Гетьманські столиці презентация

1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 — Ніжинського полку.

1663 — тут підписано Батуринські статті.

1669—1708 — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи).

2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії «Загибель Батурина» зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків — сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих).

Глухова, де катували і стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів):

Насколько Батуринъ былъ разоренъ, объ этомъ свидѣтельствуетъ его опись, сдѣланная въ началѣ 1726 г., передъ отдачею Батуринской волости Меншикову. Опись была сдѣлана черезъ 17 лѣтъ послѣ разоренія, а между тѣмъ въ ней читаемъ: «Нынѣ, по разореніи, городъ Батуринъ ввесъ пустъ, и около его болварки и стѣни всѣ поразвалились, и ввесь заросъ, и въ обоихъ замкахъ нѣкакого строенія старого и нового нѣтъ, толко двѣ церкви каменніе пустіе: Живоначалнія Тройцы да Николая Чудотворца, недостроена вполовину; и въ нихъ нѣкакого церковного вбору (убора) — дверей и окончинъ — нѣтъ, и въ мѣстахъ своды обвалились; да бывшихъ гетмановъ и измѣнника Мазепы бывалъ войсковой каменной малой домъ, три полати, ввесь поразвалялся; да измѣнника Мазепы бывшого господаря Самойла Целюрика каменніе двѣ полатки кладовіе пустіе, всѣ разбити». Разоренный городъ надолго остался пустыремъ. Разбѣжавшіеся батуринцы, вернувшись на родное пепелище, стали селиться около города, на предмѣстьяхъ, которыя не были окончательно разорены, какъ говоритъ та же опись… . Всего жителей въ батуринскихъ предмѣстьяхъ посполитаго званія числилось — 428 двора

Росією).

З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Після ліквідації полкового поділу України увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

обрала гетьманом Лівобережної України Дем'яна Многогрішного (1669—1672). На раді були підписані «Глухівські статті», які мали велике значення у справі поновлення функцій козацького самоуправління та повернення правової сили угоді Богдана Хмельницького з Москвою. На початку XVIII ст. Глухів був одним з найкрасивіших міст України. У 1703 році, подорожуючи до Святої землі, його відвідав російський паломник І. Лук'янов і засвідчив, що Глухів «лучше Києва строением»: «Зело лихоманы хохлы затейливые к хоромному строению». У XVIII ст. місто опинилося в центрі історичних подій, пов'язаних із Північною війною (1700—1721). Дізнавшися про перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, російський цар Петро І наказав зруйнувати його резиденцію в Батурині, а українській старшині зібратися в Глухові для виборів нового гетьмана.

Так велінням історії Глухів 6 листопада 1708 року став столицею гетьманської та Лівобережної України, резиденцією гетьманів І. Скоропадського (1708—1722), Д. Апостола (1727—1734), К. Розумовського (1750—1764), місцем розташування першої (1722—1727) і другої (1764—1782) Малоросійської колегій, Генеральної військової канцелярії, інших державних установ.

Про статус столиці свідчить і герб Глухова, створений саме в цей період. Його розробкою, як і розробкою гербів усіх міст Російської імперії, займалася Геральдмейстерська контора. Петро І у 1724 році запросив до Росії графа Ф. Санті «для отправления геральдического художества». У 1729—1730 роках завершилося складання так званого «знаменного гербовика», до якого було включено герб Глухова: «Поле розділене на чотири частини: у верхній голубій — дві крестоподібно покладені булави; в нижній зеленій — округлений стілець; у лівій білій — червоний прапор; у правій жовтій — на зеленій землі бунчук з червоним древком». При складанні Глухівського герба використовувалися малюнки з широко популярної в Петровські часи книги «Символи та емблеми».

1782 році Катериною II, причому зі зміною кольорів. У верхній — синій — частині розміщені дві перехрещені золоті булави, у лівій — срібній — козацький червоний прапор з державним російським гербом, у правій — золотій — бунчук з червоним древком, у нижній — зеленій — золотий постамент (печатка). Зображення Російського державного прапора, а також булави та бунчука — знаків гетьманської влади — засвідчує статус Глухова як гетьманської столиці.

На думку В. Вечерського, сучасного дослідника історії вітчизняної архітектури, "протягом XVIII ст. Глухів був своєрідною містобудувальною лабораторією для всієї України: тут вперше здійснене регулярне планування та створений класицистичний палацово-парковий ансамбль, зведена найбільша споруда — Малоросійська колегія.

Встановити, яким саме було на той час столичне місто, допомагають старовинні плани. Найстаріший із них — план 1724 року, складений «кондуктором Валленом» по смерті гетьмана І. Скоропадського за часів першої Малоросійської колегії.

березі річки Есмань. У валах земляної фортеці було споруджено 5 брам, які називалися за напрямками головних доріг: Київська, Московська, Путивльська, Білополівська, Михайлівська.

Серед одноповерхової дерев'яної забудови височіли бані мурованих церков і дзвіниць Успенсько-Преображенського дівочого монастиря, Миколаївської, Анастасіївської, Михайлівської церков, інших дерев'яних храмів. За межами фортеці розташувалася «заградська» дерев'яна Спасо-Преображенська церква. У центральній частині міста — на схід від Миколаївської церкви — був розташований квартал з гетьманською резиденцією та архітектурним ансамблем урядового центру: особистий двір гетьмана, приміщення Генеральної військової канцелярії, генерального військового суду, інших державних установ.

що мав невелику фортецю.

З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку.

З 1648 по 1660 роки Чигирин був резиденцією Б.Хмельницького і столицею гетьманської держави.

У 1797 році, після приєднання до Російської імперії (1793) Чигирин став повітовим містом Київської губернії.

5308 жінок), в тому числі 62,7% православних, 35,2% євреїв, 0,1% католиків.

На початку жовтня 1917 року в місті пройшов з'їзд «вільного козацтва», на якому був обраний отаманом генерал царської армії Павло Скоропадський, який огранізував повітовий загін.

У 1923 році Чигирин стає районним центром.