Перелік пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва (додаток з історії України для основної школи) презентация

ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ДЛЯ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ)

на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено якісь великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут знаходилося поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту). За сторічний період досліджень археологи відкопали п'ять круглих жител діаметром близько семи метрів і площею до 25-ти квадратних метрів. Ці куполоподібні житла були схожі на «чуми» північних народів: вони були споруджені з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин, а ззовні обкладені тваринними кістками та рогами. Поблизу них знаходилися місця обробки каменю та кісток.
Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня мамота: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням. Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамута, що були зігнуті у невідомий спосіб.
Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи

— один з найбільш яскравих феноменів в енеоліті Південно-Східної Європи V — ІV тис. до н.е. Пам'ятки, що її презентують, розташовані на великій території від румунської Мунтенії і Трансільванії до Дніпра з заходу на схід і від Північного Причорномор'я до Карпат з півдня на північ.
Яскрава, витончена кераміка, розписана багатобарвними фарбами, глиняні скульптури, що зображують людей, тварин, птахів, моделі будинків, човнів, саней і багато інших виробів складають унікальний внесок у світову скарбницю старожитностей.

IV ст. до н.е.

Пектораль із Товстої могили — пектораль (нагрудна прикраса) скіфського царя IV століття до н. е.
Вага — 1150 г, діаметр — 30,6 см, виконана із золота 958 проби[1]. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями.
На думку вчених, пектораль була виготовлена ​​грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея.

Монета НБУ присвячена пекторалі
Пектораль виявлено о 14 годині 30 хвилин 21 червня 1971 під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Покров Дніпропетровської області.
Керівник експедиції — Б. М. Мозолевський, заступник керівника — Черненко Євген Васильович.
Археологи виявили у двох поховальних камерах численні золоті прикраси, серед яких була й пектораль. Її, разом із залізним мечем у золотих піхвах, знайшли в короткому коридорі, що сполучав одну з поховальних камер із вхідною ямою.

V – початок IV ст. до н.е.

Солоський гребінь 12,3 сантиметрів заввишки, його вага — 294,1 грами. Має три яруси (знизу уверх):
сам гребінь з чотиригранних зубців, яких дев'ятнадцять
фриз з зображеннями левів, яких п'ять
скульптурна група з батальною сценою.
Два нижні яруси — своєрідний постамент для кінних і піших скіфських вояків. Крайній праворуч щойно втратив коня, що лежить долу. Але відчайдух продовжує двобій з вельможним вершником в царських обладунках. Вершнику на допомогу поспішає простий вояк з коротким мечем і щитом. Увагу дослідників привернули два вояки в грецьких шоломах. Хоча їх одяг скіфський, але належать вони до скіфської аристократії. Особливо це видно по вбранню вершника, захищеного пластинчатим обладунком скіфських вельмож. Найпростіше вбрання у вояка ліворуч. Сцена добре передає драматизм запеклого двобою, що через мить закінчиться смертю одного з вояків.

Χερσόνησος — ἡ χερσόνησος (ге¯ херсо́не¯сос) значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов'янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя).
23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До списку була також внесена і хора — сільськогосподарська округа навколо Херсонесу.

(бл. IX — 15 століття (за різними оцінками) — кам'яна статуя (фігура; кам'яний стовп, кумир, ідол, скульптура), яка ймовірно зображує слов'янського бога Рода-Світовида, знайдена біля села Личківці коло Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році. Цьому сприяла аномальна засуха — голова статуї появилась над поверхнею вод Збруча внаслідок різкого падіння їх рівня. Збручанський Світовид зберігається в Краківському археологічному музеї.

заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія позначена 1017 роком.
Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (пом. 1018) згадує під 1017/18 роками функціонуючий Софійський монастир у Києві. Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром. Доктор історичних наук Надія Нікітенко, підтримана кандидатом історичних наук Вячеславом Корнієнком, висунула гіпотезу: храм закладено 4 листопада 1011, освячено 11 травня 1018, спорудження розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/21, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 роками; на підставі свідчень Іларіона та Тітмара[1].

сином Володимира Великого - чернігівським князем Мстиславом Володимировичем. У 1036(за іншим списком літопису — 1034) збудований на висоту «вершника, що стоїть на коні з піднятою рукою». Будівництво завершене за князя Святослава Ярославича.
Спасо-Преображенський собор стояв у центрі палацових будов княжого «стольного града» і був також усипальницею князів.

Спасо-Преображенський собор в Чернігові. 1036. Сучасний вигляд

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Побудований у 1073—1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Наприкінці XI століття до собору здійснено ряд прибудов — зокрема, з північного боку хрещальню у формі малої церковці св. Івана. У XVII столітті надбудовано додаткові бані, а також здійснено декорування в стилі українського бароко.
За однією версією, при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвано. Деякі сучасні публіцисти помилково приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі.
За іншою версією, підрив було здійснено німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. Про це у своїх мемуарах розповідують Альберт Шпеєр та інші деячі Третього Рейху. У рамках нацистської ідеології, скорені народи не мусили мати символічних культових споруд, зміцнюючих їх ідентичність і прагнення до автономії. Також існує професійна німецька фотохроніка вибуху.
Відбудовано 2000 року.

Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря. 1073–1078.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Михайлівський Золотоверхий Собор – хрестово-купольний шестистовповий храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом (від чого й походить назва) – закладений у 1108 р. внуком Ярослава Мудрого – київським князем Святополком Ізяславичем.

У 1935 р. Монастирські будівлі по-варварськи висадили в повітря, у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Перед знищенням рештки мозаїк і фрески, що збереглися, зняли зі стін. В Софіївському соборі збереглися: «Євхаристія», «Стефан і Фаддей» – фрагменти фігур святих; фрески-сцени «Благовіщення», мозаїка «Дмитро Солунський» і верхня частина фрескової фігури Самуїла – знаходяться в Третьяковській галереї та Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

Через шість десятиліть зусиллями Київської влади, міської громади та небайдужих меценатів храм відродився у колишній пишноті. До відновлення будівлі Михайлівського Золотоверхого Собору були привернуті кращі творчі сили зі всієї України. Під час відновлення в храм були повернені вцілілі фрески та мозаїки.

