Спеціальні історичні дисципліни в професійній підготовці експертів документів презентация

історик,
філолог, член конгрегації Св. Мавра,
автор праці «Palaeographia graeca sive
de ortu et progressu litterarum
graecarum…» (1708)

російський історик, фахівець в
галузі джерелознавства, дипломатики,
сфрагістики

Из лекций по дипломатике,
читанных в Археологическом
институте. – СПб., 1905–1906. –
виділив палеографію
дипломатичну, яку вважав одним
із розділів дипломатики

об’єкт палеографії, потім виокремилися в самостійні дисципліни:

епіграфіка (написи на камені, дереві, металі, кераміці)
філігранологія
кодикологія (термін від латинського codex запропонував французький вчений Альфонс Ден в 1949 р. до завдань кодикології він включав *історію рукописів і рукописних зібрань, складання каталогів, бібліографування, вивчення торгівлі рукописами, їх використання – всебічно вивчає середньовічні рукописні книги – пам’ятки літератури, матеріальної культури, мистецтва)
берестологія

Об’єктом палеографії традиційно було письмо 11–18 ст.
Неографія вивчає письмо нового часу

сумою
практичних навичок, прийомами і
методами палеографічного опрацювання
рукописних документів дає можливість:
*читати рукописи,
*визначати час і місце написання (за особливостями графем літер)
*визначити автентичність документа

Софоновича –
пам'ятка української історіографії
другої половини 17 ст. (Кройніка о Русі,
Кройніка о початку і назвиску Литви, Кройніка о землі
Полской)

Списки (8 редакцій):
Погодінський (“Древнехранилище” історика М. Погодіна – РНБ – текст російським скорописом останньої третини 17 ст. – ігнорував надрядкові знаки, що вказували на йотацію голосних, й означали літери і, є, українського протографа;
Толстовський (зібрання графа Ф. Толстого) – чітким російським скорописом 1-ї пол. 18 ст.;
редакція М. Судієнка – двома почерками – українським скорописом кінця 17 – поч.. 18 ст.)

Складність читання:
***графічному зображенні тексту.
***у змісті

письма
палеографія ділиться на
грецьку,
латинську,
арабську,
слов’яно-кирилівську,
руську,
українську

письма на
Правобережной Украине
(вторая половина ХVІ –
первая половина ХVІІ в.) –
Автореферат дисс. … канд.
ист. наук. – К., 1983.

по
славянской кирилловской
палеографии, читанных в
Императорском Варшавском
университете. – Варшава, 1897. – 175 с.
Карский Е.Ф. Славянская
кирилловская палеография. – Л., 1928 (факсимільне видання – М., 1979)

палеография.
– М., 1956.

Щепкин В.М. Учебник русской
палеографии. – М., 1918–1920 (М.,
1967).

Тихомиров М.Н., Муравьев А.В. Русская палеография. – М., 1966.

Соболевский А.И. Славяно-русская
палеография. – СПб., 1908.

Срезневский И.Н. Славяно-русская
палеография ХІ–ХІV вв. Лекции, читанные в
Императорском Санкт-Петербургском
университете в 1865–1880 гг. – СПб., 1885. –
261 с

пам’ятки слов’янської писемності написані
2 алфавітами):
** 40-літерної глаголиці (глаголити – говорити) (складна для застосування і засвоєння) – за своїм графічним типом належить до так званого “очкового письма” письма з “петельками”, добре відомому в арабських, єврейських і грецьких середньовічних рукописах. “Київські листки” – фрагмент католицької літургійної книги “Миссал” відносяться до 10 ст. Глаголиця зникає у 12 ст.

** 38 (9–10 ст.), затим 43-літерної (з 11 ст.) кирилиці

і засвоєння,за своїм графічним типом належить письма з “петельками”, добре відомому в арабських, єврейських і грецьких середньовічних рукописах.
Глаголиця зникає у 12 ст.

Зографське Євангеліє - неповний рукопис на 304 пергаментних аркушах. До 1860 р. пам'ятка зберігалась в Зографському монастирі на Афоні, потім була привезена до Петербурга і зараз знаходиться у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці ім. Салтикова — Щедріна

датується другою половиною
X ст.

