Релігія Давнього Китаю конфуціанство презентация

найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська течія Китаю.

(Кун-цзи, Кун Цю, Кун Фу-цзи, Кунг-Ксю, ще одне ім'я — Чжун-Ні).

Конфуцій

місті Цюйфу князівства Лоо (Лу) у вельможній, але збіднілій родині.
Конфуцій мав понад 3 тис. учнів, 72 з них стали видатними людьми Китаю, 12 завжди були поруч з ним.
Коли Конфуцію було 65 років, помер його син Лі, а через рік — його учень Ієн-Хву. Дійшовши висновку, що смерть близька, Коннфуцій промовив: "Моє вчення пройшло свій шлях, а я невідомий".

проблемах;
об'єднував обрядові правила і норми, з повагою ставився до традицій, вважався знавцем культу, виконував всі обряди і навчав цього інших; на його думку, людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків;
в основі концепції Конфуція - відносини людини, держави і суспільства;

їм — поширення на ці країни його вчення, яке забезпечило б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів;
вчення "про імена": хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом;
вчив, що відмінність між вельможним панством і простим народом не може бути стертою;
основою суспільних відносин вважав гуманність.

372—289 до н.е.).
Після смерті Конфуція конфуціанство розпалося на вісім шкіл.
У X-XII ст. на ґрунті конфуціанства виникло неоконфуціанство.

— заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові — цзянь-ай;
Шан Ян (390—338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат "Шан цзюнь шу" ("Книга правите­ля області Шан"), де обґрунтував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни як найкращий засіб вирішення економічних і політичних проблем;
імператор Цін Ші-хуан (259—210 до н.е.).

багатьох інших релігій відсутністю жрецтва, містичних елементів і зводиться до суворого виконання традиційних обрядів;
головний зміст культу - шанування предків кожною сім'єю (жертвоприношення та обряди).

китайського суспільства.

Пам’ятник Конфуцію