Іван Франко 1856-1916 презентация

українцями, а українцями без офіціальних кордонів" Іван Франко

змалював їх перед цілим світом.

"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя",

Кузня в музеї-садибі І.Франка

27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.

Садиба та музей, розташовані на хуторі біля села Нагуєвичі.

віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську й німецьку мови, початкову арифметику.

Дядько Івана, Павло Кульчицький, житель цього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із "загонової шляхти", розповідала малому про польське повстання 1863 р.

шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика.

Будинок головної міської школи в Дрогобичі, де вчився Іван Франко у 1864-1867 рр. Тепер тут педагогічний інститут ім. І. Франка.

з класичних мов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші.

Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу  Дрогобицької вищої гімназії.  Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році. 

присвячений батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження).

1874 р. у львівському студентському журналі "Друг" під псевдонімом "Джеджалик" уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — "Моя пісня" і "Народна пісня".

університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг".

Іван Франко – студент Львівського університету

журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.Франко включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини.

У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге зарештовують.

Франко з товаришами І. Погорецьким та Я. Рошкевичем. Фото 1875р.

газеті «Praca», там же латинськими буквами опублікував І.Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

Іван Франко, 1881 рік

номера друкує повість «Борислав сміється».

потім у збірку «З вершин і низин. B цей період І.Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут».

Журнал “Громадський друг” (“Дзвін”, “Молот”), який видавали Іван Франко та Михайло Павлик у 1878 р.

школа № 92) «у позиченому сурдуті» І.Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова.
1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

І. Франко з дружиною. Київ, травень 1886 р.

І.Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Зарештований разом з студентами, І.Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду.

У 1890 р. разом з Павликом Франко організовує українську радикальну партію, органом якої став часопис “Народ”, редагований Франком при співучасті Михайла Драгоманова, Володимира Охримовича, В’ячеслава Будзиновського та інших

низин».

На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І.Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.).

В цей період І.Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік).

Українські журнали, у виданні яких брав участь І. Франко.  

повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І.Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу.

І. Франко(в центрі) з М. Коцюбинським та В.Гнатюком. Львів, 1905р.

«Мойсей».

В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії.

році – повість «Великий шум», в 1910 році – «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І.Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д.

Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І.Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Незважаючи на хворобу, Франко інтенсивно працював над журналом «Літературно-науковий вісник».

Він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка.

28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі.

в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра,яку можна побачити і тепер у Львові,на личаківському кладовищі.

мука і передчуття щастя України. України і людськості"
 
Максим Рильський