Мозаїчна композиція «Євхаристія» з Михайлівського Золотоверхого собору. 1108–1113

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Храм було споруджено як трапезну церкву П’ятницького монастиря в кінці ХІІ – на початку ХІІІ століття на чернігівському посаді, біля торгу, і названо на честь святої великомучениці Параскеви-П’ятниці (жінки, яка проповідувала християнство язичницьким народам у перші століття нашої ери) – покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї.

Церква має вигляд стрункої башти майже квадратного плану. Її розмір 11х13 м. Це невеликий одноглавий чотиристовпний трьохапсидний храм з товстими стінами, виведеними давньоруською технікою «в ящик». За цією технікою зовні та зсередини йдуть ряди цегли, а проміжки між ними заповнені вапно-бетоном. На другому ярусі в стінах, на рівні вікон та хорів, влаштовано галереї, пов’язані з вікнами-бійницями, що могли використовуватися під час оборони.

П’ятницька церква в Чернігові. Кінець ХІІ ст.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері написана євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір'ю і праведним Йосифом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: "Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя з цією іконою нехай буде".
У 1131році ікона була надіслана на Русь з Константинополя святому князю Мстиславу († 1132) і була поставлена в Дівочому монастирі Вишгорода - древнього удільного міста святої рівноапостольної великої княгині Ольги.
Син Юрія Довгорукого святий Андрій Боголюбський у 1155 році переніс ікону у Володимир і помістив у спорудженому ним знаменитому Успенському соборі. З того часу ікона отримала іменування Володимирської.

Вишгородська ікона Богородиці (візантійська традиція). Перша половина ХІІ ст.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Свенська-Печерська ікона Божої Матері була написана преподобним Аліпієм Печерським. На іконі зображена Божа Матір, що сидить на престолі, на колінах у Неї Богонемовля. Праворуч від трону стоїть преподобний Феодосій, а ліворуч - преподобний Антоній Печерські. До 1288 року вона знаходилася в Києво-Печерському монастирі, де прославилася чудесами, і в 1288 році була перенесена до Брянського Свенського монастиря, на честь Успіння Пресвятої Богородиці, в такий спосіб. Чернігівський князь Роман Михайлович, будучи в Брянську, осліп. Почувши про чудеса від ікони, писаної самим преподобним Аліпієм, князь послав у монастир гінця з проханням прислати до нього в Брянськ ікону для зцілення. Ікону відправили разом зі священиком по річці Десні. Під час плавання човен пристав до правого берега річки Свени. Після ночівлі подорожні вранці пішли до човна, щоб помолитися іконі, але не знайшли її там, а побачили на горі проти річки Свени. Ікона стояла на дубі між гілками. Звістка про це дійшла до князя Романа; його привели до ікони пішки. Князь гаряче молився і обіцяв побудувати на цьому місці монастир, віддавши йому усі землі, які побачить з гори. Після молитви князь почав прозрівати. Спочатку він побачив стежку, потім близькі предмети і, нарешті, всі околиці. Приклавшись до ікони, князь відслужив молебень, а потім усі присутні заснували дерев'яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Дерево, на якому перебувала ікона, зрубали і вжили на дошки для інших ікон. Тоді ж було встановлено свято Свенської іконі Божої Матері 16 травня.

Свенська ікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими (початок ХІІ ст.)

зображення Оранти- розміщеної в центральній апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність: виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.
Смальта виготовлена зі скла, забарвленого в різні кольори додаванням солей і окислів металів. Зображення виконані безпосередньо на стіні шляхом вдавлювання у вогку штукатурку кубиків смальти, розміри яких у середньому близько 1 см³. У наборі облич часто зустрічаються дрібніші кубики — близько 0,25 см³. Ґрунт під мозаїками тришаровий, загальна товщина його 4 — 6 см. Крім смальти, використано кубики з природного каміння.

Мозаїка Богоматері Оранти із Софійського собору в Києві

зображений Христос Пантократор (Вседержитель), який царює над усім простором.
Навколо Христа-Вседержителя — чотири архангели, з яких лише один — мозаїчний, а інших в кінці XIX ст. домалював олією М.О.Врубель.
У простінках між вікнами барабана зображені дванадцять апостолів, з них мозаїчною збереглася лише верхня частина постаті Павла.
З чотирьох зображень євангелістів на парусах, що підтримують баню, цілком залишилась постать Марка на південно-західному парусі.
На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Мозаїка Христа Вседержителя із Софійського собору в Києві

Євангелія» краще за інших збереглося зображення євангеліста Луки , який , за церковним переданням , був першим іконописцем . на основі цієї ініатюри ми можемо скласти певне уявлення про прийоми середньовічних майстрів. Писали вони , за сучасними мірками , дивно : поклавши листи на коліна або розмістивши їх на книжковій підставці. На мініатюрі Лука встав , молитовно простягнувши руки до святого бичка (цей символ асоціювався з ним) , який передає йому текст Євангелія. Згідно з церковним вченням , євангелісти не за своїм власним призволенню написали Святе Письмо , але лише записали те, що їм було дано понад Духом Святим.
На більшому столі , даному в зворотній перспективі , лежать інструменти писаря і іконописця . Перо відсутнє, замість нього лежать різні по товщині палички , хоча саме «Остромирове євангеліє» написано пером . Мініатюрист , щоб показати старовину Євангелія як такого , відбив старий спосіб письма - за допомогою «тростини ». Також на столі лежить губка , якою змивалися помилки по ще сирому тексту, і пемза , якій правили описки , виявлені пізніше . Ім'я євангеліста - Лука - на мініатюрі ретельно виписано прямими майже квадратними літерами . Ця найдавніша кирилична форма написання букв називалася у с т а в о м.

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056–1057

ПЕРША ПОЛОВИНА ХІІІ СТ.)

Ізбо́рники 1073 та 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської мови на теренах України-Русі.
Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок.

Родина князя Святослава Ярославича. Мініатюра з «Ізборника» 1073.

1160 році. Стіни храму гармонійно розчленовані арками на півколонках; мав фрескові розписи; перебудований у 18 столітті.

