Середньовічна та ранньомодерна історія країн Сходу презентация

періодизація історії Сходу в середні віки.
Розвиток сходознавства в Україні. А.Ю. Кримський. А.П. Ковалівський.
Особливості історичного розвитку цивілізацій середньовічного Сходу

свободи,
обов'язки і майно,
життя й честь.

понад усе стояли інтереси колективу,
держави,
одержавлення економічного життя,
деспотичний характер влади.

державі для виконання нею суспільно необхідних функцій (захист кордонів, розробка законів, підтримка порядку в країні тощо), а рента державі як тотальному співвласнику всіх засобів виробництва в країні.

стільки, скільки йому належить”
Наказ кашмірського правителя VIII ст. Лалітадітія:
“Необхідно слідкувати за тим, щоб у селян не було зерна більше, ніж потрібно на рік, і більше волів, ніж потребує обробка землі... Селяни не повинні купувати одяг, прикраси, вовняні покривала, їжу, коней, жінок, житло, які личать місту”.

регіону.
Місце вавилонян, єгиптян, хеттів, урартів і парфян зайняли на Близькому Сході араби, перси і тюрки; інші тюркські народи разом із монголами змінили у Великому Степу хуннів і сяньбійців;
місце давніх ханьців заступив строкатий суперетнос середньовічних китайців і т. ін.
2) Значно збільшилися географічні масштаби цивілізаційного ареалу на Сході.
Повнокровні державно-політичні та соціально-економічні структури східного типу з'явилися в Японії, Великому Степу, Індонезії, частині Індокитаю та Шрі-Ланки, на Тибеті, Мадагаскарі, майже на всій території “Чорної Африки”.

домінування Сходу над Західною Європою.
Схід у ті часи розвивався значно динамічніше, що якісно відрізняє цю епоху від часів давнини (періоду відносної культурно-цивілізаційної рівноваги античної Європи й стародавніх суспільств Сходу) і Нового часу (періоду культурно-цивілізаційної, насамперед економічної та технологічної, переваги Європи над Сходом).
4) Нарешті, саме в середні віки на Сході постало таке нове ідеологічне явище, як транснаціональні, а врешті-решт - світові релігії.
Буддизм із Індії поширився на Тибет, Шрі-Ланку, Східну та Південно-Східну Азію; мітраїзм із Середньої Азії прийшов на Тибет і до монголів; конфуціанство охопило, крім Китаю - Корею, Японію та В'єтнам; іслам із Аравії поширився на весь Близький Схід, на значні простори “Чорної Африки”, Індії; навіть індуїзм прийшов в Індокитай та Індонезію.

суперцивілізацій

1) Східна Азія або Далекий Схід (Китай, Корея, Японія, певною мірою В'єтнам) - спільнота, яку умовно називають суперцивілізацією китайсько-конфуціанського типу.
2) Великий Степ - велетенська спільнота кочових культур.
3) Західна Азія (Іран, Ірак, Аравія, Західне Середземномор'я, Туреччина) та Північна Африка або Близький Схід - суперцивілізаційна спільнота, культурно-стрижневим фундаментом якої став арабо-персько-турецький ісламський світ.
4) Південна Азія (Індія, Шрі-Ланка) та Тибет - суперцивілізація буддійсько-індуїстського типу.

спільнота змішаного походження, що виникла внаслідок культурно-цивілізаційного зіткнення буддійсько-індуїстської та китайсько-конфуціанської суперцивілізацій, ускладнена в епоху середньовіччя вторгненням ісламу.
6) “Чорна Африка” (Судан, Ефіопія, Екваторіальна та Південна Африка) - надзвичайно строкатий полікультурний ареал цивілізаційних вогнищ, до якого географічно примикає Мадагаскар. Визначальною рисою цієї спільноти було загальне тотальне культурно-господарське відставання у розвитку від інших регіонів як Сходу, так і Заходу.

феодальної земельної власності.
На середньовічному Сході тотальним власником або співвласником всіх земель виступала держава.
Візиткою класичного феодалізму в політиці завжди була феодальна політична роздробленість.
На середньовічному Сході нормальним станом суспільства, політичним ладом, за якого всі потенції цивілізаційної структури східного типу виявлялися в повній мірі, залишалася централізована держава

25 січня 1942, Кустанай, Казахська РСР, СРСР)
український історик, письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук України (1918).
Жертва сталінського терору.

для поїздки в Сирію та Ліван.
З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.
За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, історії і літератури арабів, персів і турків.
1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства.
З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови.

який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.
У 1918–1921 роках працює професором всесвітньої історії в Київському університеті.
З 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У
З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад.
У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України.
20 липня 1941 року Кримського заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і ув'язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї (тепер — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.
Реабілітований 1957 року.

країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії ісламу:

«Історія мусульманства», 1904–1912;
«Історія арабів і арабської літератури», 1911–1912;
«Історія Персії та її письменства», 1923;
«Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924–1927);
«Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

листопада 1969 Харків) – український сходознавець, історик-арабіст, етнограф, фахівець з народознавства Східної Європи.
Доктор історичних наук.

- Лазаревського інституту східних мов (Москва).
У 1922 закінчив романо-германське відділення Харківського університету.
З 1934 року почав працювати в Арабському кабінеті Інституту сходознавства АН СРСР (Ленінград).
У Ленінграді ним був підготовлений до друку невидана праця В. В. Бартольді «Арабські звістки про русів».

доносі був заарештований в Ленінграді і засуджений ВЗГ при НКВС СРСР за статтею на 5 років з відбуванням терміну в виправно 58-трудовому таборі.
У 1939-1944 р. працював на будівництві залізниці в Комі, потім в Мордовії, де працював викладачем кафедри іноземних мов педагогічного інституту в м. Саранськ.
У 1945 р. повернувся до Харкова, де читав курси з історії Сходу в університеті та педагогічному інституті. У 1947 переїхав до Ленінграда і працював в АН СРСР і на східному факультеті ЛДУ (1947-1948).
У 1948 р. через важкі житлових умов в Ленінграді поїхав до Харкова, зберігши за собою місце в докторантурі. У 1951 р. приїжджав до Ленінграда, щоб захистити докторську дисертацію.
З тих пір до кінця життя професор Харківського державного університету. 1951 очолював кафедру історії Нового часу Харківського державного університету , з 1964 кафедру історії Середніх століть.

пов'язаним з вивченням «Записки» Ібн Фадлана, зіставляючи його свідоцтва з даними по етнографії народів Середньої Азії і Поволжя.
У 1956 р. завершив роботу над монографією «Книга Ахмеда Ібн-Фадлана про його подорож на Волгу в 921-922 рр.», Що стала класикою радянської історичної науки. У ній А. П. Ковалевський стверджував, що початковий твір Ібн Фадлана в його Мешхедскій редакції зазнав значних скорочень.