей відчуває сумнів, чи справді він служив своєму народові, чи не варто було залишатися в Єгипті. За це Єгова суворо покарав його:
А що ти усомнивсь на момент Щодо волі моєї, То побачивши сю вітчину, Сам не вступиш до неї.

слові. То як, Марусю? Полюбив? Такий? Я – навіжена. Я – дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий.
Антонімічні протиставлення
Ото за те й судити мене треба. Всі кари світу будуть замалі. Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх.
Богдан Чорногор А другий був молодий, високий козак, тілько щось азіатське; зараз і видно, що не нашого поля ягода, бо до Січі сходились бурлаки з усього світу: прийде турок — і турка приймають; прийде німець — і німець буде запорожцем, аби перехрестивсь да сказав: «Вірую во Христа Ісуса; рад воювати за віру християнську».

твору).
Перший учень – називає імя героя твору, почяснює, хто це
Другий учень – називає імя свого героя, пояснює, чи має він якісь стосунки з названим персонажем і.т.д.
Експерт (група експертів) оцінюють відповіді, помічають помилки.
Науковець: поглиблює сказане про персонажів,
Дослідник: обирає цитати, які характеризують тих чи інших героїв

вважаю, що Сашко має багатий духовний світ, тому що він з любов’ю і захопленням сприймає всі прояви життя.
Наприклад, зачаровується красою рідної природи, з великою любов’ю і повагою ставиться до своєї родини, любить усе живе, захоплено сприймає пісні, любить і шанує народні традиції і селянську працю; уміє фантазувати і бачити незвичайне у всьому, що його оточує. Отже, Сашко високодуховна людина. (О.Довженко. «Зачарована Десна»)

з Іваном Біликом писали перший соціально-психологічний роман.
«Будинок с багатьма прибудовами і надбудовами зробленими неодночасно…» О.Білецький про композицію «Хіба ревуть воли…» «Корифей української прози»
Тарас Шевченко «Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі» І. Франко.
Ольга Кобилянська «Гірська орлиця» «Пишна троянда в саду української літератури» М. Старицький

в Україні» – слова Т.Шевченка до Основ яненка.
«Кавказ – це огниста інвектива проти темного царства, становища загальнолюдського» І.Франко.
Пантелеймон Куліш 
«Один із довершеніших історичних творів в українській літературі»
«Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мові, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів» І. Франко

не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям твору про селянство»  М.Рильський про першу соціально-побутову повість.
Іван Франко «Написав другий заповіт українському народові» Ю.Шевельов про «Гімн»

вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар
Володимир Сосюра 
«Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень» М. Стельмах

мисливець і при тому поет полювання» М. Рильський
«Хай живуть зайці!» – життєве кредо
 
Андрій Малишко 
«Солов’їне серце України»
 
Іван Драч 
«Сонячний поет»
Василь Стус «Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Шевельов
«Цільність і всеохопність… патріотизму» М. Коцюбинська
 
Є. Маланюк 
«Імператор залізних строф»

було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».
П. Мирний (1849-1920, український письменник)
«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.
Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.
Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя.
Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».
І. Я. Франко (1856-1916)

в Україні та Росії XVIII-ХІХ століттях. Призначався для розважальних вистав: клоунади, інтермедії, блазнювання. В літературознавчому сенсі балаган – наявність в творі розкутого (аж до непристойного) висміювання та блазнювання. “Ба” в “Бу-Ба-Бу” і є Балаган, риси якого несуть багато творів групи (“Рекреації” Ю.Андруховича, “Eine Kleine Nachtmusik” О.Ірванця) .
Бу-Ба-Бу Літературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “БурлескЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-БалаганЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-Балаган-БуфонадаЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-Балаган-Буфонада”, які є програмними засадами їх творчості. Творчість “бубабістів” поєднує ознаки постмодернізмуЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-Балаган-Буфонада”, які є програмними засадами їх творчості. Творчість “бубабістів” поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизмуЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-Балаган-Буфонада”, які є програмними засадами їх творчості. Творчість “бубабістів” поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизму, вона є реакцією на руйнування імперії та виниклий у зв’язку з цим перелом суспільної свідомості. Головні ознаки: необароковість (еклектичність, поєднання непоєднуваного), карнавальність, іроніяЛітературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О.Ірванець (нар. 1961 р.), В.Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як “Бурлеск-Балаган-Буфонада”, які є програмними засадами їх творчості. Творчість “бубабістів” поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизму, вона є реакцією на руйнування імперії та виниклий у зв’язку з цим перелом суспільної свідомості. Головні ознаки: необароковість (еклектичність, поєднання непоєднуваного), карнавальність, іронія щодо зужитих цінностей радянської доби, звеличення сміху. З погляду жанрової різноманітності творчість “Бу-Ба-Бу представлена всіма трьома родами літератури і численними жанрами. Учасники продовжують творити і по сьогодні.

початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністськихТакож – віталізм (від лат. vitalis – життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизмТакож – віталізм (від лат. vitalis – життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризмТакож – віталізм (від лат. vitalis – життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізмТакож – віталізм (від лат. vitalis – життєвий). Стильова течія початку ХХ ст., проявилася у кількох модерністських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Головна ознака – відтворення безперервного потоку життя, погляд на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму – вчення Ф.Ніцше про “діонісійське” (темне, інстинктивне) начало культури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життєвість, незнищенність нації. Представлений творами М.Хвильового, Є.Маланюка, О.Ольжича, У.Самчука.

освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової культури.
В розвитку літератури елітарність протистоїть масовості. Елітарна творчість є у багатьох письменників-класиків: Т.Шевченка (поезії останніх років), І.Франка (філософська лірика), Лесі Українки (драматургія), М.Рильського, М.Зерова, Є.Плужника, М.Бажана, О.Ольжича, Є.Маланюка, Г.Чубая та ін.
В ХХ ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури В ХХ ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури (“чтива”). Реакцією на цей процес став постмодернізм, коли в одному творі поєднуються “пласти”, розраховані на масового читача і на елітарного.

читача, його середній рівень розвитку. Протиставляється елітарній літературі. Умовно белетристику можна поділити на високоякісну (П.Коельйо, Р.Бах, в українській літературі – “Тигролови” І.Багряного) і низькоякісну (“чтиво”).
Головна функція масової літератури – розважальна, проте високоякісна здатна також піднімати важливі проблеми, ставити високі ідеали, покликати до наслідування, натомість “чтиво”, що будується за простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх.

Головні ознаки:- перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним; - вищість таланту і мистецтва від утилітарних суспільства; - вищим знанням вважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття; - звільнення мистецтва від практичних цілей (“мистецтво для мистецтва”) та від жорстких канонів.Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Е.Верхарна, М.Метерлінка, В.Брюсова, О.Блока, Р.-М.Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети “Молодої музи”Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки:- перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним; - вищість таланту і мистецтва від утилітарних суспільства; - вищим знанням вважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття; - звільнення мистецтва від практичних цілей (“мистецтво для мистецтва”) та від жорстких канонів.Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена, Е.Верхарна, М.Метерлінка, В.Брюсова, О.Блока, Р.-М.Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети “Молодої музи” (П.Карманський, В.Пачовський, О.Луцький), “Української хати” (М.Вороний, О.Олесь, М.Євшан, Г.Чупринка).
Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізмМодернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізмМодернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізмМодернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризмМодернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизмМодернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. В межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм (деякі вчені вважають авангардизм окремим явищем через його деструктивну направленість), сюрреалізм, неоромантизм.
“Молода муза” Літературне угрупованняЛітературне угруповання, що діяло у Львові в 1906-09 рр. До нього належали В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Чернецький, С.Твердохліб. Митці “Молодої музи” орієнтувалися на модерністськіЛітературне угруповання, що діяло у Львові в 1906-09 рр. До нього належали В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Чернецький, С.Твердохліб. Митці “Молодої музи” орієнтувалися на модерністські принципи європейської літератури, перевагу естетичного над соціальним, заперечували надмірну заангажованість письменства. Близькою до ідей “Молодої музи” була група “Української хати”.

об’єднання українських письменників-емігрантів, що проживали в таборах для переміщених осіб (“Ді-Пі”) у Німеччині та Австрії після Другої світової війни. Засноване в 1945 році, відбулося 3 з’їзди: 1945, 1947, 1948). Очолювали МУР У.Самчук (голова) та Ю.Шерех (заступник). До об’єднання входили О.Бабій, І.Багряний, Д.Гуменна, В.Домонтович (Петров), Ю.Косач, І.Костецький, Б.Кравців, Є.Маланюк, Т.Осьмачка, М.Орест та ін. Головними засадами МУРу були “ідея великої літератури” (література є найголовніший духовний вияв нації в період її бездержавності), концепція “національно-органічного стилю” Ю.Шереха. Об’єднання неперіодично випускало журнали “Арка”, “Заграва”, “Хорс” (по одному чи кілька номерів). МУР припинив своє існування 1948 року в зв’язку з переїздом учасників групи на постійне проживання до різних країн.