Успенський собор у Володимирі. 1161. Реконструкція

князівства, розташований у селі Шевченкове поблизу сучасного Галича (Івано-Франківська область). Був заснований у 1194 році князем Романом Мстиславичем, раніше розміщувався у центрі добре укріпленого городища. Це монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканого білокам'яного різьблення і численними рисунками та графіті на стінах.
В теперішній час церква Святого Пантелеймона є чинною греко-католицькою церквою і входить до складу Національного заповідника «Давній Галич».

Церква святого Пантелеймона в Галичі. Кінець ХІІ ст.

у Галицько-Волинському літопису при описі подій за 1259 рік. Ікону Божої Матері, яку пізніше назвуть Холмською, князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223—1237 роках з Києва в засноване ним місто Холм (нині місто Хелм в Польші).
В 1765 році Богородиця з дитиною Ісусом були короновані золотими коронами Римським Папою Климентом XII. 2 вересня 1888 року перед Холмською Богородицею молилась царська родина:Олександр III, його дружина Марія Федорівна, син — Великий Князь Микола Олександрович (майбутній цар Микола I).
Під час першої світової війни в 1915 році ікону вивезли до Москви, а в 1918 році до Києва у Флорівський жіночий монастир. З 1923 по 1941 роки Образ Богородиці переховували в київських приватних помешканнях віруючих християн. В 1942 році на кошти Митрополита Іларіона (Огієнка) професор мистецтв Микола Прахов здійснив реставрацію ікони. 27 вересня 1943 року з великими почестями Образ Богородиці повернувся в Холмський кафедральний собор . З 1944 по 1995 роки ікона зберігалась на Івано-Франківщині та Волині в приватних помешканнях. В 1996 році Надія Горлицька передала Холмську ікону Божої Матері Музею Волинської Ікони.

Холмська ікона Богородиці (візантійська традиція). ХІ ст.

роках минулого століття українським мистецтвознавцем Павлом Жолтовським у напівзруйнованій церкві Успіння Пресвятої Богородиці в селі Дорогобуж на Рівненщині. Після реставраційних робіт ікону було передано до Рівненського обласного музею, де вона знаходиться по сьогоднішній день.

Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина ХІІІ ст.)

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

У грудні 1392 року король Владислав Ягайло, перебуваючи у Дрогобичі, видав документ про закладення нового мурованого готичного костелу, який мав бути одночасно і оборонною спорудою. Відтак, костел був заснований як форпост феодальної Польщі на землях Галицько-Волинського князівства. Збудували храм на місці терему княжого воєводи.
При освяченні костел отримав титул Успіння Пресвятої Діви Марії і святого Варфоломія. Був попередником теперішнього костелу Варфоломія, на місці якого потім і з'явився сучасний храм.
1511 року Варфоломіївський костел відбудували після значних пошкоджень, яких він зазнав під час нападу на місто татар та волохів 1498 року. Саме 1-а третина XV століття і вважається часом зведення сучасного костелу.
Під дзвіницю храму облаштували давньоруську оборонну фортечну вежу дитинця XIII століття.

Костел святого Варфоломея в Дрогобичі. 1392 – XV ст.

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Замок Любарта або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.
Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

Верхній замок у Луцьку. Друга половина XIV ст.

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Кам'янець-Подільська фортеця є мабуть одним з найпопулярніших серед всіх туристичних обє’ктів України. Недаремно у 2007 році вона ввійшла до переможців проекту "Сім чудес України". Перші згадки про фортецю походять з ХІІ ст. Кам'янецька фортеця мала європейське значення. Літопис приписує будівництво кам'яного замку литовським князям Коріатовичам, які в середині XIV ст. заволоділи Поділлям, а близько 1374 року зробили Кам'янець столицею свого князівства. Тому на початку XVI ст.  було зведено і  перебудовано 12 башт Старого замку. Безліч битв відбулось під її стінами, але лише двічі вона не встояла перед атаками ворогів.   Не менш цікавий і Замковий міст, що є унікальною інженерною спорудою, і з'єднує місто  з  фортецею.  Замковий міст досі викликає багато суперечок серед фахівців, щодо свого походження. Деякі з них стверджують,  що міст було зведено римлянами у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію.

Кам’янець-Подільська фортеця

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.
Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася. В середині замку знаходилася церква Св. Миколая,за переказами збудована грецькою княжною,пізніше турками перероблена на мечеть,в кінці 19 ст., з " допомогою росіян " , служила за військовий склад.
У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення. У другій половині 13 століття її перебудовували генуезці.

Хотинська фортеця

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Мурована сакральна споруда оборонного типу, розташована у селі Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області; репрезентує одночасно фортецю і храм. Покровська церква — унікальний взірець оборонного зодчества Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонних храмом тетраконхового типу. Найближчим аналогом церкви-донжону є донжон в Етампі (Франція).

Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях. 1476

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.
З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Корятович II. Він значно розбудував і укріпив замок, перетворив його на свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом XV—XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині був великий палац.
У 1567 році Мукачівський замок взяв в облогу Лазарус фон Швенді.
Мукачівський замок належав графу Миколаю Естергазі, який отримав його через одруження з Урсулою Дерсффі. В 1622 за умовами Микульської угоди Мукачівський замок перейшов у володіння Габора Бетлена. Семигородський князь Юрій I Ракоці (Рагоцький) внаслідок війни, розпочатої з угорською родиною Естергазі, відвоював Мукачівський замок, який з того часу перебував у володінні родини Ракоці (Рагоцьких).

Замок Паланок (Мукачівський замок). XIV – XVII ст.

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Перші фортечні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, у 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою».
Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність, тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель.
В 1960-х роках була спроба відновити первісний вигляд фортеці. Було пророблено багато роботи, проте вона не була закінчена. З часом одна зі стін, побудованих радянськими будівельниками, рухнула.

Генуезька фортеця у Судаку. 1371 – 1469.

