Французький класичний абсолютизм презентация

ПОЛІЦІЇ ВАСЮТА ЮЛІЯ

Французький класичний абсолютизм

Людовіка ХІV.
4. Повалення абсолютизму у Франції.

в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводжувалося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину-для свого зміцнення.

Плессі́ де Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,- стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».

наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники — інтенданти поліції, юстиції і фінансів. В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші. В разі конфлікту інтенданта з місцевим губернатором (останній завжди походив з провінційної знаті) кардинал завжди домагався того, щоб неродовитий інтендант брав гору над чванькуватим губернатором.

який можна було купити за гроші, втрачав своє значення; представники давніх благородних родин ніби урівнювалися з новобагатьками-парвеню.
Дворянам заборонялося битися на дуелях - формально, щоб не допустити смертей офіцерства поза королівською службою, фактично ж ще й для обмеження дворянського гонору, приборкання потенційних бунтарів.
Декларація 1626 р. вимагала знесення замків і укріплень герцогів та графів. Так була підірвана ще одна база тієї могутності магнатів, яка в будь-яку критичну хвилину переростала у відкриту опозицію королю.

армію, стимулював економічне освоєння колоній, проводив активну політику державного протекціонізму. На морі Франція вела боротьбу з флотом своїх торгових конкурентів.

зміщувалися королем, а не потрапляли туди внаслідок родовитого походження, як це було на етапі ранньої монархії. 
 Рішення королівської ради затверджувалися королем, тобто рада не могла здійснювати тиск на короля з метою прийняття рішень, які могли би становити небезпеку для режиму абсолютизму.

який зійшов на престол у 1643 р. в п'ятирічному віці. Регенткою було призначено Анну Австрійську, матір короля, а фактичним правителем став її фаворит, талановитий наступник Рішельє кардинал Мазаріні.

Те ж стосувалося місцевих парламентів у провінціях.
У 1688 р. Людовік XIV з'явився у Паризькому парламенті і власноручно видер сторінки протоколів періоду Фронди: «Ви гадали, панове, що держава - це ви? Держава - це я!». На початку 1673 р. парламент було позбавлено основного права, на якому базувався його вплив, права затримувати королівські закони і подавати на них заперечення (ремонтранси).

р. усі міські посади, які з часу викупу містами своєї незалежності від феодалів вважалися виборними, були оголошені продаваними.
Було завдано відчутного удару політичним впливам буржуазії, коли в 1663-1664 рр. королівська влада анулювала усі випадки возведення у дворянство після 1631 р. та провела звірку на місцях законності використання феодальних титулів їхніми носіями (буржуазія та інші представники третього стану часом присвоювали собі гучні титули без будь-яких підстав).

санкції на арешт і подальше ув'язнення у Бастилії незручної особи. Розпоряджалися такими бланками вищі сановники. В столиці члени королівської сім'ї та інтенданти в провінціях мали право перебирати у власне провадження будь-які карні чи цивільні справи з судів усіх інстанцій. Тим самим режим необмеженої законодавчої та виконавчої влади абсолютизму поширювався і на третю гілку влади -судову.

усі військові сили території перебували під командуванням губернатора та його підлеглих - сенешаля або королівського лейтенанта (намісника).

які (мери, ешвани та ін.) не обиралися, а призначались за відповідну плату. Судова влада на місцях (крім атавістичних сеньйоральних судів) була представлена президіальними судами та провінційними парламентами. В діяльність провінційної адміністрації та судів активно втручалися прислані зі столиці інтенданти.

Людовіка XII та едикт 1539 р. Франціска І повністю скасовували змагальний процес. Його місце зайняв розшуковий процес двох типів - ординарний та екстраординарний. Збір доказів, ведення суду проходили таємно. Основним доказом вважалося визнання звинуваченого. Також дозволялися тортури. З метою виявлення спільників тортури могли застосовуватися і після винесення вироку.

Судова система була складною і заплутаною. Лише апеляційних інстанцій налічувалося десять. У судах панували бюрократизм, хабарництво, свавілля. Саме королівська влада (досить згадати безіменні бланки на арешт) цю систему підтримувала і закріплювала. Королівське свавілля зовсім не ставило на меті зміцнення держави, набагато частіше воно мало суб'єктивний характер. Так, Людовік XIV переслідував протестантів, хоч це і завдавало суттєвої шкоди економіці.

монархія у Франції йде до катастрофи і ледве долає зростаючий опір. У 1713 р. країна завершила боротьбу за «іспанську спадщину», що стало тимчасовим порятунком для французького абсолютизму.
Абсолютизм у Франції протримався ще понад півстоліття, головним чином спираючись на армію та розгалужену репресивно-тоталітарну систему. Принципи абсолютизму у цій країні були доведені до крайньої межі. Так, у 1771 р. переважна більшість членів паризького парламенту була заарештована і вигнана, паризький і руанський парламенти замінені простими судовими камерами, члени яких призначалися королем. Інші провінційні парламенти були цілком реорганізовані.

Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. -К.: Караве-ла, 2006. -239 с.
2. Всесвітня історія : Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. -К.: Знання, 2002. -565 с.
3. Всесвітня історія : Нова історія (кінець ХVIII - початок ХХ ст.) : 9 кл./ О.Гісем, О.Мартинюк, А.Ольбішевський, В.Щербина. -2-е вид., перероб.. -К.: А.С.К., 2000. -334 с.
4. Всесвітня історія : Навчально-методичний посібник (для іноземних студентів), Ч.1/ Укл. І. І. Романько; М-во освіти і науки України; Держ. льотна акад. України . -Кіровоград: ДЛАУ, 2003. -70 с.