Розвиток перекладацької науки в період XVIII-XIX століття презентация

“золоте” століття в історії російського перекладу.
Валерій Брюсов
Афанасій Афанасійович Фет
Перекладацька діяльність в епоху класицизму
Йоган Гете
Слово про переклад.

«Класицизм» похо- дить від латинського слова classicus, що в перекладі означає «зразковий».
Відмінною рисою класицизму вважається суворо розроблена система художніх норм, які повинні були обов'язково дотримуватися.
Прояв творчої фантазії вважалося неприпустимим.

тенденція вже не є єдиною.
Найкращим вважався переклад, який був максимально наближений до художнього ідеалу. Це досягалося за допомогою певного набору мовних засобів, які відповідали вимогам «гарного смаку». В цей час виникають так звані «прикрашаючі переклади», з яких викидають усе, що може не сподобатися читачам, і додавалося дещо нове їм на догоду.

Наприклад:
Перекладач роману Річардсона не переклав зображення сцени смерті, заявивши, що воно дуже сумне та брутальне.
Перекладаючи “Іліаду ” Гомера, французький перекладач У. де ла Мотт з двадцяти пісень поеми переклав лише десять, викинувши “нудні”, на його погляд, описи битв, гомерівські епітети та порівняння.

Семюел Річардсон Англійський письменник та авторитетний друкар, який видав близько 500 різноманітних праць.

час в європейській літературі визначаються принципи перекладу, згідно з яким текст повинен відповідати нормам естетики класицизму, тобто текст повинен був відповідати нормам мови літературного жанру.
Під час перекладу зміни вносилися в сюжет, композицію, склад персонажів, тобто змінювалися як змістовні так і формальні аспекти тексту. В результаті зникло будь-яке авторство та стилістична своєрідність оригіналу.
В якості прикладу можна навести численні класицистичні переклади трагедій Шекспіра на французьку мову. Неприпустимі були з точки зору класицистичної естетики поєднання поезії та прози в трагедії, комічних ситуацій з трагічними, вживання грубої і просторечной лексики, порушення Шекспіром теорії трьох єдностей: часу, місця і дії. Всі ці «відступи від ідеалу» при перекладі усувалися.
Неприпустиме було з точки зору естетики класицизму змішування поезії та прози в трагедії, комічних ситуацій з трагічними, вживання брутальної розмовної лексики. Всі ті “відхилення від матералу” можна було усунути під час перекладу.
Загальною рисою було прагнення передати і показати характерні особливості оригіналу, перенести читача або глядача в іншу країну, іншу епоху, підкреслити всі своєрідне і незвичайне, що є у творі перекладу.

перекладач. Він першим переклав російською мовою “Одісею” Гомера. Він поєднував високу поетичність з надзвичайною близькістю до оригіналу. Жуковський був прихильником вільного перекладу, який іноді перетворювався на прафраз або навіть в наслідування оригіналу.

має не тільки передавати зміст оригіналу, а й відтворювати всі характерні відмінності його форми”

(1882-83).
-Горація, всі твори якого в перекладі Фета вийшли в 1883 році.
два твори Шопенгауера: «Світ як воля і уявлення» і «О четверояком корне закона достаточного основания».
«Заменить подлинник не только затруднительно, но физически невозможно». Тому Фєт оголошував ціллю перекладу «возможную буквальность», допускаючи заради цього «насилие» рідної мови.

адаптація класичних текстів згідно зі смаками сучасної читацької аудиторії. Трактат "Про переклад" (1661) ПьєраДаніеля Юе. Переклад античних авторів подружжям Дасьє. Дискусія про принципи французького перекладу поем Гомера. Зменшення популярності перекладів з класичних мов у 18 ст. та зростання інтересу до західноєвропейських культур того часу.

Німеччина. Мартін Опіц (1597-1639) про подвійну мету перекладу. Раціональні погляди на проблему перекладності. Різні думки Йоганна Крістофа Готшеда (1700-1766) щодо припустимості внесення змін до оригіналу у процесі перекладу.

переселения іноземного автора до читача перекладу, так, щоб вони змогли побачити у ньому співвідчизника, інший вимагає, щоб читачі перекладу відправились до цього чужеземця, приміряти до складу його мови, його особливостям. У перекладі ці принципи можуть поєднатися коли перекладач обирає середній шлях, але кожний з них має свою гідність.

полностью заменять его».
О. С. Пушкін: «Перевод - самый трудный род литературы».
Г. Гейне: «Перевод что женщина: если она красива, она не верна, если верна - некрасива».
В. Жуковський: «Переводчик в прозе - раб, переводчик в стихах - соперник».
Гейне: «Переводчик должен быть духовно одарённым человеком, ибо он должен увидеть в книге самое значительное и лучшее и воспроизводить его».
Данте «... заключённое в целях гармонии музыкальной основы стиха не может быть передано с одного языка на другой без нарушения всей его гармонии и прелести».
Э. Дале: «Отказ от буквального перевода иногда приводит к слишком вольному толкованию первоисточника».

З.І, Дєгтярьова Л.П. -Черкаси: ЧДТУ, 2008. – 95 с.
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D1%82,_%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B9_%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
http://lektsii.org/3-127125.html
Латышев Л.К. Технология перевода. – М.; «Академия» .- 2005. – 320 с.