Порівняння ‘‘Пісні про Роланда’’ і ‘‘Слова о полку Ігоревім’ презентация

8-Б класу
Ізергіна Аліна
Перевірила:
Вінніченко Алла Сергіївна
2016г.

сторінка
2. Мета
3. Опис ‘‘Пісні про Роланда’’
4. Опис ‘‘Слова о полку Ігоревім’’
5. Спільне
6. Відмінне
7. Висновок

Порівняти ‘‘Пісню про Роланда’’ і ‘‘Слово о полку Ігоревім’’. Показати спільне і відмінне у цих двох творах.

Пісня про Роланда

Пі́сня про Рола́нда (фр. «Chanson de Roland») — героїчний епос французького середньовіччя, що належить до циклу поем «Chanson de geste» (пісні про діяння).

її складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778) ар'єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами, події виявилися перенесеними в обстановку феодального суспільства X—XII ст.

Уперше «Пісня» надрукована в Парижі в 1837.

Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження.

Короткі відомості

Гастінгсі в 1066 році, створеному до 1127 року, Вільям Мальмсберійский розповідає, що перед битвою була виконана cantilena Rollandi, пісня про Роланда, «щоб прикладом войовничого мужа надихнути бійців». Вас додає до цього, що її співав Тайлефер, який просив для себе честі завдати першого удару ворогові.

Найбільш рання з редакцій «Пісні», що дійшли до нашого часу, — Оксфордський рукопис, написаний близько 1170 року або 1180 року англо-норманським діалектом старофранцузької мови. Зараз рукопис зберігається в Бодліанськькій бібліотеці в Оксфорді. Припускають, що цей рукопис був своєрідною «шпаргалкою» і використовувався для того, аби при потребі освіжити пам'ять співака

семирічного походу в мавританську Іспанію імператор франків Карл Великий завойовує всі міста сарацинів, крім Сарагоси, де править цар Марсилій. Маври, представлені в поемі язичниками, скликають раду у Марсілія і вирішують відправити до Карла послів. Посли пропонують французам багатства і кажуть, що Марсилій готовий стати васалом Карла. На раді у франків бретонський граф Роланд відкидає пропозицію сарацинів, але його недруг граф Ганелон (варіант: Ганелон) наполягає на іншому рішенні і їде як посол до Марсилія, задумуючи знищити Роланда. Ганелон налаштовує Марсилія проти Роланда та 12 перів Франції.

Ганелон радить Марсилію напасти на ар'єргард армії Карла Великого. Повернувшись до табору, зрадник каже, що Марсилій згоден стати християнином і васалом Карла. Роланда призначають командувати ар'єргардом, і він бере з собою тільки 20 тисяч чоловік.

війська Карла, потрапляє в засідку в Ронсевальській ущелині й вступає в бій з переважаючими силами маврів. Перед цим Роланд кілька разів відмовляється пристати на пораду друзів і покликати підмогу, поки не пізно. Проявляючи чудеса мужності, Роланд і його сподвижники — граф Олів'єр, Готьє де л'Ом і архієпископ Турпін (турпеї) — відбивають численні атаки маврів, але, врешті-решт, гинуть.
Загибель Роланда. Ілюстрація Жана Фуке, бл.1455-1460

Карл занадто пізно зауважує недобре і повертається в Ронсеваль. Розгромивши підступного ворога, імператор звинувачує Ганелона у зраді. Той заявляє, що не винен у зраді та з метою виправдання виставляє на судовий поєдинок свого могутнього родича Пінабеля. На стороні обвинувачення б'ється граф Тьєррі. Він перемагає Пінабеля і Ганелон разом зі всією своєю сім'єю гине.

Игоревѣ; «Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря, сина Святославля, внука Ольгова» — відома пам'ятка літератури стародавньої Русі, героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. В основі сюжету — невдалий похід руських князів на половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше). Перейнятий мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своїм художнім мови та літературної значущості «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу.

Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії О.Ф. Малиновського і М. Бантиша-Каменського[1]. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час московської пожежі 1812 року. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєликов тощо). До новіших скептиків належали французькі славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «Слова…» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан тощо. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковськім Апостолі 1307 р. приписку, запозичену з «Слова…», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «Слова…».
«Слово о полку Ігоревім» білоруською мовою у перекладі Янкі Купали

М. О. Максимо́вич. У XIX ст. над «Словом…» працювало багато дослідників: з росіян — М. Тихонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича — О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «Слова…» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому числі праці українських дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої половини 1930-их рр. наукове вивчення «Слова…» в УРСР припинено й обмежено тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.

Через відомі політичні умови перед у дослідах над «Словом…» вели російські науковці. Зваживши, що мова, якою написано «Слово…», в основі — давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси й росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «Слова…» лише до української літератури.

твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря — «від свавільного гніву до розуміння об'єднавчої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради» — «страни ради». Твір присвячено «землі Трояні» (назва — образ України) і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити» — «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані». Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році об'єднані дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за те що ставили особисте над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна[2], який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави — славяни). Після описів готування до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної Богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

поемах військові походи закінчуються поразкою. У «Слові о полку Ігоревім» — це невдалий похід князя Ігоря проти половців, загибель руського війська і полон новгородсіверського князя. У «Пісні про Роланда» — це битва франків у Ронсевальській ущелині з басками 778 р., у якій загинув 20тисячний ар’єргард франків, очолений Роландом
Спільними є реальні історичні події, покладені в сюжетну основу поем. Це військові походи

герої є втіленням ідеальної влади: намагаються зміцнити могутність своїх держав, побатьківськи ставляться до своїх підданих. Так, попри історичну правду (київський князь Святослав як громадський і політичний діяч був зовсім звичайним, більш того, одним із найслабших київських князів), у «Слові о полку Ігоревім» він постає «великим, грізним», далекоглядним, мудрим державним діячем. Він справедливо дорікає Ігореві і Всеволоду за те, що їх поразка накликала нове жахливе лихо на землю Руську. Разом з тим він, свідомий високої відповідальності за долю батьківщини, любовно ставлячись до своїх нерозумних двоюрідних братів, щиро закликає руських князів помститися «за землю Руську, за рани Ігореві, одважного Святославича». Цей заклик свідчить про патріотизм і благородство Святослава.

200 років, хоча під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. До того ж у народній пам’яті Карл Великий залишився правителем, який не знав військових поразок та невдач. Тож змалювавши поразку Карлового війська, автор поеми відійшов від правди, в чому також простежуються ознаки ідеалізації образу.
Під стать князю Святославу французький король Карл — ідеальний сеньйор, який усвідомлює свій обов’язок перед Батьківщиною і підданими. Він також зображений справедливим, мужнім і мудрим правителем. Мудрість обох героїв доходить до пророчого дару: напередодні трагічних подій (похід Ігоря, його полон і розгром французького війська на чолі з Роландом) вони бачать сни, сповнені символічних пророцтв.

Обидва правителі зображені сивоголовими старцями, що асоціюється з їхньою зрілою розсудливістю і мудрістю.

поемами вбачається в тому, що зображувані події в «Слові о полку Ігоревім» є більш історично достовірними, ніж у «Пісні про Роланда». Змістом пам’ятки Київської Русі послужила нещаслива пригода з князем Ігорем під час походу на половців 1185 р., -докладніше кажучи, сам похід у степ, битва з половцями, полон князя і повернення його до рідного краю. Зображувані події в поемі є настільки переконливими, що очевидним стає факт участі у них самого невідомого автора твору. Або ж можна допустити, що він був сучасником походу князя Ігоря. Отже, «Слово о полку Ігоревім» писалось по гарячих слідах подій.
Обидва твори написанні різними мовами і є культурними пам’ятками двух різних народів

два твори і дала їм коротку характеристику ,щоб ви побачили спільне і відмінне у них.