років (так зване “п’ятірне гроно”: М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво КласицизмуМ.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованостіМ.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античністьМ.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античність, французький модернізмМ.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античність, французький модернізм та російський “срібний вік” (які вони поєднували з українськими реаліями та мотивами), інтелектуалізмМ.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”. Основні ознаки творчості: відсутність ідейної заангажованості, орієнтація на античність, французький модернізм та російський “срібний вік” (які вони поєднували з українськими реаліями та мотивами), інтелектуалізм, елітарність (поети-неокласики були водночас академічними літературознавцями, перекладачами).
Неореалізм
Стильова течія в українській літературі 20-х років ХХ ст. Представники: Г.Косинка, В.Підмогильний, Є.Плужник, Б.Антонечко-Давидович. Простежується і пізніше, зокрема, у прозі Г.Тютюнника. Основою неореалізму є класичний реалізм, характерними ознаками – відмова від лінійного наслідування дійсності, додання аналітичності та ліричності.
Неоромантизм
Стильова течія модернізмуСтильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його “новоромантизмом”. На відміну від класичного романтизмуСтильова течія модернізму в українській літературі початку ХХ ст. Леся Українка називала його “новоромантизмом”. На відміну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєднання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здійснення неможливого. В українській літературі неоромантизм виявився у драматургії Лесі Українки, творчості митців “Pозстріляного відродження” (О.Влизько, М.Йогансен, Ю.Яновський) та “празької школи” (О.Ольжич, О.Теліга), в романі “Тигролови” І.Багряного. У зарубіжній літературі він виявляється в творах Р.Кіплінга, Р.-Л.Стівенсона, Г.Ібсена, Е.-Л.Войнич, Дж.Лондона, К.Гамсуна, М.Гумільова.

мистецтва після Аспанфуту і Асоціації комуністичної культури (АСКК). Існувало з 1927 по 1931 рр. у Харкові навколо однойменного журналу. До нього входили: футуристи Гео Шкурупій, Гео Коляда, Л.Недоля; молоді поети О.Влизько, Едвард Стріха; також приєдналися художники В.Меллер, Дан Сотник, К.Малевіч. Ідейні погляди: авангардизмЛітературне угруповання, третя видозміна об’єднань українського “лівого фронту” мистецтва після Аспанфуту і Асоціації комуністичної культури (АСКК). Існувало з 1927 по 1931 рр. у Харкові навколо однойменного журналу. До нього входили: футуристи Гео Шкурупій, Гео Коляда, Л.Недоля; молоді поети О.Влизько, Едвард Стріха; також приєдналися художники В.Меллер, Дан Сотник, К.Малевіч. Ідейні погляди: авангардизм, інтернаціоналізм, опозиція до ВАПЛІТЕЛітературне угруповання, третя видозміна об’єднань українського “лівого фронту” мистецтва після Аспанфуту і Асоціації комуністичної культури (АСКК). Існувало з 1927 по 1931 рр. у Харкові навколо однойменного журналу. До нього входили: футуристи Гео Шкурупій, Гео Коляда, Л.Недоля; молоді поети О.Влизько, Едвард Стріха; також приєдналися художники В.Меллер, Дан Сотник, К.Малевіч. Ідейні погляди: авангардизм, інтернаціоналізм, опозиція до ВАПЛІТЕ та “неокласиків”.
“Нова дегенерація” Літературне угрупованняЛітературне угруповання. Виникло в 1992 р. в Iвано-Франківську. До складу входять С.Процюк (нар. 1964 р.), І.Ципердюк (нар. 1969 р.), І.Андрусяк (нар. 1968 р.). У творчості спираються на український авангардЛітературне угруповання. Виникло в 1992 р. в Iвано-Франківську. До складу входять С.Процюк (нар. 1964 р.), І.Ципердюк (нар. 1969 р.), І.Андрусяк (нар. 1968 р.). У творчості спираються на український авангард 20-х рр. (на що вказує і назва), для них характерні повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іроніюЛітературне угруповання. Виникло в 1992 р. в Iвано-Франківську. До складу входять С.Процюк (нар. 1964 р.), І.Ципердюк (нар. 1969 р.), І.Андрусяк (нар. 1968 р.). У творчості спираються на український авангард 20-х рр. (на що вказує і назва), для них характерні повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іронію та самоіронію, сарказм.