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки) майстром Дорінгом (зустрічались також інші варіанти написання). Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії. Надалі навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли дзвіниця (1571 рік, арх. Петро Красовський), палац архієпископа (XVIII століття), вірменський банк (XVII століття), монастир бенедиктинок (1682), пам'ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев'яний вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII століття), огорожі з брамами (XVII—XIX століття).

Вірменський собор у Львові. 1363

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Ханський палац у Бахчисараї (крим. Han Saray) — родова резиденція династії Ґераїв — правителів Кримського ханства у 1532—1783 р. Центр політичного, духовного й культурного життя кримських татар. Засновником Хансарая був Сахіб I Ґерай.

Ханський палац у Бахчисараї

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Ікона Святого Юрія Переможця (Юрій Змієборець, Юрій зі Станилі) -
Найбільша мистецька цінність Дрогобиччини – це ікона св. Юрія Переможця з чотирнадцятого століття зі села Станилі, з дочірньої церкви парафії Стебника, 9 кілометрів від Дрогобича[1].
Унікальність цієї пам’ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятковим в українській іконографічній традиції.

Ікона святого Юрія Змієборця із с.Станилі поблизу м.Дрогобич.

ДЕРЖАВ (У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.)

Гра рівних і ламаних ліній нагадує манеру сандомирських розписів. Подібний спосіб підкресленого лінійного трактування в рисунку обличчя і драпіровок спостерігається у монументальній іконі «Богородиця з пророками» з Підгородець .
Богородиця з пророками. Ікона з Підгородець. Кінець XV ст. Львівський музей українського мистецтва.

Ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях. Друга половина ХV ст.

(Жовквівський район Львівської обл.) на місці церкви Бориса і Гліба. Ремонтувалась в січні 1936 р. майстром К. Домініковичем: замінено дубові підвалини, замінено перекриття східного об'єму, над яким встановлена барокова нава, відремонтоване піддашшя, а також південні і західні двері. Дерев'яна, трьохзрубна, двохголова з піддашшям на випусках вінців і кронштейнах. Складається з майже квадратного центрального зрубу, до якого приєднуються з заходу — квадратний бабинець, зі сходу — гранений п'ятистінний зруб з невеликими нішами з півночі і півдня. Центральний зруб перекритий шатровим верхом з одним заломом, східний — восьмигранним верхом з ліхтариком і верхівкою, бабинець накритий скатним дахом. Західні і південні двері прикрашені кованими петлями художньої роботи. Ковані решітки вікон виконані під час ремонту 1736 р. В інтер'єрі висотно відкритий простір центрального шатрового верху з одним заломом, східний зруб перекритий зімкнутим зрубним зводом, бабинець — плоскою стелею. На стінах — монументальний живопис 1620–1640 рр., якому було нанесено значну шкоду під час ремонту в XVIII ст. В 1970–1972 рр. ансамбль відреставрований (архітектори Б. Я. Кіндзельський, І. Р. Могитич). Тоді ж відреставрований живопис.

Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі. 1502

1591–1629 рр. за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства.
Вежа побудована як дзвіниця Успенської церкви, виконувала роль оборонної вежі під час облоги і дозорного пункту пожежної варти. Побудована за проектом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина у 1572—1578 роках на кошти львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта.

Ансамбль Успенської церкви у Львові: церква Успіння. 1591 – 1629;
вежа Корнякта, 1573 – 1578; каплиця Трьох Святителів, 1578.

за походженням грек з острова Крит, Костянтин Корнякт отримав дворянство з рук короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа за свою вірну службу на посаді особистого королівського секретаря. Наступний король Стефан Баторій спеціальним декретом дозволив Корнякту спорудити на площі Ринок у Львові палац з шістьма вікнами[Джерело?] — привілей, який у місті на Магдебурзькому праві не можна було купити за жодні гроші, тільки отримати за особливо видатні заслуги перед містом та державою.

Чо́рна кам'яни́ця, також кам'яниця Анчевських — житловий будинок № 4 на площі Ринок у Львові, архітектурна пам'ятка. Збудована 1577 року Петром Красовським у стилі ренесансу. У 1875–1877 роках відновлено аттик і портали, 1884-го надбудовано 4-й поверх. Фасад і фланкуючі пілястри вкриті тесаним каменем. Фасад оздоблено орнаментами і сюжетною різьбою. У Чорній кам'яниці тепер міститься Львівський історичний музей.

Ансамбль площі Риноку Львові: Чорна Кам’яниця Кінець XVI ст.;
Будинок Корнякта. 1580.

на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії, в районному центрі Острог, Рівненської області. Замок був побудований у XІV – XVI cт. на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. Зараз на території Острозького замку розташований Острозький краєзнавчий музей.
Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою. Башти служили оборонною системою для замку: Мурована вежа, Кругла Вежа, Богоявленська церква-фортеця і Надбрамна башта

Острозький замок. Кругла (Нова вежа). Кінець XVI ст.

підписом, що дійшла до нас із середини XVI ст., - це ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича

Ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича. 1547

рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Один із символів української нації.
Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька.
Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.
Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі

Мініатюри Пересопницького Євангелія. Між 1556–1561

російським та українським першодрукарем Іваном Федоровим (або Федоровичем) у власній, організованій бл. 1572 р., друкарні у Львові. Друкувався Апостол на кошти самого І. Федорова та на зібрані ним серед жителів міста гроші. Робота над виданням тривала з 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р.

Гравюра із зображенням Євангеліста Луки з львівського «Апостола». 1574

у 1609–1615 роках (за іншими даними у 1606–1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів. Каплицю побудовано на території тогочасного міського цвинтаря, поблизу Латинського собору. Усипальницю для родини замовив і розпочав Георгій Боїм, а завершував його син Павло Боїм. Всього в каплиці поховано 14 осіб з династії Боїмів.
Імена творців каплиці точно не відомі. За найобґрунтованішою версією, її будівничим був архітектор з Вроцлава Андреас Бемер, який в ті часи побудував ратушу, оздобив сусідню каплицю Кампіянів. Прототипом каплиці Боїмів, ймовірно, є усипальниця Зиґмунтовська (Сиґізмундівська) у замку Вавель в Кракові..