з 11 ст.
43- літер
Укладачі нового алфавіту –
болгарські місіонери Кирило
і Мефодій, відряджені в Моравію
863 р. для проповідування
православ’я і переклали
слов’янською мовою богослужебні
книги.
Кирилиця поширена в Болгарії, Сербії, східних слов’ян.
25 літер – грецькі, взяті із
візантійського уставного письма,
18 – створені для передачі звуків,
що були у слов’ян

початку 10 ст. показують: слов’яни того часу користувалися двома алфавітами паралельно, нерідко два вживалися в одному тексті. Найдавніший напис кирилицею відноситься до середини 10 ст.
Є.Ф. Карський – адепт більш раннього походження кирилиці; глаголиця – перероблене письмо в конспіративних цілях (тайнопис, криптографія, можливо грецький тайнопис).
Л.В. Черепнін – аргументував гіпотезу про більш раннє виникнення глаголиці.

вжитку з середини 12 ст., а в кінці 14 ст. знову відновлюється – вплив південнослов’янського письма
Йотовані юси – їх наявність вказують на ранню появу документа. Вони зникають в руському письмі в 12 ст.

писалися в
словах грецького походження –
Александр (ἀλέξω «захищати», ἀνήρ (ἀνδρός) «чоловік»)
псалтир (ψαλτήριον)

Іжиця “миро” (благовонне масло, яке освячує патріарх чи митрополит один раз на рік – у Великий четвер – використовується для таїнства миропомазання), “митра”, “євангеліє”. –

писалися цифри.
Складні цифри до 20 писалися так, як вимовлялися.
Після 20 – десятки перед одиницями.
Тисяча – за допомогою знака ≠
Означення цифр (дати) літерами збереглося до початку 18 ст.

цифри в
документах Генеральної
військової канцелярії другої
половини 17 ст. не вживалися

означенні дат у листах
Богдана Хмельницького

вивчення типів письма

Устав 11–14 ст.
геометричне накреслення літер
всі літери писалися прямо
перпендикулярні до рядка
наближалися за формою до квадрата
відокремлювалися рівними проміжками
не було поділу на слова.

тип письма перехідного характеру – (розповсюдження в останній чверті 14 ст.) – тип не строго послідовний, менш правильні літери у побудові, порушується геометричний принцип, різна відстань між літерами, наявність кількох варіантів накреслення літери, писали швидко і розмашисто.

Пізній устав
Каліграфічний півустав – ранній
півустав

суттєве прискорення процесу письма, досягається :
скороченням слів
винесенням літер над рядок
багатоваріантність накреслення літер
зв’язне написання сусідніх літер
свобода натиснення пера
з середини 17 ст. прослідковується поділ на слова

16–17 ст. – своєрідне поєднання
рядкових і виносних літер –
двоповерховий текст

Скоропис – найбільшого розвитку
досягає у 17 ст.

Луцька

– дрібні, чіткі,
округлені графеми

потовщення

скоропису – система скорочень.
4 методи скорочення слів (відомі також візантійському і латинському письму – латинська палеографія виробила спеціальну термінологію):
1. пропуск літер головним чином голосних (із середини слова із збереженням його початку і кінця – контракція
2. часткове винесення їх над рядок
3. усічення слова - суспенсія
4. скорочення слова до однієї початкової літери – сігла

для засвоєння –“како”, “слово”
“СК”
Будинок на німецькій вулиці в
Москві, де народився Пушкін “дом
Скворцова”, читали “дом
Шварцова”

(“с” очкове), “Т”, лігатури “СТ”

і практичні навички):
** не слід намагатися відразу прочитати незнайомий текст.
** не слід за декількома літерами “догадуватися” про слово. Уважно літера за літерою прочитати кілька перших слів. Необхідно прочитати кожну із літер.
** розрізняти літери з подібним написанням.
** при розшифровці значення складної за своєю графікою літери прослідкувати варіанти цього накреслення в різних словах і словосполученнях.
** прослідкувати по всьому тексту різні варіанти сполучень рядкових і надрядкових літер.
** навчитися розрізняти літері близькі за своїм накресленням.
** вперше приступаючи до вивчення скоропису корисно починати з тих документів, які вже надруковані. При паралельному читанні старинного скоропису і сучасного друкованого шрифту легко/швидко можна оволодіти графікою певного часу.
** виписувати сучасним письмом ті літери і слова, прочитання яких не викликає сумніву, залишаючи пустим місце для літер і непрочитаних слів.
** прочитанню документів допомагає знання особливостей мови епохи. В текстах є слова, яких немає в сучасній мові, давні назви одиниць ваги, площі довжини.
** важливо правильно розкрити титла. Не забувати про скорочення.
** знати особливості формулярів.
** вивчати манеру письма, притаманну даному автору.
** важко читати прізвища і географічні назви