виникло в середині 50-х рр. Назву отримало від місця проживання її ініціаторів, але його члени проживали в різних країнах Америки. Його можна розглядати як складову ОУП “Слово”Літературне угруповання українських еміграційних письменників, виникло в середині 50-х рр. Назву отримало від місця проживання її ініціаторів, але його члени проживали в різних країнах Америки. Його можна розглядати як складову ОУП “Слово”. В творчості орієнтувалися на поетику модернізму, зокрема, сюрреалізму, відхід від традиційних норм та засвоєння нових течій світової літератури.
До складу входили: Б.Бойчук, Е.Андієвська, Ю.Тарнавський, В.Вовк, П.Килина, Ж.Васильківська, пізніше – “молодше покоління”: Ю.Коломієць, О.Коверко, М.Царинник, Р.Бабовал, М.Ревакович. Група не формалізована, не випускала жодних маніфестів, не приймала програмних документів. Сьогодні продовжують творити Е.Андієвська, М.Ревакович, Ю.Тарнавський.

мешкали у Західній Європі (здебільшого в Празі та Подєбрадах) міжвоєнного періоду. Група не була формалізована, проте ідейно-художні засади творчості її членів дуже подібні. До складу входили: Є.Маланюк, О.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризмО.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризм, національний пафосО.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризм, національний пафос, заангажованістьО.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризм, національний пафос, заангажованість ідеєю націоналізму, але й висока мистецька якість творів, поєднання неоромантизмуО.Ольжич, Ю.Дараган, О.Теліга, О.Стефанович, Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, Ю.Клен, О.Лятуринська. Натхненником групи був ідеолог українського націоналізму Д.Донцов. Пізніше, в процесі творчого зросту, дехто з митців виходив з-під його впливу, дискутував з ним, залишаючись, проте, вірним засадам творчості. Прикметні риси творчості: історіософізм, філософізм, волюнтаризм, національний пафос, заангажованість ідеєю націоналізму, але й висока мистецька якість творів, поєднання неоромантизму і класицизму.

· Марко Черемшина
Іван Франко писав: „Представники „Покутської трійці" були справжніми майстрами слова, уміли влучно і економно користуватися ним, внаслідок чого їм вдалося підняти українську новелу на нові вершини майстерності. Вони належать до тих письменників, під пером яких українська проза набрала поетичного лету, мелодійності, ніжності, грації та різнородності"

трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії.
Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї:
визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення;
позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення;
пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.

, Віктор Недоступ, Семен Либонь. Творчість перебувала в ключі літературного процесу кінця 80-х – початку 90-х рр. Їй притаманні риси неоавангардизмуЛітературне угруповання, створене у 1991 р. Склад: Юрко Позаяк , Віктор Недоступ, Семен Либонь. Творчість перебувала в ключі літературного процесу кінця 80-х – початку 90-х рр. Їй притаманні риси неоавангардизму, бурлеску та травестії.

Тенета, Г. Косинка та інші.
1924-1926
Київ
реорганізувалася в МАРС
МАРС («Майстерня революційного слова»):
1926-1934
Київ
ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):
створена за ініціативою М. Хвильового
 М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Куліш, А. Любченко,  М. Бажан, П. Тичина, П. Панч, О. Досвітній, І. Дніпровський та ін.
видавався однойменний журнал
Харків
1926-1928
перетворилась на «Пролітфронт»

Заангажовані владою Плуг Г арт ВУСПП Молодняк

ХХІ ст., що виникли після модернізмуЗагальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини ХХ – початку ХХІ ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську “втому від культури”, пересиченість культури (“все вже написано”).
Ідейні риси: історична іроніяІдейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальністьІдейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колажІдейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж (“склеювання” різнорідних фрагментів); гра з часом, з історією; широке використання алюзій; іронія, яка пронизує весь твір; тяжіння до прози ускладненої форми (романи з “вільним” розташуванням розділів).
Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс (“Бляшаний барабан”, 1947 р.). Визначні представники: У.Еко, Х.Л.Борхес, М.Павич, М.Кундера, П.Зюскінд, В.Пєлєвін, Й.Бродський, Ф.Бегбедер. В українській літературі (як і в російській пост-СРСРівській) постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізмуПершим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс (“Бляшаний барабан”, 1947 р.). Визначні представники: У.Еко, Х.Л.Борхес, М.Павич, М.Кундера, П.Зюскінд, В.Пєлєвін, Й.Бродський, Ф.Бегбедер. В українській літературі (як і в російській пост-СРСРівській) постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Представники: Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, Т.Прохасько.