Ансамбль Кафедрального костелу у Львові: каплиця Боїмів. 1609 - 1617

епохи Ренесансу. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.
Замок було збудовано протягом 1635—1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Замок у Підгірцях (Львівщина) 1630–1640-і

селі Суботів Чигиринського району Черкаської області збудована у 1653 (за іншими даними— у 1656) році за наказом гетьмана Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця.
Історія Іллінської церкви, як і всього Суботова, нерозривно пов'язана з гетьманом Богданом Хмельницьким. Суботів був родовим маєтком Хмельницьких. Тут гетьман провів значну частину свого життя. Коли у 1657 році Хмельницький помер, його поховали в Іллінській церкві праворуч від вівтаря.
Церква збудована в стилі раннього українського бароко, маг оборонні риси (товщина стін — до 2 м, бійниці). Є пам'яткою архітектури національного значення. Її зображення вміщено на 5-гривнеиііі купюрі. Після II світової війни в церкві відкрили музей Богдана Хмельницького. З 1990 р. храм повернуто релігійній громаді.
Іллінська церква—визначна архітектурна, історична і культурна пам'ятка другої половини XVII століття, що добре збереглася майже в первісному вигляді до наших днів.

Іллінська церква в Суботові. Реконструкція. 1653

світське ім ’я Калліст. Народився близько 1578 року в м. Потеличі на Галичині в родині православного священика. Навчався в Замойській та Краківській академіях, був домашнім учителем, навчав Адама Киселя, майбутнього київського воєводу, мав посаду дяка в Перемишлі. У 1620 р. прийняв чернецтво під іменем Касіяна і обійняв посаду ректора Київської братської школи. У 1624 р. став проповідником у Люблинському братстві, а 1625 р. перейшов до унії і став настоятелем Дубенського монастиря (до 1639р.). Певний час вів мандрівне життя. 1641 року прийняв римо-католицизм. Помер у Кракові в 1647 р. римо-католицьким священиком. Автор кількох полемічних творів, зокрема «Перспективи, або З’ясування про грецько-руську церкву» (1642) і філософського трактата про душу. Писав книжною українською та польською, мовами.

Портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги
«Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря
Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622

Криштоф Збаразький (1579-1628) — польський аристократ литовсько-руського походження.

Портрет князя Криштофа Збаразького. Після 1622

єпархії Української Православ¬ної Церкви (Московського Патріархату), головний собор Троїцького монастиря. Закладений у 1679 р. Лазарем Барановичем за проектом архітектора Іоанна Баптиста. Збудований за кошти Івана Мазепи. Є визначною пам'яткою архітектури українського бароко.

Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. 1679–1695

у Харкові, споруджений в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. Сьогодні входить до складу Покровського монастиря. Є єдиним фрагментом забудови Харківської фортеці XVII ст., який дійшов до наших часів.

Покровський собор у Харкові. 1689

гравера, художника Вільгельма Гондіуса (1598 – 1652/1658) значною мірою була пов’язана із Річчю Посполитою. У 1641 році він переїхав з Гааги до Гданська, де працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна-Казимира. Як і Боплан, Гондіус був сучасником і свідком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році. Козацький гетьман став видатною постаттю для цілої Європи, тож його образ не міг пройти повз увагу художника. У 1651 році Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом Хмельницького (при цьому не можна із певністю сказати, чи картина-основа писалася «з натури»). Автори численних інших зображень Хмельницького, починаючи з кінця XVII ст., використовували Гондіусів портрет як зразок, більш чи менш його модифікуючи. Результатом таких модифікацій є також зображення гетьмана на купюрі номіналом 5 гривень.
Портрет підписано латинською мовою: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux»(«Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь»).

портрет Богдана Хмельницького. Гравюра В. Гондіуса. Середина XVII ст.

на іконі «Покрова Богородиці» — цікаве мистецьке явище. На іконі Богородиця, розвівши ру¬ки над персонажами, накрила їх плащем. Праворуч під захисним плащем, дивлячись на Богородицю, молиться єпископ Лазар Баранович, а за ним — монахи. Ліворуч зображений російський цар Олексій Михайлович у золотій короні, а за ним — Богдан Хмельницький. Він, на відміну від інших персонажів, дивиться прямо на споглядальника.

Ікона Покрову Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького.
Перша половина ХVІІ ст.

архітектури, історії та культури в місті Жовква (Львівська область, Україна). Одна з найбільших синагог у Європі. Розташована на вулиці Запорізькій.
одна з найбільших у Європі оборонних споруд у стилі ренесансу; пізньоренесансна стилістика доповнена елементами бароко. Синагога прилягала до міських мурів та Жидівської брами, а сама синагога завдяки товстим стінам з бійницями могла використовуватися як башта міських укріплень, на її даху можна було встановлювати артилерію.

Оборонна синагога в Жовкві. 1692 - 1698

споруда в архітектурному ансамблі Видубицького монастиря в Києві. Один із найбільших шедеврів українського бароко, пам'ятка архітектури. Храм зведено на честь Георгія Побідоносця коштом полковника Михайла Ми^іашевського.

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696–1701

із найкращих зразків церковної архітектури Лівобережної України початку XVIII ст. Збудована у стилі українського бароко цер¬ква спочатку була дев'ятидільною, хрещатою у плані спорудою і мала дев'ять бань. Церкву було побудовано як храм-усипальницю гетьмана Данила Апостола на його кошт. Тут його і поховано. Після пожежі 1X00 р. чотири менші бані були зняті і нині їх лише п'ять. 1809 р. у ('масо-ГІреображенській церкві був охрещений Микола Гоголь.

Преображенська церква у Великих Сорочинцях. 1732

Рафаель» Йов Кондзелевич (1667 - після 1740), захоплювався західноєвропейськими живописними традиціями і на¬полегливо шукав нових виражальних засобів, відмовляючись від зо¬внішньої декоративності та віддаючи перевагу розкриттю внутріш¬нього світу людини. Такими, зокрема, є його ікони з Богородчанського іконостаса Манявського скиту.

