захищати свої рубежі від ворожих навал. У цей період, у XIII-XII ст. до н. е., у басейні Середземного моря з’явились нові племена – “народи моря ”, як називали їх єгиптяни. Вони нападали на Єгипет, але їхні напади зазнали невдачі. Згодом ці народи розселилися на островах та на узбережжі Середземного моря.
Близько 1069 р. до н.е. держава знову розпалася на дві частини – Верхній і Нижній Єгипет. Між їхніми правителями точилася запекла боротьба за панування над усією територією Єгипту. Це стало початком занепаду держави. Ослаблену країну спочатку захопили ассирійці, а згодом – перси.
У 332 р. до н.е. Єгипет потрапив під владу Александра Македонського, одного з наймогутніших правителів стародавнього світу. Намісником у підкорену країну був призначений Птолемей, полководець Александра Македонського. Він і заснував останню династію царів Єгипту.
У 51-30 рр. до н.е. країною правила найвідоміша представниця цієї династії – Клеопатра VII. Цариця мріяла про відродження могутності держави. Але її мріям не судилося здійснитися, бо Єгипет захопили римляни – нові володарі Середземномор'я.
До 395 р. н.е. країна лишалася римською провінцією. У VII ст. н.е. її завоювали араби, які остаточно змінили звичаї, традиції, культуру та релігію Єгипту.
Занепад Єгипту