наявність у ньому прикладу з літератури.
«Погано,що порожні храми, ще гірше – пустота в серцях»
Зачарована Десна – Довженко Мойсей – Франко «Україна в огні» (фашизм) – Довженко
Зрада «Маруся Чурай» (Грицько ) – Л.Костенко «Тіні забутих предків» (Палагна) – Коцюбинський
Я (романтика) – Хвильовий «Україна в огні» – О.Довженко Лісова пісня –Л. Українка «Чорна рада» Куліш
Підступність і конкуренція
«Мартин Боруля» – Карпенко Карий Мина Мазайло – Куліш «Чорна рада » (Брюховецький)  –  Куліш
«Катерина» – Шевченко «Вершники» – Яновський «Земля» -Кобилянська «Місто « – Підмогильний
Патріотизм
«Любіть Україну» – Сосюра Вірші Шевченка, «Чорна  рада» – Куліш (Шрам) «Лебеді материнства» Симоненко
Два кольори – Малишко «Україна в огні» – Довженко  (Запорожець -Заброда)

Доля Україна в огні – Довженко Катерина – Шевченко Тигролови –  Багряний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – Мирний Земля – Кобилянська
Розкіш спілкування «Мина Мазайло» Куліш «Момент» Винниченко
«Тигролови» Багряний

сім’я» – Нечуй-Левицький Тигролови – Багряний

Совість Хіба ревуть воли.. – МирнийЯ ( Романтика) – Хвильовий «Україна в огні» -Довженко «Земля» Кобилянська
«Всякому місту звичай і права» – Сковорода
Життєва помилка «Місто» – Підмогильний«Хіба ревуть воли..» МирнийЯ(Романтика) –Хвильовий«Подвійне коло» – Яновський
«Катерина» – Шевченко
Бідність і багатство
Леся Українка: «В мужика землянка вогка, а в пана – хата на помості»
Маруся Чурай (Маруся і Галя) – Костенко
Земля – Кобилянська
Інститутка – Вовчок
«Хазяїн» – Карпенко-Карий

– Коцюбинський
Зачарована Десна – ДовженкоТигролови – БагрянийМаруся Чурай – Костенко«Кайдашева сім’я» – Нечуй Левицький
Кохання і ненависть «Маруся Чурай» – Костенко«Хіба ревуть воли…» – Мирний Маруся – Г.Квітка-Основ’яненко Тіні забутих предків – Коцюбинський Наталка Полтавка – Котляревський
Лісова пісня – Л. Українка «Місто» – Підмогильний
Батьківське піклування і материнська любов
«Хіба ревуть воли…» – Мирний
«Максим Гримач»  Вовчок
«Маруся» – Квітка-Основ’яненко
Наталка у Шевченка
Тигролови -Багряний
Своєрідність характеру
 «Я(романтика)» – Хвильовий Кайдашева сім’я – Нечуй-Левицький
Земля – Кобилянська (брати Сава та Михайло)

Довженко «Чорна рада» – Куліш
Ідея, до якої йдеш «Місто» Підмогильний «Я(романтика)» – Хвильовий«Хіба ревуть воли..» – Мирний«Земля»
Щастя
Сковорода: «Бути щасливим – пізнати себе чи свою природу, взятися за споріднене діло і бути з ним у злагоді»
«Україна в огні» Довженко «Тіні забутих предків» Коцюбинський
«Наталка Полтавка» – Котляревський
Тигролови – багряний ( «Сміливі – завжди щасливі»)
Завзяття і праця«Кам’яний хрест» Стефаник«Місто» Підмогильний«Бджола та шершень»
«Земля» Кобилянська«Хазяїн»  Карпенко – Карий
Життя – мистецтво
«Інтермецо» – Коцюбинський«Момент» Винниченко
Дружба, взаємовідносини
«Хіба ревуть воли..»«Місто» – Підмогильний
«Потрібно цінувати те, що маєш. А не те, про що мрієш»
«Місто» – Підмогильний«Маруся Чурай» – Костенко«Момент» Винниченко
«Земля» Кобилянська«Наталка Полтавка» – Котляревський
«Маруся Чурай» Костенко