Ікона «Вознесіння». З іконостасу церкви Воздвиження Чесного
Хреста монастиря Скит Манявський. Й. Кондзелевич

І. Мигури (1706) представляє гетьмана в образі покровителя та благодійника православної церкви. Традиційно її називають «Інші Мазепа серед своїх добрих справ», оскільки гетьмана зображено п оточенні персоніфікованих фігур Надії, Віри, Любові, Покою, Справедливості та Науки, а над ним уміщено зображення православних Святих, якими опікувався гетьман.

Гравюра «І. Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури. 1706

Святого Юра у Львові — греко- католицький собор Галицької митрополії, до 1817 при монастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744- 1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків. На дзвіниці собору — найстаріший в Україні дзвін (1341 р.).

Собор Святого Юра у Львові. 1744–1762

греко-католицького собору Святого Юра у Львові — справжня перлина архітектури доби бароко. Скуль¬птурне оформлення фасаду храму —- витвір геніального митця XVIII століття Івана Георгія Пінзеля. Створена ним скульптурна гру- нн Юрій Змієборець, якою увінчаний пірамідальний аттик собору

Скульптурна група святого Юрія змієборця на фасаді собору
святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

— барокова церква Св. Андрія у Києві. Входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». Діючий храм Української автокефальної православної церкви. В храмі проводяться екскурсії, а також щоденні богослужіння, хрещення та вінчання.
Збудована в 1747–1762 роках за проектом архітектора Франческо Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Крім цієї роботи, в Києві є ще одна споруда авторства Ф.-Б. Растреллі — Маріїнський палац.

Андріївська церква в Києві. Франческо Бартоломео Растреллі.1754

архітектури середини 18 століття в м. Бучачі Тернопільської області. Зведена 1751 р. в стилі рококо. Архітектор Бернард Меретин, скульптор Йоан Георгій Пінзель, фундатор — Микола Василь Потоцький.
Легенда оповідає про те, що фундатор ратуші хотів, щоб вона була вищою від львівської Вежі Корнякта.
Після 1920 р. будівлю віддали під житло та крамниці. 1982—1992 рр. в ній діяли районний історико-краєзнавчий музей і дитяча художня школа.

Ратуша в Бучачі. 1751

в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури XVIII ст. За композицією належить до українських триверхих три- зрубних храмів. Споруджена у 1766-1772 рр. в стилі українського бароко відомим архітектором Іваном Григоровичем-Барським.

Покровська церква в Києві. 1766

вітчизняної архітектури. Це єдиний в українському дерев'яному зодчестві приклад хрещатого, дев'ятикамер-ного, дев'ятиглавого храму.

Троїцька соборна церква в Новомосковську. 1773–1779

лавра — православний чоловічий монастир у Почаєві (Тернопільська область) зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври в Укріпні. З вершини гори піднімається хрестоподібний Успенський Собор

Успенська соборна церква Почаївської лаври. 1771–1783

частина Національного історико-куль- іурпоіо заповідника «Гетьманська столиця» на Чернігівщині. Побудований у класичному стилі.

Палац Кирила Розумовського в Батурині

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Беретті Вікентій (Вінченцо) Іванович (*3 (14) червня 1781 — 6 серпня 1842) — російський та український архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1809).
Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проектування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирівській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду).

Будівля Київського університету. 1837–1843

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Ім'я видатного російського художника-портретиста Василя Андрійовича Тропініна відоме всім, хто цікавиться історією української та російської культури першої половини XIX століття.
В Україні В. А. Тропінін багато працював над створенням портретів. З великої їх кількості виділяється група робіт, де втілені типи українських селян, епізоди їх повсякденного побуту, те, що умовно можна назвати «тропінінською Україною».
Одна з найкращих ранніх робіт Тропініна — «Дівчина з Поділля». Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника.
Здається, що в ній втілилося все найкраще, що знайшов Тропінін в Україні.

Картина «Дівчина з Поділля» В. Тропініна

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Найраніший із тепер відомих автопортретів (полотно, олія, 43 × 45, в овалі, Національний музей Тараса Шевченка) виконано на початку 1840 року в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі — романтично піднесений образ молодого художника-поета. В манері виконання — в легких лесируваннях, що подекуди поєднуються з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах із вкрапленням червоних, а головне — в романтичному забарвленні образу — виразно відчувається вплив Карла Брюллова. Твір не завершено.

Живописні твори Т. Шевченка: «Автопортрет» (1840)

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

“КАТЕРИНА” (полотно, олія; 93 х 72,3) – картина, що її намалював Шевченко влітку 1842 в Петербурзі. Праворуч унизу чорною фарбою авторський підпис і дата: “1842. Т.Шевченко”. Нижче – такий же підпис і дата червоною фарбою. Картину виконано на тему однойменної поеми (див. “Катерина”), яка на той час була вже широко відомою. В живописному полотні художник не прагнув ілюструвати свій власний поетичний твір, а дав темі нове ідейно-образне трактування. Про створення картини і її сюжет він повідомляв у листі до Г.Тарновського 25.І 1843. В цьому ж листі на третій сторінці є начерк композиції картини, зроблений пером та олівцем (25,2 х 20).

Живописні твори Т. Шевченка: «Катерина» (1842)

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

«Живописная Украйна». Випуск офортів. Санкт-Петербург [XI] 1844.Дари в Чигрині 1649 року — малюнок Тараса Шевченка до однойменного офорта. Виконаний у Санкт-Петербурзі в 1844 році. Папір, туш. Розмір 19,7 × 27. На звороті зліва вгорі напис чорнилом: Дари в Чигрині 1649 року.
Початкова дата визначається часом повернення Шевченка до Петербурга. Оскільки в листі до Бодянського в перших числах травня Шевченко повідомляє про те, що офорт «Дари в Чигрині» ним уже закінчений, підготовчий малюнок до нього виконаний, очевидно, не раніше часу повернення до Петербурга і не пізніше квітня місяця 1844 року.
Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків).

Живописні твори Т. Шевченка: офорт «Дари в Чигирині 1649 року» (1844)

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

найстаріший скульптурний пам'ятник Києва, споруджений у 1853 році. Один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва.

