Лекція 1. Українська культура. Сутність, принципи дослідження та витоки презентация

культури.
2. Культурна спадщина давніх слов'ян.

..., за допомогою її конкретних форм: культурою вищих класів або нижчих, академічною або комерційною...» К. Гірц

Культура (від латинського – cultura – виховання, розвито) - система матеріально-духовних продуктів, створених людьми для забезпечення успішної життєдіяльності, розвитку соціуму та окремої особистості

Питання, що виникають:
Що таке «матеріальна культура» і «духовна культура»?
«Що таке «елітарна культура» і «масова культура»?
У який спосіб різняться між собою , культурні надбання, створені у різних соціальних групах (стратах), що утворюють суспільство

розвитку культурних

Ця наука досліджує:

інтелектуальні та образні рефлексії епохи – вербальні і невербальні «тексти» культури;
авторські інтерпретації світоглядних, соціальних та інших проблем, втілених у відповідних філософських, релігійних, міфологічних, художніх, епістолярних та інших творах;

розвитку культури в різних країнах і спільнотах відповідно до історичних реалій

Принципи дослідження історії культури:
Діахронний – виклад явищ, фактів, подій у хронологічній послідовності;
Синхронний – порівняльне дослідження у обраному проміжку часу;
Порівняльний – виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур;
Типологічний – виявлення типологічної близькості історико-культурних процесів;
Психологічний – виявлення суб’єктивних механізмів функціонування культури;
Біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографій її творців;
Цивілізаційний – осмислення явищ культури через інтегративні галузі спеціалізованих гуманітарних і природничих знань у контексті культурної епохи.

тому завжді актуальною для професійної кульутри є спадщина культури традиційної

О.К.Толстой – С.А.Миллер
(лист від 03.11.1853)

«Мой двоюродный брат (Л.М.Жемчужников) приехал из Малороссии и привез с собой такие великолепные национальные мотивы! Они мне перевернули сердце!.. [слушая их …] ты бы постепенно видела открывающуюся перед тобой всю историю Малороссии, ты бы лучше поняла характер народности, чем читая Гоголя или Конисского…Никакая национальная музыка не выразила свою народность с таким величием и силой, как малороссийская музыка …»

Т. Л. Бойчук. Жінки біля яблуні. 1921.

її сутність за допомогою архетипів – символічних схем, утворених на основі прадавніх уявлень та збережених у свідомості окремого індивіду на генетичному рівні

Архетип серця або кордоцентризм – метафора внутрішнього, психологічного життя людини, перевага емоційного над раціональним у продуктах культури.
Архетип божественної мудрості або Софійність – розуміння світу як творіння Бога, просякнутого божественною красою та Мудрістю, коли реальні речі трактувалися не тільки в їхньому природному статусі, а й як символи, знаки цієї Божої Премудрості.
Архетип поля - втілення перемоги обжитої, обробленої землі над степом, осілої цивілізації над кочовою стихією.
Архетип слова - спочатку, за християнською традицією, - як засіб апостольської місії, вже з кінця 16 століття перетворюється на меч духовний.
Архетип матері-землі або антеїзму - метафора рідної землі, що дарує життя, та водночас – шанування Матері – Великої Богині, що ототожнювалась із Природою, Землею, Плодючістю.

стратифікації, коли продукти культури, вироблені у межах різних страт (соціальних груп) різнилися ціннісними орієнтаціями, світоглядними позиціями, спрямованістю діяльності в різних галузях культурного практики.
Наявність у культурі України фактору «кордону», коли культурні продукти, тут створені, можна зрозуміти тільки у межах и широкого історичного контексту взаємних зв'язків та співдії західного і східного світів;
Наявність кількох конфесій у межах лише християнської культурної традиції (православ'я, католицизм, уніатство). При цьому довга історія та успішна еволюція греко-католицької церкви, що поєднує східно- та західнохристиянську традиції, є, за словами Я. Грицака, переконливим аргументом на користь того, що різні цивілізації можуть творити плідні синтези

тієї самої території.. За археологічними пам’ятками, на цій території лишався певний автохтонний антропологічний субстрат, який, хоч і не був слов'янським, проте сприяв безпосередній трансляції індоєвропейської культурної традиції.

