Перегляд позитивіських основ історичного пізнання. Критика позитивізму презентация

В.Віндельбанда, Г. Ріккерта, Е, Мейера та М.Вебера, які в центр уваги поставили питання про природу і методи історичного пізнання, переглянувши основні положення позитивізму.
У США в 20-30-х рр. ХХ ст. вагомі позиції займали критики позитивізму, які акцентували увагу на відносності історичного знання. Вчені Ч.Бірд та К.Беккер підкреслювали особистий вплив історика на результати його досліджень, на неможливість об’єктивного пізнання минулого.

Перегляд позитивіських основ історичного пізнання. Критика позитивізму

та організована професором Моріцом Шликом при кафедрі індуктивних наук Віденського університету в 1922 році, яка отримала назву «Віденський гурток». Ідеї неопозитивізму виклав Вітгенштейн у праці «Логіко-філософський трактат».
Неопозитивізм вступає до нового етапу свого розвитку ( кінець 50- х початок 60 - рр. ХХ ст. ) –постпозитивізму. Біля витоків постпозитивізму стоїть філософ Карл Попер, який зробив спробу подолати труднощі, що виникли у логічному позитивізмі.

Неопозитивізм

у поєднанні з принципом дискретності локальних культур. Він заперечував концепцію єдиного « всесвітньо-історичного процесу, єдину лінію еволюції людства, наголошуючи на феномені безлічі могутніх культур, що з первісною силою виростають із того грунту, що їх породив » які саме і творять історію.
О.Шпенглер виокремив вісім культур всесвітньо-історичного масштабу.

Концепція О.Шпенглера

її часовий простір
Світ на його думку багатоманітний і його не можна уніфікувати. Він виділяє 21 цивілізацію. Встановив материнсько-дочірні взаємини у більшості своїх суспільств-цивілізацій. Цивілізація підкреслювавТойнбі, виникає тоді, коли перед людиною постає завдання ( «виклику» ) який вимагає для свого вирішення особливих зусиль ( «відгуку» ).

розвитку людства. Підкреслював, що історичний процес – це результат циклічного розвитку основних типів культур.
Сорокін відкидав концепцію локального розвитку культур і відстоював принципи історичного круговороту суперсистем. Він підкреслював, що культури різних народів взаємопов’язані.

Концепція П.Сорокіна

ним у розуміння історичного процесу, виступає концепція «осьового часу» певного смислового ядра історії людства, єдності світової історії. «Осьовий час» ( VIII – II ст.. до н.е).
«Осьовий час» - масштаб, що дає нам змогу бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.

Питання єдності всесвітньої історії

розвитку людства, осмислення взаємовідносин людини і природи хвилювали вчених. Досягнення в галузі природничих наук сприяли створенню системи антропокосмізму, в якій природно-історична й соціально-гуманітарна тенденція розвитку науки гармонійно зливались в одне ціле. Одним із творців цієї концеції виступив В.І.Вернадський, найбільш відомий його послідовник Тейяр де Шарден.

Ноосферна концепція В.І.Вернадського, Тейяр де Шардена

У його концепції переходу біосфери в ноосферу представлена схема світу, що розвивається як спільна еволюція природного і соціокультурного на основі розумової діяльності людини.
Вернадський заклав основи наукового космічного світогляду, за його вченням ноосфера зароджуючись на нашій планеті має тенденцію до постійного розширення.

Концепція В.І.Вернадського

В.І.Вернадського. Він повсюдно вбачав полілінійність розвитку, наявність пучків можливих напрямків подальшого розвитку виступає важливим принципом осмислення космічної, планетарної та загальнолюдської історії.

Концепція Тейяр де Шардена

етногенез і етнічна історія розглядаються непорушно у зв’язку з довкіллям ). Її особливістю є також те, що історичний шлях кожного етносу аналізується у системі циклічного розвитку ( народження, завмирання та загибель ).

Етноісторична концепція Л.Гумільова