Пам’ятник князю Володимиру в Києві. 1850 - 1853

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Пам'ятник одному із засновників Одеси і другому її градоначальнику (після де Рібаса) А.Е. Рішельє вперше було встановлено 22 квітня 1828 року. Цей своєрідний талісман Одеси створили відомий скульптор І. Мартос та архітектор А. Мельников.

Пам’ятник градоначальнику та генерал-губернатору
А. де Рішельє в Одесі. Скульптор І. Мартос. 1828

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Васи́ль Іва́нович Ште́рнберг (*12 лютого 1818, Петербург — †8 вересня 1845, Рим) — український живописець-пейзажист і жанрист.
Народився у Петербурзі. У 1835—38 навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв у професора М.Воробйова. Щороку влітку протягом 1836—38 працював в Україні.
У 1838 познайомився з Т.Шевченком, став одним з найближчих його друзів. У Петербурзі Штернберг, живучи разом з Т.Шевченком на одній квартирі, виконав кілька портретів поета. Створив фронтиспіс до першого видання «Кобзаря» — офорт «Кобзар з поводирем» (1840).
Т.Шевченко присвятив Штернбергу поему "Іван Підкова" та перед його від'їздом до Італії подарував «Кобзар», на якому написав вірш "На пам'ять Штернбергові" (1840).

Картина «Садиба Г. Тарновського в Качанівці» В. Штернберга. 1837

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

Резиденція православних митрополитів Буковини в Чернівцях. 1864–1873

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Собор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. ШтромСобор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. СпарроСобор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор О. В. БереттіСобор побудовано у російському псевдовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. В споруджені собору брали участь архітектори Ю. Бернгардт, К. Я. Маєвський,В. М. Ніколаєв.
Собор у плані — традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний сімома банями.

Володимирський собор у Києві. 1862–1896

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Оде́ський націона́льний академі́чний теа́тр о́пери та бале́ту — один із найдавніших оперних театрів України. Найкращій театр Одеси та України на момент побудови.
Відкриття першої споруди театру відбулося 1810Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. ФельнеромВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. ГельмеромВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер»Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденськогоВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського барокоВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.АрхітектураВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококоВідкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко.Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо. Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт з сцени в будь-який куточок залу.

Будівля оперного театру в Одесі. 1883–1887

НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

споруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києваспоруда з прикрасами на міфологічні та мисливські сюжети, є головною архітектурною спорудою раннього декоративного стилю модерн міста Києва, столиці України. Свою назву отримала через скульптурні прикраси, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, казкові істоти.
Розташована по вулиці Банковій, 10. Архітектор — Владислав Городецький. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903 роках як прибутковий будинок. Архітектор — Владислав Городецький, який збудував її у 1901–1903 роках як прибутковий будинок із помешканням для своєї родини. Місце для будови обрав над крутим урвищем на Банковій вулиці. Скульптурні прикраси за власними ескізами виконав скульптор Еліо Саля.

Будинок з химерами в Києві. 1902–1903

НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

пам'ятка історіїпам'ятка історії та архітектурипам'ятка історії та архітектури у Полтавіпам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституціїпам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903—1908пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903—1908роках за проектом архітектора Василя Кричевськогопам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903—1908роках за проектом архітектора Василя Кричевського, з використанням первісних проектів Є.І. Ширшова, М.О. Ніколаєва. Будинок Полтавського губернського земства став першим зразком нового українського архітектурного стилю (див. Український архітектурний модернпам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться на площі Конституції, 2. Будинок спорудежно у 1903—1908роках за проектом архітектора Василя Кричевського, з використанням первісних проектів Є.І. Ширшова, М.О. Ніколаєва. Будинок Полтавського губернського земства став першим зразком нового українського архітектурного стилю (див. Український архітектурний модерн) на Полтавщині. Сьогодні використовується як Полтавський краєзнавчий музей.

Будинок Полтавського губернського земства. 1903–1908

НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

«Дністе́р» — український кооперативний банк — український кооперативний банк з обмеженою порукою у Львові — український кооперативний банк з обмеженою порукою у Львові. Заснований 1895 — український кооперативний банк з обмеженою порукою у Львові. Заснований 1895 р. з метою зберігати заощадження, надавати позички українському населенню. Розміщувався у будинку № 20 на вул. Руській — український кооперативний банк з обмеженою порукою у Львові. Заснований 1895 р. з метою зберігати заощадження, надавати позички українському населенню. Розміщувався у будинку № 20 на вул. Руській. Ліквідований у 1939 р.

Будинок страхового товариства «Дністер» у Львові. 1905–1906

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Ідея створення пам'ятника виникла серед громадськості з ініціативи історика, професора Київського університетуІдея створення пам'ятника виникла серед громадськості з ініціативи історика, професора Київського університету Миколи Костомарова у 1840-х роках.
Після отримання дозволу царського уряду у 1860Після отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом ЮзефовичемПісля отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем — професоромуніверситетуПісля отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем — професоромуніверситету, головою Київської археографічної комісії, теоретиком «великодержавного» руху в УкраїніПісля отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем — професоромуніверситету, головою Київської археографічної комісії, теоретиком «великодержавного» руху в Україні та відомим українофобом. За такого керівництва перший проект пам'ятника, створений скульптором Михайлом МикешинимПісля отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем — професоромуніверситету, головою Київської археографічної комісії, теоретиком «великодержавного» руху в Україні та відомим українофобом. За такого керівництва перший проект пам'ятника, створений скульптором Михайлом Микешиним, був відвертошовіністичнийПісля отримання дозволу царського уряду у 1860 було створено комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем — професоромуніверситету, головою Київської археографічної комісії, теоретиком «великодержавного» руху в Україні та відомим українофобом. За такого керівництва перший проект пам'ятника, створений скульптором Михайлом Микешиним, був відвертошовіністичний — кінь Богдана Хмельницького скидав польського шляхтича, єврея шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в'їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким шляхтича, єврея-орендатора та єзуїта зі скелі, перед якоюмалорос, червонорос, білорус та великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п'єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську раду та сцену в'їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким у Київ

Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Микешин. 1888

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

відома картина російського та українського художникаІллі Рєпінавідома картина російського та українського художникаІллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880відома картина російського та українського художникаІллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанській станиці ПашківськійЕтюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, КатеринославіЕтюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку КачанівкаЕтюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султануСюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаківСюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана МехмедаСюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана МехмедаIV.

Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпіна. 1878–1891

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Сергі́й Іва́нович Василькі́вський (*7 (19) жовтня (*7 (19) жовтня 1854 (*7 (19) жовтня 1854, Ізюм (*7 (19) жовтня 1854, Ізюм — 8 жовтня (*7 (19) жовтня 1854, Ізюм — 8 жовтня 1917 (*7 (19) жовтня 1854, Ізюм — 8 жовтня 1917) — український живописець, пейзажист.

Картина «Козаки в степу» С. Васильківського. 1890

ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко (*9 (21) березня (*9 (21) березня 1862 (*9 (21) березня 1862, Київ (*9 (21) березня 1862, Київ — †26 березня (8 квітня (*9 (21) березня 1862, Київ — †26 березня (8 квітня) 1912) — український художник художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Картина «Святочне ворожіння» М. Пимоненка. 1888

НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Олександр МУРАШКО (1875-1919) – гордість українського образотворчого мистецтва, чудовий живописець, видатний портретист. Один з небагатьох українських художників, що зумів органічно поєднати кращі надбання французького імпресіонізму, елементи модерну і грунтовну реалістичну школу Петербурзької Академії мистецтв, створивши свій неповторний мистецький стиль.

Картина «Дівчина в червоному капелюсі». О. Мурашко. 1902 – 1903

НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Іван Труш (1869-1941) – живописець, художній критик, громадський діяч
Автор серій ліричних пейзажів, жанрових картин, портретів І.Франка, Лесі Українки, І.Нечуя-Левицького, М.Драгоманова, М.Лисенка. Один із організаторів художніх об”єднань „Товариство для розвою руської штуки” і „Товариство прихильників української літератури, науки і штуки”.
Іван Іванович Труш народився в селянській родині на Львівщині. Вчився у Бродівській гімназії, а згодом – у Краківській академії красних мистецтв у І.Яблонського, Л.Лефлера, відомих пейзажистів – Л.Вичулковського та Я.Станіславського.

Картина «Портрет Лесі Українки» І. Труша. 1900

архітектури в стилі конструктивізму, одна з трьох харківських висоток, збудована впродовж 1926—1928 років. Споруда розташовується на центральній площі міста Харків — площі Свободи

Будівля Держпрому в Харкові. 1925 – 1928 .

року за проектом архітектора В. Г. Заболотного. Будинок українського парламенту використовується для проведення засідань Верховної Ради України.

Будівля Верховної Ради в Києві. 1936 – 1939 .

25 лютого (9 березня) 1886, Нарбутівка — пом. 23 травня 1920, Київ) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один з засновників і ректор Української Академії Мистецтв.

«Еней та його військо. 1919. Г.Нарбут

1896, Снятин, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 26 червня 1976, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський художник, графік, народний художник СРСР, професор Київського художнього інституту, Герой Соціалістичної Праці. Депутат Верховної Ради УРСР 2, 6–9-го скликань (1947—1951, 1963—1976).

Літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати». В. Касіян. 1923

(22) травня 1879, Лебедин — пом. 30 липня 1947, Ірпінь) — український художник і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940).
Один з засновників і перший ректор української Академії образотворчого мистецтва.
Брат Василя Кричевського.

Картина «Життя». Триптих (Любов. Сім’я. Повернення). 1925 – 1927.
Ф.Кричевський

у середмісті в сквері на бульварі ім. Т. Шевченка.
Автор пам'ятника — відомий український скульптор і культурний діяч Іван Петрович Кавалерідзе, і встановлений він був 1918 року, що робить його одним з найперших у монументальній Шевченкіані, принаймні достеменно першим в історії повнофігурним пам'ятником Тарасові Шевченку.
Пам'ятник зроблено з бронзи (скульптура Шевченка) та бетону (п'єдестал).

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Ромнахю 1918. Скульптор І.Кавалерідзе

жовтня 1860, м. Ніжин Чернігівської губернії, Російська імперія — пом.18 січня 1944, Сімферополь, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік.

Картина «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931)
М.Самокиш

(7 грудня) 1900, село Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 10 червня 1961, село Богданівка, Яготинський район, Київська область, УРСР) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва».

Картина «Хата в Богданівці» (1955). Катерина Білокур

(24) лютого 1917, Смоленськ — пом. 17 червня 2005, Київ) — українська художниця-живописець, професор (1967), академік Академії мистецтв СРСР (1975), Народний художник СРСР (1982), дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997–2005), лауреат Державних премій СРСР (1945, 1951, 1979) та Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1998), Герой України (2001).

Картина «Хліб» (1949). Тетяна Яблонська

(нар. 30 грудня 1908 (12 січня 1909), село Болотня, Київська губернія, Російська імперія — пом. 18 серпня 1997, с. Болотня, Іванківський район, Київська область, Україна) — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.

Картина «Гороховий звір» (1971). Марія Приймаченко

міста Києва (пам'ятник засновникам Києва) — пам'ятний знак, споруджений в 1982 році на ознаменування 1 500-річчя міста Києва. Скульптурну композицію виконано з кованої міді у вигляді плоского човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва — братів Кия, Щека та Хорива і їхньої сестри Либіді. Автори — скульптор В. З. Бородай, архітектор Н. М. Фещенко.
Біля підніжжя гранітного постаменту — басейн. Пам'ятник розташований на набережній Дніпра в Наводницькому парку, неподалік станції метро «Дніпро» та мосту Патона.
У 2001 році на Майдані Незалежності було встановлено ще один пам'ятник засновникам Києва.[1]
23 лютого 2010 року через корозію металу в залізобетоні та каркасі частина пам'ятника відломилась: впали фігури братів Щека та Хорива.[2][3] 28 травня 2010 року було відкрито відреставрований пам'ятник. На відкритті мер Києва Леонід Черновецький не зміг згадати імен засновників міста..

Пам’ятник засновникам Києва (Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь). Скульптор В.Бородай