Мисливські поселення доби пізнього палеоліту (40 – 10 тис. р. до н.е.)
1. Добранічівська стоянка у Яготинському районі.
2. Ударний музичний комплекс з кісток мамонта (Мізин), найдавніший в Європі.

IV тис. до н.е.) та доба енеоліту або мідно-кам'яного віку ( IV – III тис. до н.е.)

Петрогліфи Кам'яної могили

Артефакти трипільської культури

скіфської міфології - образ богині із кінцівками у формі зміїв, родоначальниці всього живого, богині водної стихії і родючості, покровительки рослинного світу.
У Б.О. Рибакова читаемо: «Земля, вспаханная и засеянная, уподоблялась женщине (или деве), „понёсшей во чреве своемˮ. Дождь олицетворялся грудью женщины или ужом, выползающим во время дождя».

тис. до н.е. індоєвропейська спільнота почала розділятися на окремі етнокультурні та мовні групи, одну з яких складали германо-балто-слов’яни. Між продуктами культури найдавнішої праслов'янської спільноти та тими, що їх було створено за часів подальшого розвитку слов'ян, є багато спільного, тому що традиція не переривалася

Керносівський ідол. III тис. до н.е.
Збруцький ыдолю III-VI тис. до н.е.

образів засвідчує формування певного «образу світу» у цих антропоморфних зображеннях

центр, до якого тяжіло населення великої округи. Складникам поганського культу цілком відповідало Збруцька статуя, яке, за висловом Б. А. Рибакова, являє собою цілий «філософський трактат, написаний різцем і пензлем на сірих гранях вапнякового каменю»

Частина залишків святилища на горі Богіт, Гусятинський арйон тернопільської обл.
Схема святилища.

тис. Н. е. на території України проживали племена, діяльність яких вчені в тій чи іншій мірі пов'язують з формуванням ранньослов'янської культури

Зарубинецька культура (відкрито 1899 р. В. Хвойкою біля Зарубинці Канівського району Черкаської області) - кінець III в. до н.е. - II ст. н.е. Представлена ​​на великій території (Середнє Подніпров'я, Прип'ятське Поліссі, Верхнє Подніпров'я, Південне Побужжя, Верхнє Подесення). Численні археологічні знахідки (ножі, серпи, коси і залишки пшениці, ячменю, кістки домашніх тварин) свідчать про землеробський і скотарський характер цієї культури.

Форми фібул (застібок) зарубинецької культури

н.е.) - видатне явище «варварського світу»

Черняхівська культура склалася на основі різних етнічних груп. Вона поширилася на значній території від верхів'їв Західного Бугу до Північного Донця, від приток Дніпра, Прип'яті та Сейму до Нижнього Дунаю і Чорноморського узбережжя. Саме з черняхівської і київської культурами деякі вчені пов'язують початок становлення праукраїнців

наприклад, пеньківської, хоча б в антропоморфних фібулах

Спіциним у роботі «Древності антів» (1928)

Деякі вчені (О. Спіцин і А. Приходнюк) стверджували про його зв'язки зі старожитностями пеньківської археологічної культури на території України, пам'ятки якої охоплюють територію лісостепової зони від Сіверського Дінця до Пруту. Можливо, предмети Мартинівського скарбу були військовими трофеями, здобутими військовою верхівкою, як інші скарби племені антів, з якими пов'язують Пеньківську археологічну культуру.

ст. Мартиновський клад.

висновки про те, що у центрі композиції відтворено момент священного шлюбу між богами чи героями, можливо, першопредками

Зображення на накладці пихов для меча, знайденої в могильнику Пшеворскої культури села Гринів на Львівщині (20-ті – 40-і рр н. е.),

Є. Патон (голов. ред.) ; НАН України. – К. : Наукова думка, 2001. - Т. 1. : Історія культури давнього населення України / Ред. П. П. Толочко. – 2001. – 1135 с. : кол. іл.
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. посібник / за ред. А. В. Яртися. – Львів : Світ, 2005. – 568 с.
Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К. : АртЕк, 2001. – 728 с .: іл.
Шейко В. М. Історія української культури: навчальний посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К. : Кондор, 2006. – 264 с.
 5. Феномен української культури: зб. наук. праць; [відп. ред. В. Шинкарук, Є. Бистрицький]. – К. : Фенікс, 1994. – 470 с.